ПАТРИСТИКА: ВЧЕННЯ АВГУСТИНА БЛАЖЕННОГО

Найвідомішим представником середньовічної філософії періоду патрис­тики був Августин Аврелій (354-430 рр. н. е.), прозваний Блаженним. Народився він у м. Тагасті (Північна Африка), був сином батька-язичника і матері-християнки.

Філософія Августина виникла як симбіоз християнських і античних доктрин. З давньогрецьких філософських вчень головним джерелом для нього був платонізм. Ідеалізм Платона в метафізиці, визнання відмінності духовних принципів у структурі світу (добра і погана душа, існування окремих душ), наголос на містичних факторах духовного життя — все це вплинуло на формування його власних поглядів.

Інтелектуалізм Августина став визначальним духовним фактором се­редньовічного філософського мислення, здійснив у подальшому вплив на всю християнську Європу. За його вченням, причина будь-якого виникнен­ня - Бог, завдяки якому світ, проникнений розумом, логосом, містить у собі світлову природу. Речі, людська душа світяться відображеним світлом. Усе видиме є реальним тільки завдяки Богові, який - Сонце, що саме невидиме, але робить видимим усе інше. Пізнання здійснюється через про­мені божественного світла.

Християнській основі своєї філософії Августин надавав великого зна­чення. Оскільки Бог є центром філософського мислення, то світогляд Ав­густина Аврелія був теоцентричним. Бог є найвищою сутністю, тільки його існування витікає з власної природи, все інше з необхідністю не існує. Він єдиний, існування якого незалежне, решта існує лише завдяки божественній волі Бог є причиною існування будь-якого сущого, всіх його перемін; він не тільки створив світ, але й постійно його зберігає, продовжує його творити.

Бог є також найважливішим об’єктом пізнання, оскільки пізнання мін­ливих, релятивних речей безглузде для абсолютного пізнання. Бог виступає в той же час і причиною пізнання, він вносить світло в людський дух, в людську думку, допомагає знаходити людям правду. Бог є найвищим благом і причиною будь-якого блага. Так само як усе існує завдяки Богу, так і кожне благо виходить від Бога. Спрямованість до Бога для людини є природною, і тільки через єднання з ним людина може досягнути щастя.

«Поняття Бога не природже­не нам, його немає в мозку, що розвивається, але при заповненні мозку відбитками з органів чут­тів або комбінаціями уявлень во­но «породжує» їх, подібно до то­го, як із сім я троянди при її зростанні «породжується» її за­пах, якого не було ні в корінні, ні в листі, ні в насінні».

Августин Блаженний

Душа у вченні Августина є самобутньою субстанцією, яка не може бути ні тілесною властивістю, ні видом тіла. Вона не містить у собі нічого матеріального, володіє ли­ше функцією мислення, волі, па­м’яті, але не має нічого спільного з біологічними функціями. Від ті­ла душа відрізняється досконаліс­тю, яка обумовлюється тим, що душа близька Богу і безсмертна. Душа, а не тіло пізнає Бога. Пере­вага душі над тілом вимагає, щоб людина турбувалася про душу, пригнічуючи прагнення до чуттє­вих насолод.

Істину про Бога не може пізнати розум; її може пізнати лише віра, яка скоріше належить до волі, ніж до розуму. Підкреслюючи роль почуттів або серця, Августин стверджував єдність віри і пізнання. При цьому він праг­нув не піднести розум, а лише доповнити його. Віра і розум взаємно допов­нюють одне одного. «Розумій, щоб міг вірити, віруй, щоб розуміти» - це положення відповідає духові християнства, і на цій основі могла будува­тися наступна фаза - схоластика.

Дослідження вічного духовного буття Бога і постійної мінливості і заги­белі одиничних речей і явищ привели Августина до проблематики часу. Від­повідно до його розуміння, час є мірою руху та змін, властивих усім «ство­реним» конкретним речам.

Важливою є концепція єдності людської і божественної історії, які спли­вають у протилежних, але взаємно нероздільних сферах, змістом яких є битва двох царств (градів) - божого і земного. Божий град - це частина людства, яка своєю морально-релігійною поведінкою заслужила у Бога спа­сіння і милосердя; в земному граді залишаються люди самолюбні, жадібні, егоїстичні, які забули про Бога. Божий град поступово зміцнюється в суспільно-історичному розвитку, зокрема після приходу Icyca Христа.

Августин заснував принципи нової християнської філософії. Він подає Бога як нескінченність, а світ - як продукт надприродної сили і творення милості. Творчість мислителя була сполучною ланкою між філософією Платона і мислителями середньовіччя. Августинівська традиція тривалий час вважалась єдиною ортодоксальною філософією, аж до XIII століття - до часу, коли Тома Аквінський створює нову модель ортодоксального філософського вчення.

4.4.