Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю

Духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зва­не “П'ятикнижжя ”( “У-цзінь ").

У "П’ятикнижжї” в образно-міфологічній формі подано най- фундаментальніші складники давньокитайського світобачення.

Все на світі є результатом взаємодії двох протилежних по- чатків буття - Інь і Ян. Інь уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий) початок буття, а Ян - світлий, сухий, активний (чоло­вічий). Внаслідок взаємодії Інь таЯн утворюють 5 світових стихій: • вогонь, · воду, · землю), · дерево та · метал. Може здатися, що перелік названих стихій не відповідає єдиному вихідному принципові їх виділення, але в такому разі засоби людської дії - дерево та метал - вписано у світові процеси, а це означає, що людину розглядають як органічну частину Космосу.

Давньокитайська філософія порівняно з давньоіндійською виглядає стрункішою, деталізованішою (аж до нумерології та побудови вичерпних систем комбінаторики подвійних симво­лічних елементів світобудови) та більше зануреною у глиби­ну суперечливого, парадоксального мислення.

Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю (а таких давні дже­рела налічували до ста, хоча конкретно називали лише шість) найважлив­ішими були дві, до розгляду ідей яких ми і звернемося.

Конфуціанство заснував Кон-Фу-цзи, або Конфуцій(551-479 рр.

Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цейзакон і вибудо­вувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як "шляхетна " - цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність ("де"): "Небо породило в мені де."

• Отже, шляхетна людинау своїх діях внутрішніми чинниками має певні життєві принципи, серед яких обов 'язковими є:"жень” - люди­нолюбство;"сяо"-повага до батьків (старших);"лі”- виконання ритуалів. Виконання ритуалів передбачало дотримування обов яз- кових норм та правил спілкування як між окремими людьми, п'іак і в межах суспільних відносин.

Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх пе­реконань, а діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб: "Шля­хетний муж дбає про обов 'язок, а низька людина -про зиск". На запитання, чи можна одним лише реченням виразити правило, якого треба дотриму­ватися усе життя, - учитель відповів: "Людино! Чого не бажаєш собі, того не роби й іншому".

Велику увагу Конфуцій приділяв проблемам суспільного тадержавного життя. Держава і сім ‘я в аспекті взаємин між людьми були для нього не­подільні. А вихідним принципом організації суспільного життя він вважав шанування традицій: "Той, хто повторює старе і довідується про нове, може бути проводирем’’. І про себе він казав: "Янаслідую старовину, а не вигадую, вірю у старовину та полюбляю її’’.

Іншу важливу школу Стародавнього Китаю заснувавЛао-Цзи (VI-V ст. до Р. Х.) - майже легендарна особа, бо про нього немає достовірних відомо­стей. У цій школі на першому плані стояли ідеї світобудови; людину зїї дія­ми виведено з космічних законів. Вихідне поняття школи "дао " (звідси - і назва школи) не має однозначного визначення. У трактаті "Дао-де-дзин" його пояснено так: "Дао, яке можна виразити словами, не є стале дао. Ім’я, яке

можна назвати, не є стале ім я. Лише те, що не має імені, може бути по­чатком неба і землі... Дао породжує єдине. Єдине породжує два початки: інь і ян. Двоє породжують третє. Третє породжує усе, що існує... ’'.

Звичайно ці рядки коментують так: під "дао" розуміється єдиний і уні­версальний початок буття. Якщо це так, то саме "дао" не може мати ніякого визначення, адже визначення є лише там, де є межа і відмінність. Якщо є межа, то "дао" буде обмеженим і не зможе породжувати все без винятку; якщо є відмінність, то "дао" буде змінним і втратить якість універсального єдиного. Тому "перше дао" є єдність інь та ян. Інь та ян - два протилежні початки всього, що існує. Інь уособлює собою страждальне, пасивне, во­логе, темне - загалом жіноче начало. Ян, відповідно, - активне, ділове, сухе, світле, тобто чоловіче начало. Їх об’єднання дає частину "ці"- щось на зразок атома. Якщо в ній переважає інь, вона зветься інь-ці, якщо ян - ян-ці. Взаємодія інь-ці та ян-ці утворює уже згадані п’ять стихій: · вогонь, • воду, · землю, · дерево та · метал.

• Але на цьому визначення “дао” не закінчено. Його тлумачать та­кож як універсальний закон світобудови, як людську долю і, нарешті, як закон правильного мислення (або правильної свідомості). Тобто “дао” пронизує собою все, що існує, знаходячи, врешті, своє виявлен­ня у правильному спрямуванні думки. Тому саме слово “дао” пере­дається ієрогліфом, що поєднує шлях та голову людини.

Конкретні виявлення "дао" в речах та процесах позначають як "де", котре, як уже згадано, у людській поведінці постає у вигляді доброчес­ності. Життєве завдання людини -осягнути "дао" (своє і космічне) і йти за ним. Із вихідного розуміння "дао" випливає також даоський принцип недіяння як першої якості мудреця: "Не виходячи за браму, можна знати про справи Піднебесної. Не виходячи з вікна, можна бачити природне дао. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому велемудрий (мудрець) не шукає знань, але пізнає усе; не виставляє себе на оглядання, але всім відомий; ие діє, але досягає успіху".

Удержавних справах Лао-цзи також відавав перевагу зменшенню актив­ності. Він вважав, що маленькі держави з нечисленним та недійовим насе­ленням житимуть стабільним, урівноваженим життям/Просвітництво та виконання ритуалів Лао-цзи вважав ознаками розбрату, незадоволення і занепаду держав. Звідси випливає мотив протистояння даосизму та конфу­ціанства в культурній історії Китаю. Але ці великі школи радше розвивали свої ідеї як взаємовпливами, так і своїми дискусіями.

Крім конфуціанства і даосизму у філософії Китаю існували

й інші течії - моїсти, легісти (законники), натурфілософи та ін. Вони значно відрізнялись у поглядах на суспільство і суспільні відносини, але поняття дао, жень, лі, протилежні часточки ян та шь посідають значне місце і в цих вченнях.

Всі інші філософські школи Стародавнього Китаю у своєму змісті так чи інакше відбивали ідеї і світоглядну спрямованість даосизму та конфуці­анства.

• Отже, давньокитайська філософія розробила цілу низку впливо­вих філософських ідей та запровадила у пізнання та мислення важ­ливі філософські поняття; в цілому вони дозволяли осмислювати лю­дину в ії єдності із засадами та універсальними законами світу, а також орієнтували людину в сфері суспільно-політичного життя.

Висновки

Філософія Стародавнього Сходу являє собою своєрідне культурно-історичне утворення. Вона яскраво демонструє велич і могутність людського духу, розкриває його творчі можливості та багате змістове наповнення.

Уфілософській думці Стародавнього Сходу розроблені гли­бокі та оригінальні уявлення про світобудову, вихідні по­чатки буття. При тому людина органічно вписувалась у світову цілісність, орієнтуючись на фундаментальні підва­лини буття, намагаючись виконати повеління вищих за­конів світу, змінити себе і ввести у стан гармонійної дос­коналості. Як звичайно, це пов’язувалось із подоланням людської сваволі та людськоїокремішності.

: Філософську думку Стародавнього Сходу відрізняє мис­тецько-образний, притчевий, афористичний стилі самовияв­лення. Потяг до синтетичного, цілісного мислення створює ефект несподіваної, непередбачуваної парадоксальності, тому давньосхідна думка надихає на зацікавлене, але не- утилітарне заглиблення у людську духовність, збуджує інтерес до філософських роздумів.

® Проблема співвідношення західного та східного типів цивілізацій ста­вить перед філософією питання про причини та наслідки досить сут­тєвих відмінностей між звичаями та поведінкою людей та про можли­вості і умови людського взаємопорозуміння. Ця проблема підводить нас до осмислення стилістичних, логічних та смислових особливостей зах­ідної та східної філософії.

® Хоча давньосхідна та антична філософії формувалися майже одночас­но, східна філософія була тісніше переплетена із релігією, життєвою мудрістю та способами людського самовдосконалення; внаслідок цього ії вивчення сприяє кращому розумінню найперших кроків самовизначен­ня людської думки.

® Філософська думка Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю фор­мувалася на засадах провідних ідей канонічних духовних джерел цих давніх країн, активно їх використовувала, але йшла далі в їх раціоналі­зації та проясненні; врешті, в межах цих філософій були розроблені оригінальні концепціїсвітобудови, природилюдини, ії життєвих завдань, людської долі та засад людських взаємин в суспільстві.

[ (1]Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Значення проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій для розуміння процесів суспільного життя та розвитку філософії.

2. Канонічні джерела СтародавньоїІндії та їх світоглядні ідеї. Філософські школи Стародавньої Індії’

3. Канонічні джерела Стародавнього Китаю та їх світоглядні ідеї. Філо­софські школи Стародавнього Китаю.

Й Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

І. Філософсько-світоглядне значення проблеми "Схід-Захід"в її сучасному окресленні.

2. Україна та українська культура в контексті проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій.

3. Порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типів філософствування.

4. Філософські ідеї Стародавньої Індії та їх сучасне значення.

5. Сучасна оцінка вихідних філософських ідей буддизму.

6. Сучасна оцінка основних ідей конфуціанства.

7. Сучасна оцінка провідних ідей даосизму.

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми

Завдання 1.Порівняйте основні характеристики цивілізацій східного та західного типів, визначте місце України у співвідношенні цих цивілізацій.

Завдання 2.Окресліть основні світоглядні ідеї “Вед” як духовного канону Стародавньої Індії.

Завдання 3.Охарактеризуйте основні ідеїта ідейні здобутки провідних філо­софських шкіл Стародавньої Індії.

Завдання 4.Окресліть світоглядні ідеїдавньокитайського “П’ятикнижжя”.

Завдання 5.Охарактеризуйте основні ідеї таідейні здобутки провідних філо­софських шкіл Стародавнього Китаю.

Завдання 6.Поясніть сучасне значення ідейних надбань давньосхідної фі­лософії.

Ш Додаткова література з теми

1. Антология мировой философии.Т. 1, кн.1. - М.,1969.

2. Атеисты, материалисты, диалектики Древнего Китая. - М., 1967.

3. Гессе Г.Сіддхартха // Всесвіт. 1990. №3.

4. Древнеиндийская философия. - М., 1963.

5. Древнекитайская философия: Собр. текстов. В 2т. - М., 1972-1973.Т. 2.

6. История философии в кратком изложении. - М., 1991.

7. Лукьянов А. Е. Истоки Дао. Древнекитайский миф. - М..1992.

8. Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Индия). - М., 1989.

9. Таранов П. С. Золотая философия. - М., 1999.

10. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. - М., 1963.

11. Читанка з історії філософії: У 6кн. Кн. 1: Філософія Стародавнього Світу. - К., 1992.

12. Шуцкий Ю. К. Китайская классическая "Книга перемен". - М., 1993.