ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

2.2.1. ВИТОКИ ФІЛОСОФСЬКОГО МИСЛЕННЯ

«Небо любить справедли­вість і ненавидить несправед­ливість. Обов' язкове бажання Неба - щоб люди любили одне одного і привносили одне одно­му користь».

Mo-Цзи

Китайська філософія створила самобутнє уявлення про людину і світ як співзвучні реальності. Початки китайського філософського мислення закорінені в міфології, де ми зустрічаємося з обожнюванням неба, землі та всієї природи як реальностей, що створюють середовище людського існування. З цього міфологізованого середовища виділяється найвищий принцип, який керує світом, наділяє речі існуванням. Цей принцип іноді розуміється персоніфіковано як найвищий правитель, але частіше він презентується словом «небо» (тянь).

Традиційна китайська філософія прагнула до максимального впорядку­вання початкового хаосу, і не тільки на макроскопічному, але й на мікро­скопічному рівнях, на яких відбувається внутрішнє духовне життя людини.

Вирішальний вплив на розвиток китайської філософської думки мали так звані мудреці. їхні імена не збереглися, але відомо, що саме вони по­чали виходити за межі міфологічного бачення світу і прагнули до його понятійного осмислення. Китайська філософія відзначається особливою внутрішньою стабільністю, що базується на підкресленні винятковості китайського способу мислення, на основі якого формувалось почуття переваги, а також нетерпимості до регати філософських поглядів.

Початок розвитку китайської філософії належить до першої половини І тисячоліття до н. е. і періоду ста шкіл (VI-II ст. до н. е.), коли вини­кають класичні книги китайського просвітництва, змістом яких є старо­давня поезія, історія, законодавство, філософія. Це переважно твори неві­домих авторів, написані в різний час. Усі філософські школи аж до XX ст. зверталися до цих книг особливу увагу приділяли їм конфуціанці, по­стійні посилання на них були характерні для всього культурного життя Китаю, вони були основними в гуманітарному вихованні китайської інтелі­генції.

• Книга пісень (Ші цзін — XI-VI ст. до н. е.) - збірник стародавньої народної поезії, культових пісень, містичних пояснень походження ремесел, речей. Вона стала зразком для китайської поезії в її подальшому розвитку.

• Книга історії (Шу цзін — початок І тисячоліття до н. е.) — збір­ник офіційних документів, опис історичних подій. Мала великий вплив на формування офіційної писемності.

• Книга порядку (Лі шу — IV-I ст. до н. е.) містить опис правильної організації політичних і релігійних церемоній, норм соціальної і політич­ної діяльності. Ідеалізує стародавній період китайської історії, який вважає зразком і мірою подальшого розвитку.

• Книга весни і осені (Чунь цю — VII-V ст. до н. е.) була зразком і мірою у вирішенні етичних і формально-літературних питань.

• Книга перемін (І цзін — XII-VI ст. до н. е.) є найважливішою, тому що вона містить перші уявлення про світ і людину в китайській фі­лософії, в ній закладено основи і принципи розвитку філософського мис­лення в Китаї. В текстах, написаних у різний час, простежується початок переходу від міфологічного зображення світу до його філософського ос­мислення. У них знайшли відображення стародавні вирішення онтологіч­них питань, розроблено понятійний апарат, який використовувала пізніше китайська філософія.

«Мудрий правитель поклада­ється на закон, а не на мудрість. Якщо ж він відмовиться від закону і віддасть перевагу знан­ням, то народ залишить свої справи і порине за славою».

Шан Ян

Основою вихідних текстів «Книги перемін» є 64 гексограми, тобто символи, утворені комбінаціями шести ліній (рис). До гексограм, а також до положення їх окремих ліній у кожній з комбінацій наведено ко­ментарі. Саме завдяки змінам роз­ташування ліній в гексограмах «Книга перемін» і дістала свою назву. В коментарях ми читаємо: «Переміна — це те, що зображе­но. Гексограми — це те, що зобра­жає. Ухвалення до дії базується на природній основі.

«Життя і смерть визначає доля, багатство і знатність за­лежать від Неба».

Конфуцій

лінії (риси.) відповідають рухові світу. Так з’являються щастя і нещастя, жалість і ганьба ста­ють очевидними».

Для коментарів гексограми по­ступово перестали бути тільки на­лежністю пророцтв і почали ви­

конувати функції 64 категорій світу в русі до універсальної єдності. Таким чином, коментарі як частина «Книги перемін» уперше в історії китайської філософії стають понятійним тлумаченням світу, його динамічних принци­пів і місця людини в ньому.

Згідно з «Книгою перемін», у стосунках між небом і землею задіяно принципи «інь» і «янь». «Янь» — щось активне, всепроникаюче, що освітлює шлях пізнання речей; для «інь» визначено пасивну роль очікування, темного начала. Чергування «інь» і «янь» називається шляхом (дао), і цей шлях про­ходять усі речі «Книга перемін» простежує дао — шлях речей і світу в русі. Особливо в книзі наголошується «на трьох заданостях», які, рухаючись своїми шляхами, завжди нероздільні: небо, земля і людина Все пізнання лю­дини спрямовується на відрізняння, визначення і розуміння всього суттєвого.

2.2.2. ФІЛОСОФІЯ ДАОСИЗМУ

Важливим напрямом філософської думки Китаю поряд з конфуціанством був даосизм. Найбільш відомий його представник — Аао-Цзи (старий вчи­тель), якого вважають старшим сучасником Конфуція. Йому приписують ав­торство книги «Доо де цзін», яка стала основою подальшого розвитку даосизму.

• Дао - поняття, за допомогою якого можна дати універсальну від­повідь на питання про походження і спосіб існування всього сущого. Воно в принципі безіменне, проявляється всюди, оскільки є «джерелом» речей, але не є самостійною субстанцією або сутністю. Саме дао не має джерел, воно є основою всього без власної енергетичної діяльності Згідно з дао, світ перебуває в спонтанному, непереборному русі. Дао — це тотож­ність, однаковість, яка передбачає все інше, а саме: дао не залежить від часу, як смуга виникнення, розвитку і загибелі Всесвіту, але становить фундаментальну та універсальну єдність світу.

У світі все перебуває в дорозі, в русі та змінах, все непостійне і кінцеве. Це можливо завдяки принципам «інь» і «янь», діалектично нероздільним

у кожному явищі та процесі; вони є причиною їхніх змін і розвитку. У дао (шляху) внутрішньо при­сутня власна сила - «де», через яку дао проявляється в речах за­вдяки впливу «інь» і «янь». Розу­міння власної творчої сили «де» як індивідуальної конкретизації речей, для яких людина шукає імена, радикально відрізняється від антропологічно спрямованого кон- фуціанського розуміння «де» як моральної сили людини.

«Там, де великі мудреці ма­ють владу, піддані не помічають їх існування. Там, де правлять невеликі мудреці, народ буде при­хильний до них і хвалитиме їх. Там, де володарюють ще менші мудреці, народ боїться їх, а там, де ще менші, народ їх зневажає».

Лао-Цзи

Аао-Цзи заперечує будь-яке зусилля не тільки індивіда, але й суспільст­ва. Зусилля суспільства, породженого цивілізацією, ведуть до суперечності між людиною і світом, до дисгармонії. Дотримання «міри речей» є для людини головною життєвою метою. Діяльність без порушення цієї міри є не заохоченням до деструктивної пасивності, а поясненням спільності людини і світу на єдиній основі, якою є дао. Чуттєве пізнання ґрунтується тільки на частковості й заводить людину на манівці. Відхід убік, від­сторонення характеризує поведінку мудреця. Осягнення світу супрово­джується тишею, в якій тямуща людина оволодіває світом.

• Видатним послідовником і пропагандистом даосизму був Чжуан-Цзи (369-286 рр. до н. е.). Головне, - вважав він, - позбавитись емоцій і заці­кавленості. Цінність усіх речей однакова, позаяк усі речі містяться в дао, і їх не можна порівнювати. Кожне порівняння — це підкреслення індивіду­альності, а тому воно однобічне. Знання істини, істинності не дано людині, яка намагається їх пізнати. Чжуан-Цзи розробив метод досягнення істини, осно­вою якого є твердження, що людина і світ утворюють єдність.

2.2.3. КОНФУЦІАНСТВО

У III ст. до н. е. відбулося об’єднання Китаю, і формальна імпера­торська влада наповнилась реальним змістом. Це зумовило формування нових поглядів на природу, світ і людину.

Серед основних філософських напрямів цього періоду слід назвати насамперед конфуціанство. Його засновник Конфуцій (латинізована вер­сія імені Кун Фуцзи - вчитель Кун, 551-479 рр. до н. е.) походив із знатної, але розореної сім’ї. Відомо, що Конфуцій був радником при пра­вителі царства Лу, а потім, добровільно пішовши у відставку, протягом багатьох років мандрував країнами Східного Китаю. Конфуцій займався впорядкуванням стародавніх книг, йому належить редакція «Книги пісень», коментарів до «Книги перемін», «Літописів» царства Лу. Його власні по­гляди викладено головним чином у книзі «Бесіди про судження», укла­деній послідовниками Конфуція із висловлювань і повчань учителя та його найближчих учнів.

Конфуцій, занепокоєний розкладом суспільства, зосереджує увагу на вихованні людини в дусі поваги і шанобливості до навколишніх, до сус­пільства. В його соціальній етиці людина є особистістю не «для себе», а для суспільства. Етика Конфуція розуміє людину як провідника со­ціальної функції, а виховання - як гідну поведінку людини у виконанні цієї функції. Такий підхід мав велике значення для соціально-еко­номічного впорядкування життя в аграрному Китаї, але він вів до редукції індивідуального життя, до конкретного соціального становища і діяль­ності. Індивід був функцією в соціальному організмі суспільства.

Початкове значення поняття «порядок» (лі) як норми конкретних відношень, дій, прав і обов’язків Конфуцій підносить до рівня зразкової ідеї. Порядок у нього встановлюється завдяки ідеальній всезагальності, ставленню людини до природи і, зокрема, відносинам між людьми.

Таке виконання функцій на основі порядку з необхідністю приводить до виявлення людяності (жень). Людяність - основна з усіх вимог, які ставляться до людини. Людське існування бачиться настільки соціальним, що воно не може обходитись без регуляторів, викладених так:

• допомагай іншим досягти того, чого б ти сам хотів досягти;

• чого не бажаєш собі, того не роби іншим.

Люди відрізняються за сімейним, а потім за соціальним станом. З сімейних патріархальних відносин Конфуцій виводить принцип синівсь­кої і братерської доброчинності (сяо ти). Соціальні відносини є пара­леллю відносин сімейних. Ставлення підданого до правителя, підлеглого до керівника таке ж саме, як ставлення сина до батька і молодшого брата до старшого.

- Ти вважаєш мене багато- вченим? — спитав якось Конфуцій учня.

- А хіба ні? - відповів той.

- Ні, - сказав Конфуцій, - я лише зв' язую все в одне.

Для дотримання субординації і порядку Конфуцій виробляє принцип справедливості та ви­правлення (і). Справедливість та виправлення не пов’язуються з онтологічним розумінням істини. Людина повинна чинити так, як зобов’язує порядок і її станови­ще. Зразкова, виправлена пове­дінка - це поведінка в дотриман­ні порядку і людяності, оскільки «благородний муж розуміється на тому, що є зразковим, так само, як маленькі люди розуміються на тому, що є вигідним». Таким є шлях (дао) освічених, які володіють мо­ральною силою (де) \ яким довірятиметься управління суспільством.

Для встановлення суворої субординації всередині суспільства і усу­нення міжусобної ворожнечі серед знаті Конфуцій висуває такі етичні правила:

• повага до батьків (сяо);

• повага до старшого брата (ді);

• вірність правителю і своєму господарю (чжунь) та ін.

Надаючи важливого значення навчанню та вихованню, Конфуцій поряд з тим вважає, що лише представники аристократії можуть володіти муд­рістю, яка є наслідком їх вродженого знання, що є вищим видом знання. Визнаючи існування «володаря неба» і духів, Конфуцій вірив у долю.

У 11 cm. до н. е. за імператора У-Зі принципи конфуціанства було канонізовано та проголошено офіційною ідеологією, а самого Конфуція було зараховано до сонму богів.

• Продовжив розвивати вчення Конфуція Мен-Цзи (Менке; 372-289 рр. до н. е.). Він створив концепцію людської природи, а також концепцію морального блага і ставлення освіченого до цього блага. Під благом розуміється порядок (лі), який іде певним шляхом (дао). Людська при­рода, згідно з Мен-Цзи, наділена благом, хоча ця природа і не завжди проявляється. Благо в кожній людині може реалізовуватись через чотири доброчинності, в основі яких лежить знання, оскільки пізнання порядку речей, світу і людини веде до реалізації в суспільстві:

• людяності (жень);

• правдивості (і);

• ввічливості (лі);

• знання (чжи).

Цзи-Гун (учень Конфуція) ска­зав, повторюючи вчителя: «Те, чого я не хочу, щоб робили мені, я не хочу робити іншим». Кон­фуцій на це відповів: «Цього до­сягти неможливо».

Мен-Цзи послідовно прово­дить принцип синівської і бра­терської доброчинності (сяо ти). Для влади правителя характер­ним є принцип людяності (жень чжен). Якщо правитель ігнорує цей принцип, а особисту силу, дану знанням, замінює тиранією (ба), народ має право його усунути.

Мен-Цзи вважає, що людина існує завдяки небу (тянь) і тому є його частиною, так само, як і природа. Відмінність між тянь, яке по­відомляє людині про природу її існування, і людиною може бути знята культивуванням цієї природи до досягнення чистої форми.

Змінності елементів відповідає зміна династій у суспільстві: кожна династія править під знаком певного елемента. Просторові, часові та інші характеристики з’єднуються в групи — по п’ять відповідно до певних елементів. Таким чином, увесь світ перебуває в гармонії. У разі порушення гармонії в якій-небудь з цих груп весь механізм світу опиняється в стані дисгармонії.

• Головним продовжувачем конфуціанства став Дун Чжуншу (179-104 рр. до н. е.). Тлумачачи вчення про п’ять елементів, філософ робить висно­вок, що божественні небеса свідомо і цілеспрямовано визначають роз­виток і зміну дійсності, порядок світу, повідомляють людям про мо­ральні закони, а шлях (дао) речей прямує за найвищим в ієрархії шляхом неба (тянь дао). Філософ ділить іманентно властивий речам вплив «інь» і «янь» на пари, в яких панує зв’язок підлеглості. Цю ж схему він пере­носить на людське суспільство, в якому, згідно з класичною кон- фуціанською схемою, діє п’ять норм синівської доброчинності (сяо ти):

«Ті, хто має вроджені знан­ня, стоять вище за всіх. За ними йдуть ті, хто здобуває знання завдяки навчанню. Далі йдуть ті, хто береться за навчання, зу­стрівшись із труднощами. Ті ж, хто, зустрівшись із труднощами, не вчаться, стоять нижче всіх».

Конфуцій

• людяність (жень);

• правдивість (і);

• ввічливість (лі);

• мудрість (цжи);

• щиросердність (сінь). Необмежене поєднання речей

і понять довершується їх класи­фікацією з використанням п’яти елементів, яка доводить до закінченості філософію всесвітнього об’єд­нання всього сущого.

Лінію конфуціанства продовжує філософія Ван Чуна (27—107 рр. н. е.). Ось його головні постулати:

• найвищим ступенем пізнання є точне мислення, яке служить остан­нім доказом;

• опора тільки на чуття веде до помилок, лише розум може пізнавати речі;

• істина - не якась ідеальна конструкція. Вона міститься в речах і в світі;

• потрібно керуватися дійсністю, а не принципами людини.

Згідно з поглядами Ван Чуна, світ є поєднанням неба і землі, їх мате­ріальної енергії (ці). Внутрішній рух речей і зовнішня впорядкованість від­ношень у світі між речами виникає завдяки впливу принципів «інь» і «янь». Так само ці принципи діють і в суспільстві. Тим самим підкреслю­ється природність розвитку людини як частки світу.

2.2.4. МОЇЗМ І ЛЕГІЗМ

Поширеним філософським напрямом був моїзм, що дістав свою назву за ім’ям засновника Мо-Ді (479—391 рр. до н. е.). Головна увага в моїзмі приділяється проблемам соціальної етики, в якій все суворо регламенто­вано. Фізична праця в школі Мо-Ді забезпечувала харчами її учнів. Сенс навчання у школі вбачався в ідеях загальної любові і успіху, взаємної корисності. Теоретичне дослідження - зайва розкіш; прагматична доціль­ність, закладена в трудовій діяльності, є необхідністю. Мо-Ді визнавав небесну волю, яка мала впливати на утвердження моїстичних принципів.

Цзоу-Янь створив концепцію розвитку світу, в основу якої закладе­но гі ять елементів, що змінюють один одного: вода, вогонь, дерево, ме­тал, земля. Елементи змінюються відповідно до свого характеру, визначу­ваного силою. За допомогою цієї сили вони переборюють опір один од­ного в такому порядку: земля; дерево, що перемагає землю; метал, який перемагає дерево; вогонь, який перемагає метал; вода, яка перемагає вогонь; знову земля, яка перемагає воду.

Представники школи легізму вирішували проблеми соціальної теорії і державного управління. Згідно з їхнім ученням, порядок у суспільст­ві — це лише суто зовнішнє приховування недоліків. Необхідно по- новому відрегулювати відносини між людьми і, зокрема, між правителями і суспільством. Правитель тільки видає закони і укази, не вникаючи в інтереси суспільства, бо в рамках цих законів вироблено лише систему нагород і стягнень. Розвивається думка про погану природу людини. Праг­нення людини до особистого успіху слід використати у формуванні сус­пільних відносин. Підданий продає свої здібності, щоб натомість одер­жати корисне і вигідне. Закони служать для регулювання цих відносин.

Минуле не повторюється, тому новій історичній дійсності повинні відпові­дати нові способи управління. Посилання на порядок у конфуціансько- му розумінні марні і перебувають у суперечності з характером нових законів.

• Питання про сутність законів неба розробляв Сюнь-Цзи (III ст. до н. е.). Він розумів небо як постійність, яка має свій шлях (тянь дао) і наділена силою, що повідомляє людині сутність та існування. Разом із землею небо об’єднує світ у єдине ціле. Звідси випливає, що людина є частиною природи. Сюнь-Цзи висуває тезу про недобру природу людини, оскільки всі її здібності та хороші властивості є результатом виховання. Люди організовуються в суспільство для того, щоб змінити природу, але роблять це, чітко розділяючи функції і відношення.

Сюнь-Цзи поділяє природу на такі частини:

• явища неживі, що складаються з матеріальної речовини;

• явища живі, що складаються з матеріальної речовини;

• явища, що складаються з матеріальної речовини, які живуть і мають свідомість;

• людина, яка складається з матеріальної речовини, живе, вміє мис­лити, має моральну свідомість.

Людина створює імена для того, щоб називати речі, відношення і по­няття, розрізняти і чітко визначати явища дійсності. Понятійне освоєння дійсності відбувається за допомогою розуму. Перший ступінь пізнання - чуттєвість, другий — розумне пізнання.

На початку династії Хань (II ст. до н. е. — II ст. н. е.) відбувається нове пожвавлення духовного життя китайського суспільства. В цьому процесі важливу роль відігравав насамперед даосизм. До кінця II ст. до н. е., пристосувавшись до нових умов, на свої позиції повертається кон­фуціанство, що стає державною ідеологією.

«Вимагати, щоб люди вчи­лись, і стверджувати, що є до­ля, — це все одно, що наказати людині укласти волосся і тут же збити з неї зачіску».

Mo-Ді

• На думку даосиста Лю Аня, енергія (ці) є виразом людської життєвої природи, а оскільки во­на є матеріальним принципом, то й забезпечує людині природний зв’язок зі світом.

ВИСНОВКИ

Філософські школи стародавньої Індії формуються на грунті міфо­логічно-релігійного світогляду. В коло своїх міркувань вони включають найважливіші проблеми: початок буття; формування духу; особливості внутрішнього світу людини; роль людського пізнання в пошуках сенсу життя; напрями удосконалення особистої долі. У цій проблематиці пере­важає пошук шляхів звільнення від невблаганного тиску життєвих законо­мірностей, хоча звільнення розумілося значною мірою як подолання людсь­кою унікальністю та індивідуальністю протилежності загального. Ідея звільнення людини від страждань, центральна у буддизмі, так чи інакше поділялася майже всіма філософськими системами давньоіндійської філо­софії. Справжнє призначення філософії полягає в тому, щоб за допомо­гою істинного знання організувати духовно-релігійне життя людини, до­помогти їй у пошуках шляхів уникнення страждань і досягнення звільнення.

У філософському мисленні стародавнього Китаю розроблено глибокі та оригінальні уявлення про світобудову, вихідні начала буття. При тому людина органічно вписувалась у світову цілісність, орієнтувалася на фундаментальні підвалини основи буття, намагаючись виконати повеління вищих законів світу, змінити себе і ввести у стан гармонійної досконалості. Філософську думку стародавнього Китаю відзначає образний, афористичний стиль мислення, що надихає на зацікавлене, але неутилітарне заглиблення у людську духовність, збуджує інтерес до філософських роздумів. Багата спадщина давньокитайської філософії дала імпульс розвиткові світової філософії. Через Індію ідеї китайської філософії потрапляють до Європи. Найбільш повне знайомство з китайською філософією відбулося наприкінці XVII та у XVIII cm.

Філософська думка стародавньої Індії та стародавнього Китаю по­ставила проблему співвідношення західного і східного типу цивілізацій, питання про причини та наслідки суттєвих відмінностей між звичаями і поведінкою людей та про можливості й умови їх взаєморозуміння. Ця про­блема підводить до осмислення особливостей західної і східної філософії.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Розкрийте специфіку ведичного світогляду.

• Що складає зміст вчення джайнізму?

• У чому полягає сутність поняття карми?

• Який моральний зміст філософії буддизму?

• Що є основним у філософській концепції йоги?

• Які основні принципи духовного удосконалення людини у філософських школах індуїзму?

• Розкрийте відмінність уявлень про дао у конфуціанстві та даосизмі.

• Охарактеризуйте значення понять «інь» і «янь» у світогляді китайських мудреців.

• Назвіть основні принципи філософії Конфуція.

• Які принципові положення відстоювали представники школи легізму?

ПРОБЛЕМНІ ЗАВДАННЯ

«Єдиною основою світу, який складається з численної множини живих і неживих обєктів, виступає Брахман. З філософської точки зору Брахман є абсолютно ідеальною свідомістю, але його можна вважати і всемогутнім Богом, який, подібно до чарівника з дитячої казки, утворив навколишній світ завдяки своїй магічній силі - Майя. Точніше сказати, світ ~ це не реальне творіння, а видимість, яку Брахман постійно називає силою Майя в нашій свідомості. Це схоже на ситуацію, коли мотузка здається змією. В цьому випадку дійсна, справжня реальність уявляється нам чимось іншим, а не собою. І головна причина тому - наше людське невігластво, незнання справжнього стану справ. Саме через нього ми сприймаємо єдиного Брахмана під виглядом багатьох обєктів, які приховують від нас його істинну сутність, стаємо жертвами свого роду фокусника, що, наприклад, ілюзорно перетворює одну монету на кілька, бо ми не знаємо точно, скільки монет у нього насправді.

На щастя, в кожній людині є атман - розумна частина душі, наше свідоме «Я». За допомогою атмана ми можемо осягнути просту істину: «Я — Брахман», і тоді з наших очей немовби спадає полуда, і ми побачимо в нашій свідомості Брахмана як у дзеркалі, і ми зрозуміємо і природу Брахмана, і природу самих себе. Ми зрозуміємо, що Брахман — не Бог, наділений надлюдськими власти­востями, а щось безлике, однорідне і в той же час всеохопне, що наше «Я» - це не частина земного плотського тіла, а чиста свідомість, тотожна Брахману. В мить усвідомлення цієї простої істини світ перестає для нас існувати і нас цікавити, будь-які мирні думки і справи виявляються для нас просто непотріб­ними, і таким чином ми досягаємо Мокші — звільнення від дії Закону Карми».

(Сухина В. Ф., Костюк К. В. Практикум по философии. - Харьков: Фотон, 2001. - С. 50-51).

Прокоментуйте, наскільки наведені міркування ведичної мудрості відповідають Вашим уявленням про духовну сутність людини.

«Не виходячи з двору, можна пізнати світ. Не виглядаючи з вікна, можна бачити природне дао. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому досконало мудрий (філософ) не ходить, але пізнає все. Він не бачить речей, але проникає в їх сутність. Не діючи, він досягає успіху.

Хто вчиться, з кожним днем збільшує свої знання. Хто служить дао, з кожним днем зменшує свої бажання. В неперервному зменшенні людина дохо­дить до недіяння. Немає нічого такого, чого б не робило недіяння. Тому оволо­діння Піднебесною завжди здійснювалося завдяки недіянню. Хто діє, не в змозі оволодіти Піднебесною.

...Хто діє - зазнає невдачі. Хто чимось володіє - загубить. Ось чому досконало мудрий бездіяльний, і він не зазнає невдачі. Він нічого не має і тому нічого не втрачає. Ті, хто, здійснюючи справи, поспішають досягнути успіху, терплять невдачу. Хто обережно закінчує свою справу, подібно до того, як він її почав, у того завжди буде добробут. Тому досконало мудрий не має при­страсті, не цінує предмети, що важко дісталися, вчиться у тих, хто не має знань, а йде по тому шляху, по якому пройшли інші. Його шлях відповідає природі речей, і він не наважується самостійно діяти».

(Лао-цзы. Книга о дао и дэ // Древнекитайская философия: В 2 т. - M., 1972. - Т. 1. - С. 114-131).

Прочитавши цей уривок, визначте своє ставлення до принципу бездіяль­ності, запропонованого даосизмом.

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Бог - человек - общество в традиционных культурах Востока. - M., 1993.

2. Дао и даосизм в Китае. - M., 1972.

3. Датта Д., Чаттерджи С. Введение в индийскую философию. — M., 1994.

4. Древнеиндийская философия: начальный период. - M., 1972.

5. Древнекитайская философия: В 2 т. - M., 1972.

6. Индийская философия: В 2 т. - M., 1993.

7. Конфуций. Уроки мудрости. - М. - Харьков, 2002.

8. Лукьянов А. Е. Истоки Дао. Древнекитайский миф. - M., 1992.

9. Степанец М. Восточная философия: Вводный курс. - M., 1997.

10. Томпсон М. Восточная философия. - M., 2000.

11. Шуцкий Ю. К Китайская классическая «Книга перемен». - M., 1993.