Перші спроби подолання Гегелівської філософії. Артур Шопенгауер

Перші спроби подолання класичної гегелівської філософії при­падають на час, коли Гегель був ще живий і перебував у розквіті своєї слави. Засліплені величчю його філософської системи сучас­ники майже не звернули на них уваги.

Серед цих мислителів були: Йоганн Фрідріх Гербарт (1776­1841), який закинув гегелівському ідеалізму відірваність від жит­тя та спекулятивність і протиставив йому свою власну філосо­фію, яку назвав «реалізмом», Якоб Фріз (1773-1843), котрий кри­тикував Гегеля за відірваність його філософії від людини і про­тиставив йому так званий «психологізм», Адольф Тренделен-

¹³³ Мистецтво ХІХ - пер. пол. ХХ століття також називають «некласичним». Дійсно, у ХІХ - пер. пол. ХХ ст. митці знаходять додаткові можливості виразності у пору­шенні класичних канонів. У малярстві виникає спотворення і деформація зобра­жень. Так, маляр Сальватор Далі для того щоб підкреслити плинність часу, не прос­то малює годинник, а зображує годинник, що стікає зі столу. У музиці з’являються дисонанси й інші порушення гармонії (джаз, блюз й ін.). Так само, як і у філософії, у мистецтві виникає розмаїття напрямів, кожен з яких підкреслює той чи інший бік реальності: абстракціонізм, символізм, примітивізм, імпресіонізм та експресіонізм, кубізм, футуризм тощо. В наступних лекціях також буде розглянуто поняття некла­сичної науки. Все це дає підстави застосовувати слово «некласичний» так само, як і «класичний» не тільки до філософії, але й до культури в цілому. бурґ 1802-1972), який вказав на те, що Геґель, будуючи власну систему, сплутав «логічне протиріччя» із «реальною опозицією», тобто реальним життєвим протиріччям, яке не завжди заглад­жується, та Сьорен К’єркеґор (1813-1855), котрий критикував Геґеля за надмірний раціоналізм. Людина, на думку мислителя, складається не тільки з розуму, але й серця, почуттів і волі, і якщо в розумі протиріччя можуть залагодитися, утворивши «синтез», то суперечності між реальними живими особистостями, які мають по­чуття і волю, залагодити інколи буває неможливо.

Однак найбільш послідовним і непримиренним противником системи Геґеля став німецький мислитель Ap~"'^ Шопенґауер (1788-1860). Неприйнят^г

філософії Геґеля («убивці істини», як в висловлювався) у Шопенґауера досягло такі меж, що цей філософ навіть планував вла лекції в університеті таким чином, щоб во відбувалися паралельно з Геґелівськими, а от­же, мали відтягувати від нього студентів. Шопенґауер, у свою чергу, закидає філософії Геґеля відірваність від життя й абстракт­ність. Його філософію в значній мірі можна усвідомити як повну протилежність фі­лософії Геґеля. Якщо у Геґеля вся дійсність - це раціональний об’єктивний Дух, то у Шопенґауера - це суб’єктивна, ірраціональ­на, сліпа і несвідома воля^[134]. Якщо Геґелівський Дух впорядко­вано саморозвивається, прагнучи до Абсолютного Духу, то шо- пенґауерівська воля рухається сліпо і хаотично, пожираючи сама себе і прямуючи в ніщо. Воля також породжує наші уявлення^[135].

Шопенґауер, так само, як і інші поборювачі Геґеля, не мав по­пулярності за життя. Студенти віддавали перевагу лекціям Геґеля, - до Шопенґауера ходили одиниці. Однак у другій поло­вині ХІХ століття популярність Шопенґауера стала безпрецедент­ною. Саме його вважають засновником некласичної філософії ХІХ-ХХ ст.

3.