4.10.1. Лінійні та циклічні моделі історії

Для дослідників історії головна проб­лема — це розуміння природи істо­ричного процесу, його структури, визна­чення того, як відбувалися зміни й у

якому напрямку вони розгорталися, які рушійні сили були в ньому провідними, який взаємозв’язок цих сил зумовив важливі події.

Крім того, для історика особливої ваги набуває проблема періодизації. Періодизація існує на двох рівнях: індивідуальному й інституціональному. Кожен історик індивідуально вибирає хроно­логічні параметри для своєї роботи. Чи охоплює ця робота десять років, чи десять сторіч, її початкові й кінцеві дати обираються та­ким чином, щоб вони сполучалися зі значними рубежами, які ви­окремлюють досліджуваний період, роблять його одним цілим і дають можливість ученим сфокусувати увагу на окремих аспектах людського досвіду. Спроби осмислення послідовності, наступності конкретних історичних періодів дозволили створити деякі узагаль­нені структуровані цілісні образи історії. Ці образи історії містять певні гранично узагальнені схеми, які концентрують в собі особли­вості історичних уявлень.

Протягом двох з половиною тисячоліть філософи використову­ють лише три образи історичного процесу: лінійні, циклічні та поєднання їх.

Лінійні моделі є образ історії як незворотної послідовності подій; геометричним аналогом цієї моделі спрямованості історії є пряма.

Лінійність — це послідовність таких подій, які ведуть до певного стану суспільства. Залежно від того, чи позначено наступний щодо попереднього стан суспільства позитивним або негативним знаком, можна говорити про прогресивну чи регресивну лінійність. Най­частіше зустрічається прогресивна лінійна модель історії. Відповідно до неї поступ, прогрес як тип руху, як його напрямок, характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш дос­коналого до більш досконалого, тобто вона ґрунтується на понятті соціального розвитку.

Циклічність тлумачиться як послідовність подій, що повторюють­ся через певні проміжки часу. Для філософії історії характерні циклічні концепції, побудовані за метафорою кола, тому часто вжи­вають замість поняття циклу поняття кругообігу. Говорячи про циклічність, переважно мають на увазі спрямування історії саме по колу. «Соціальний цикл» не має визначеної спрямованості, хоча й не є випадковим. Відповідно до такого підходу будь-який стан, в якому перебуває система, в тій чи іншій стадії може виникнути й у майбутньому, причому цей стан, в свою чергу, вже існував у мину­лому. Саме це закладене в системі повторення розкриває свою при­роду саме в такому специфічному ритмі коливань.