Особливий статус мистецтва в освітньо-виховному процесі

Мистецтво має особливу значущість у процесі естетичного виховання студентів, бо його твори являють конкретно- почуттєву образність, наочність, яскравість, виразність. Воно є могутнім засобом виховання людей, їхнє спілкування і постійного розширення меж сфери людського спілкування за рахунок його нових форм.

Мистецтво в усій різноманітності його видів і жанрів є каталізатором творчих потенцій особистості, воно здатне не

тільки змінювати психічний стан людини, але й характер і мотиви її діяльності. Відображаючи цілісність буття, мистецтво сприяє цілісному сприйняттю світу. Його виховне значення обумовлене психологічними особливостями впливу на людину, перетворення зовнішніх культурних смислів у внутрішні, особистісні. При спілкуванні людини з твором мистецтва діють психологічні механізми емоційного уподібнення,

співпереживання.

Творча особистість — це високоорганізована, естетично вихована людина, яка здатна найбільш ефективно реалізувати весь свій творчий потенціал виключно через художню діяльність у сфері одного із видів образотворчого, театрального, музичного та інших видів мистецтва. Мистецтво здатне відкрити людині навколишній світ не просто як буттєво- прагматичну структуру, а як особливу форму активності, в якій реалізуються зусилля людини бути вільною, творити свій індивідуальний естетичний світ, наповнюючи його великим духовним змістом. Через мистецтво відбувається вдосконалення та розвиток нахилів, здібностей, почуттів, емоцій людини, тобто здійснюється безпосередній процес “природного” естетичного самовиховання.

Розуміння естетичного як об’єктивної цінності можливе тільки людиною з певним духовним досвідом, формування якого необхідно й можливо починати на ранніх етапах розвитку особистості.

Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі є ідея комплексного підходу, який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на особистість, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

У педагогічній літературі „естетичне виховання” у вузькому сенсі розглядається як соціально визначена цілеспрямована підготовка людини до естетичного сприйняття мистецтва. У більш широкому сенсі — це соціально й культурно обумовлена частина процесу соціалізації, яка формує у людини емоційно-ціннісне ставлення до дійсності та спрямована на активізацію сутнісних сил людини, що розвивають її здібності до художньої творчості, до повноцінного якісного перетворення соціокультурного простору, суб'єктом якого вона є.

У зв'язку з цим виділяються два рівні, що визначають естетичну культуру особистості: естетична діяльність, що знаходить своє відтворення в духовній і матеріальній діяльності людини, та естетична свідомість. Остання має соціальний характер, який визначається тим, що за допомогою мистецтва відбувається реалізація та опанування духовним досвідом людства. Крім того, естетична свідомість характеризується також і суб'єктивними рисами, які виявляються в розвитку та проявах індивідуальності особистості та можуть бути реалізовані в особистісно орієнтованій освіті.

Аналізуючи функції естетичного виховання й естетичної культури в системі особистісно орієнтованої освіти, можна виділити основні критерії естетично розвиненої особистості. Це естетична свідомість, естетичні почуття та естетична діяльність, які у своїй взаємодії створюють всю систему загальних естетичних якостей.

Важливо враховувати, що нині посилюється відкритість системи цінностей особистості притокам нової інформації, нових ідей і рішень.

Способи формування та управління системою естетичного та аксіологічного тлумачення ролі освіти спираються на принципи ціннісно-орієнтованої політики в сфері гуманітарної освіти у вищій школі: а) головним предметом зовнішнього контролю молоді в сфері гуманітарної освіти є здійснення загальнозначущих і освітніх цінностей, в той час як академічна свобода навчальних закладів зводиться до визначення змісту, організації, методів освіти, спрямованих на здійснення цих цінностей; б) роль суспільства полягає у відтворенні, оновленні цінностей, у підтримці ціннісної направленості гуманітарної освіти; держава повинна забезпечувати контрольні функції, тобто відігравати роль “стража цінностей”, але ці повноваження державні органи можуть делегувати суспільству; в) прагнення ВНЗ в найбільшій мірі відповідати вимогам цінностей гуманітарної освіти з боку суспільства і держави.

Тільки методи виховання засобами мистецтва здатні вирішити соціальні проблеми та сприяти гармонійному розвитку як індивіда, так і суспільства загалом.

Соціологи вказують на зв’язок естетичного інтересу особистості з об’єктивними умовами життя, а естетичний інтерес визначається як специфічне ставлення особистості до навколишнього світу, викликане активним її бажанням оволодіти конкретними естетичними об’єктами або ж тим чи іншим видом творчої діяльності.

Взагалі, таємниці впливу краси на людину багато в чому були і є нерозгаданими. Про це написано безліч досліджень, оспівуванню краси присвячено найкращі твори всіх видів та жанрів мистецтва, але таємниця об’єктивної краси залишається у глибинах людської сутності. Дослідникам хочеться знати, під впливом яких факторів та явищ у нас формується відчуття прекрасного, виникає, серед багатоманітності духовних відчуттів, естетичне відчуття, ядром якого є сприйняття та переживання краси.

Але здатність до творчості сама собою в людині не виникає, вона свідомо формується культурою, зокрема через освітянські технології. Завдання освіти — не тільки підготувати “знаючу людину”, котра оволоділа знаннями в тій чи іншій галузі, а й сформувати людину-творця цілісного типу. Тобто людину, яка здібна безперервно творити світ культури, не впадаючи при цьому в схематизм свідомості, в полон власних уявлень стосовно світу.

Таким чином, естетична культура особистості — це сформована на основі власного життєвого досвіду та шляхом естетичного виховання з боку суспільства здатність людини розпізнавати й переживати прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне й комічне в мистецтві та навколишній дійсності, керуватися виробленими культурою естетичними цінностями у своїй практичній діяльності, створювати красу навколо себе й долати недосконалість світу.

Насамперед, естетичне виховання — це не стільки виховання митця, скільки людини, готової до будь-якої діяльності, людини з потужним духовним і творчим потенціалом, розвиненим образним і раціональним мисленням, здатної самостійно подбати про свою конкурентноспроможність. Естетично розвинена людина — завжди особистість. Самодостатня, творча, вона здатна самостійно здійснювати вибір у буттєвій практиці між добром і злом, між істиною і фальшивою красою, обов’язковим і випадковим тощо.

Відчуття прекрасного, красивого формуються у кожної людини індивідуально в процесі її соціалізації, розвитку та виховання. Причини, які впливають на виникнення цього відчуття, однакові для всіх, їхнє багатство та багатогранність невичерпні. Проблема полягає в тому, що саме з цього багатства обере для себе людина, які грані та сторони прекрасного вона сприймає. Сутність відчуття прекрасного у його тісному зв’язку з розвитком інтелекту, інтуїції, здатності бачити у навколишньому світі те, що не завжди лежить на поверхні.