Філософія Стародавнього Китаю

1.1. Філософські ідеї в найдавніших китайських священних текстах

Найперші ідеї та поняття китайської філософії ми також знаходимо у священних текстах, які подібно до індійських Вед існували і в ки­тайській культурі.

1. Уявлення про небо, як божественну першооснову, першопри- роду, першопричину всього існуючого, долю, закон, творця людини. Культ неба і його вшанування дуже популярне у китайській культурі. «Небо, народжуючи на світ людський рід, тіло і правило життя всім людям дає»^{[33] [34]. «Небо в сокровенному мовчанні устано­вило правила для простого народу, щоб допомогти йому нала­годити спокійне життя»[35]. Китайська держава, як наслідок, у дав­ніх і більш нових книгах називалась «Піднебесною», та, власне, так її називають і дотепер.}

2. Уявлення про тайцзи, першоматерію, першоречовину, з якої утворилося все існуюче і яке згодом перетворилося в уявлення про Дао.

3. Ідею, про те, що світ упорядкований двома духами - Інь і Янь, які згодом стали тлумачитися як протилежності взагалі. В одній із стародавніх книг пишеться, що світ спочатку був темним і безформенним хаосом. Згодом у ньому народилися два духи - Інь і Янь, які почали впорядковувати цей хаос. Інь став керувати землею, Янь - небом. Інь - це темне, важке начало, Янь - це світле і легке.

4. Вчення про п’ять стихій, із яких створений весь світ, - це вода, вогонь, дерево, земля, метал.

5. Уявлення про те, що всесвіт складається з дрібних частинок - ци. В одному з китайських міфів знову ж таки розповідається про те, що світ спочатку був темним і безформенним хаосом, однак першо- предок людини Пань-Гу вдарив по цьому хаосу сокирою і легкі частинки піднялися вгору й утворили небо, а важкі опустилися вниз і утворили землю.

Однак у XIV-VII ст. до н.е. китайська філософія ще не окреслилась і не виділилася із міфології. Це сталося у VI-III ст. до н.е.

2.2. Золотий вік китайської філософії

VI-Ш ст. до. н.е. називають «золотим віком» китайської філо­софії. Китайці з великою пошаною ставилися в цей час до мудреців- філософів, яких немало з’явилось на той час. Їх шанобливо називали

«досконаломудрими». Кажуть, що в цей час у Китаї вели суперництво між собою «сто шкіл», однак така велика цифра - це звісно ж перебільшення. Найточнішими в наш час вважаються

свідчення китайського історика Сіми Цяня (145­

86 рр. до н.е.), викладені в трактаті «Ши цзі», («Записки історика»), де він засвідчує своє зна­йомство з вченням шести шкіл:

■ ' · Дао-де-цзя (даосити) засновник напів-

і і - легендарна постать Лао-Цзи (VI-V ст. до н.е.)

. Сіма Цянь називає її «школою великого шля-

■ ·. ху». Першоосновою світу філософи цієї

школи вважали «Дао». Це слово не має адекватних перекладів на європейські мови та й

взагалі не має словесного відповідника. «Дао, яке може бути виражене словами, не є стале дао»³⁸, - читаємо у трактаті «Дао-де-дзин» - основному

філософському творі даоситів, авторство якого ^[36]читаємо ми в тому ж трактаті. У даоситів Дао вище ніж небо: «Воно передує небесному володарю»^[37]. Воно існує вічно, подібно безкінечній нитці і його дія невичерпна»^[38]... «Людина слідує законам землі. Земля слідує законам неба. Небо слідує законам Дао, а Дао слідує самому собі»^[39]. Слідувати Дао означає перебувати у стані «бездіяльності». Це поняття є головним моральним принципом для даоситів: «Якщо не шанувати мудреців, то в народі не буде сварок. Якщо не цінувати різних предметів, то не буде злодіїв серед народу... Здійснення бездіяльності завжди приносить спокій», а тому «досконаломудрий... надає перевагу бездіяльності»^[40].

приписують Лао-Цзи. Дао - це першопочаток, світобудова, доля, закон, шлях тощо. «Воно здається прабатьком усіх речей»³⁹, -

^[1] Дао де цзин // Древнекитайская философия.- М.: «ПринТ», 1994.- Т.1.- С. 115.

^[1] Там само.- С. 11б.

• Інь-Янь-цзя (натурфілософи, найавторитетнішим серед яких був Цзоу Янь (XV ст. до н.е.). Сіма Цянь називає цю школу «школою темного і світлого начал»^[42]). Ця школа навчала, що Дао породжує Єдине, а Єдине у свою чергу породжує два начала - Інь і Янь, які символізують протилежності взагалі: світло і темряву, день і ніч, чоловіче і жіноче начало, сонце і місяць, небо і землю, спеку і холод. Взаємодія Інь і Янь породжує п’ять стихій: вогонь, воду, землю, дерево і метал, а вже з цих речовин утворюється весь світ.

• Жу-цзя (конфуціанці), засновник Кун-Цзи (551-479 рр. до н.е.), латинізоване ім’я Конфуцій, походить від Кун Фу-Цзи - учитель Кун. Кун-Цзи нічого не писав, але його думки зібрані у книзі під назвою «Люнь-юй» (V ст. до н.е.), книзі, яку вчило напам’ять не одне покоління китайців). На відміну від даоситів, які проголошували першоосновою світу Дао, у конфуціанців такою першоосновою є «Небо». Небо - це доля, першооснова, першопричина, природа, божес­твенне начало, яке диктує свою волю людині. Конфуціанці визнавали існування «вродженого знання», тобто вважали, що деякі знання людина має вже від природи, від народження, здобуті в навчанні знання є більш низького рівня і, зрештою, знання, здобуті з простого досвіду, є найнижчими. Кун-Цзи та його послідовники зай­малися переважно питаннями, пов’язаними із прави­лами людського життя та суспільним устроєм.

батьків («сяо»), дотримуватися традицій «ритуа-

лів» та «церемоніалів» («лі»), які є основою порядку в країні та сім’ї⁴⁶.

шанувати «батька свого за життя і слідувати його волі, а після смерті

«Шанобливість до батьків і повага до старших братів - це основа людинолюбства»^{[43] [44] («жень») - навчав Кун-Цзи, наголошуючи, що слід слідувати його настановам і протягом трьох років не міняти порядків»[45]. Тільки тоді правитель стане «благородним мужем»}

^[1] Див. Лун Юй І // http://panda.ispias.ru/~igor/MyLunYu/Chapter1/0102/0102.html

(«цзюанцзи»). Конфуцій навчав так званому «виправленню імен»: «Правитель нехай завжди буде правителем, сановник - сановником, батько - батьком, а син - сином»^[46], - себто кожен має відповідати своєму місцю у суспільстві і державі, та й взагалі, речі повинні відповідати своїм назвам (іменам)^[47]. Коли ж раб стає правителем, а син починає виховувати батька - у державі та сім’ї настає безлад. При­значення кожної людини в цьому світі визначається належністю до того соціального прошарку, в якому вона народилася.

Конфуцій різко критикував тих, хто хотів замінити ритуали і традиції, що діяли в тодішньому суспільстві, на єдине законодавство: «Якщо керувати народом за допомогою закону і підтримувати лад за допомогою покарань, народ буде прагнути ухилитися від покарань і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чеснот і підтримувати лад за допомогою ритуалу, народ буде знати сором і виправиться»^[48].

• Мо-цзя (Моїсти, засновником школи був Мо-Цзи (Мо-Ді, 479-400 рр. до н.е., і так само «Мо-цзи» називається головна книга моїстів, що писалася у III-II ст. до. н.е.) поділяли думку конфуціан­ців про небо, як першооснову світу («Дії неба обширні і безкорисні. Воно щедре і не хвалиться своїми достоїнствами, його сяйво довге і не послаблюється. Саме тому досконаломудрі наслідували його»^[49]), однак з деякими ідеями конфуціанської філософії вони не погоджу­валися. Вони заперечували існування «вродженого знання», про яке писали конфуціанці й акцентували увагу на емпіричному досвіді. Мо-Цзи писав, що «знання повинне мати основу і джерело»^[50]. Моїсти також відкидали богообраність правителя, заперечували проти того, що влада має передаватись у спадок і закликали призначати правителем «наймудрішого» шляхом виборів і на договірній основі. «В давнину, коли з’явились люди, не було керівництва і покарань... безлад у Піднебесній був таким самим, як серед тварин. Люди зрозуміли, що причина хаосу у Піднебесній виникає через відсутність голови правління. Тому вибрали у Піднебесній мудрого і достойного і зробили його сином неба»^[51], - так написано у трактаті Мо-цзи. Моїсти вважали, що в житті і державницькій діяльності треба керуватися не ритуалами («риту­ал - це прояв заслаблення відданості і довір’я, початок смути»^[52]), а справедливістю й законами («фа»). Людинолюбство («жень») повинно бути не тільки між представниками владної верхівки, а між усіма людьми, бо саме такою є «воля неба», за виконанням якої слідкують «духи», зрештою, теорія виправлення імен є хибною, оскільки «сановники не вічно повинні бути знатними, а простолюдини не вічно мають бути низькими»^[53].

• Фа-цзя (легісти, Сіма Цянь називає цю школу «школою законників»^[54], найавторитетнішими представниками цієї школи були Цзи-Чан (VI ст. до н.е.), Шан Ян (390-338 рр. до н.е.) та Хань Фей-Цзи (бл. 280-233 рр. до н.е.) - критикували конфуціан­ців, називаючи їх теорії «грою у слова» і дитячою грою у «приготу­вання вишуканих харчів із піску». У приватному та державному житті слід керуватись не ритуалами, а законами («фа»). Подібно моїстам вони виступали й за те, щоб здібні люди мали доступ до влади у країні не зважаючи навіть на те, що вони походять із низів.

• Мін-цзя (софісти, бо «сперечальники», Сіма Цянь називає їх школою «назв»^[55], найавторитетніші представники Хуєй Ші, Гун- сунь Лун, Хуань Туань). Про них Сіма Цянь пише, що ці люди досягли «високого мистецтва у суперечці»^[56] і займалися пошуком співвідношення назв «імен» («мін») із предметами дійсності («ши»), які вони називають. Єдиним джерелом знань представники Мін-цзя вважали поняття. Чи існувала ця школа насправді - не­відомо. Вчені в цьому сумніваються дотепер. Якщо вона й існу­вала, то відомо, що приведенням понять у відповідність із дійсніс­тю займалися і представники інших шкіл, наприклад, моїсти.

2.3. Китайська філософія після «золотого віку»

З ІІ до Х ст. у Китаї відбувається бурхлива полеміка між конфу­ціанством, легізмом і даосизмом, в якому перемогу здобуває кон­фуціанство. Воно стає державною політикою й етикою. Не зважаю­чи на це, інші школи також продовжують розвиватися.

У І ст. в Китай із Індії проникає буддизм і з’являються спроби поєднати його з традиційною китайською філософією, зокрема дао­сизмом.

У перших століттях нашої ери в Китай проникає і християнство, хоча його вплив був незначний у порівнянні із буддизмом. Однак конфуціанство продовжує залишатися домінуючою філософією, а з 1503 р. вже і релігією. Найзначніші філософи, що жили після «золо­того віку» (Ван Янмін, Янь Юань, Ван Чуань Яньоу), були у значній мірі конфуціанцями.

Вплив західної філософії у ХХ ст. також не обійшов і Китай (Фень Ю-лань, Лян Шумін).

Однак, знову ж таки, через тривали культурну відмежованість від Заходу, китайська філософія до сьогодні обертається навколо традиційних для себе принципів даосизму та конфуціанства. Будучи протягом тривалого часу майже позбавленою впливів європейської філософії, вона є надзвичайно глибокою й оригінальною.

Роки життя провідних філософів Стародавнього Китаю

Лао-Цзи (VI-V ст. до н.е.)

Цзоу Янь (IV ст. до н.е.).

Кун-Цзи (551-479 рр. до н.е.)

Мо-Цзи (479-400 рр.)

Цзи-Чан (VI ст. до н.е.)

Хань Фей-Цзи (бл. 280-233 рр. до не.)

3.