Вихідні ідеї філософії А. Шопенгауера та С. К'єркегора

Засновник некласичної філософії Артур Шопенгауер (1788 -1860) народився у Данцигу (тепер Гданськ) у сім'ї комерсанта. 1813 року він захистив докторську дисертацію, присвячену логіці, а в 1819 р.

Лише в 50-ті роки XIX ст. його ідеї почали знаходити зацікавленість і поширення. Що ж це були за ідеї?

світ не можна розуміти як щось, що існує десь за межами нашого сприйняття світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність наше уявлення про світу стані стабільності утримує те, що світ водночас постає і як воля все, що являє себе як таке, що існує, тримається на пориві до буття, до самоздійснення воля не підлягає розумовому поясненню; це просто сліпе поривання оскільки все просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування на рівні людини воля усвідомлена (але не стає розумною)

У міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характеристики некласичного типу філософствування. Цікаво також: відзначити, що етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим настановам буддизму: людина повинна пригасити сліпі пориви волі.

Іншим фундатором ідей некласичної філософії є датський філософ Сьорен К'єркегор (1813 - 1855), який народився і все життя прожив у м. Копенгагені. Закінчивши тут теологічний факультет університету і захистивши магістерську дисертацію, спрямовану на дослідження іронії у Сократа, К'єркегор присвятив себе літературній діяльності. За життя філософа його твори були майже невідомі. І лише в XX ст. К'єркегор став одним із найпопулярні-ших авторів - творців некласичної філософії - значною мірою завдяки особливостям стилю його творів: він є експресивним, парадоксальним, суб'єктивно заглибленим (нагадаю, що К'єркегор є також і класиком датської літератури).

К'єркегор наголошував на тому, що першим і единим предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна, а наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє переживання і самозаглиб-Сьорен К'єркегор лення. На цьому шляху вона може пройти три стадії самопізнання і самоутвердження. На першій стадії, яку К'єркегор називає естетичною, людина сповнена зовнішніми враженнями; вона хоче все побачити, відчути, випробувати; яскравим уособленням цієї стадії постає відомий літературний персонаж Дон Жуан, який закохувався в усіх жінок. На цій стадії, на думку С. К'єркегора, людина не може себе реалізувати саме тому, що вона занурена у зовнішнє; життя на цій стадії нагадує нескінченну мандрівку по різних враженнях, жодне із яких, як і всі вони разом, не може принести людині життєвої повноти та задоволення: завжди чогось буде бракувати.

Першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина пізнати людину узагальнюючими засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна людина може осягнути себе через внутрішнє переживання та самозаглиблення кожна людина проходить три стадії самопізнання і самоутвердження: 1) естетичну, коли людина прагне здобувати все нові й нові життєві враження; 2) етичну, коли людина стабілізує своє життя дотримуванням моральних норм; 3) релігійну, коли відчуваючи виправданість своєї індивідуальності прямим відношенням до Бога, людина діє на цій засаді, не знаючи ніяких соціальних чи моральних обмежень. У пізніх працях К'єркегор приходить до висновку про те, що обидві перші стадії людського самоусвідомлення та внутрішнього переживання свого життя характеризуються відчуттям людської індивідуальної неузасадненості, закинутості у цей світ, відчуттям самотності. Щиро переживаючи ці відчуття і не знаходячи способу їх подолати, людина може впасти у стан тотального відчаю - безпорадності, безвиході.

* К'єркегор уперше використав термін «екзистенція» для позначення таких особливостей людського буття, як неузасадненість та вихід за всі й всілякі межі. Слово «екзистенція» перекладається з латини як "існування", але у вихідному значенні воно вказує на вихід за межі усталеного, встановленого. К'єркегор використав це слово в застосуванні винятково до людини, для позначення найперших особливостей людського способу буття, і тому став ідейним попередником екзистенціалізму впливової філософської течії XX cm.

Неважко переконатися, що і в К'єркегора на перший план виходять позараціональні мотиви й чинники людської поведінки. У зв'язку з таким трактуванням ролі розуму в людському житті позиції А. Шопенгауера та С К'єркегора позначають як ірраціоналізм, а їх самих визначають як засновників сучасного ірраціоналізму. У філософських міркуваннях Шопенгауера та К'єркегора досить виразно проглядаються особливості некласичного типу філософствування. В їхніх творах людина та реалії її життя постають більш різнобічними й суперечливими, ніж у класичній філософії. Крім того, мова їхніх творів наближена до розмовної, а тому й зрозуміліша для усіх.