ГЕГЕЛІВСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО РЕЛІГІЮ У ПОСТФЕНОМЕНОЛОПЧНИЙ ПЕРІОД

Релігійну свідомість Гегель витлумачує як таку, що залучена до історичного процесу й багато в чому визначає його. Але у філо­софа, якщо порівнювати його ідеї із франкфуртським періодом, виникає сумнів щодо здатності цієї форми свідомості пізнати абсолютну тотожність протилежностей в адекватній формі.

Ранні твори Гегеля, в яких присутні ідеї, що випереджають філософію життя та екзистенціалізм, не містять систематизованого вчення, а скоріше являють собою розробку філософом принципів та основних категорій власної філософської системи. Тому багато з того, що присутнє в них, надалі було наново переосмислене Геге­лем або ж, навпаки, взагалі не було розвинуте ним.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ. Релігія для Гегеля є формою свідомості, розвиток якої здійснюється істо­рично й втілюється в релігіях, що існують та існували. Завдяки цьому історія релігії є для філософа єдиним, все- охоплюючим закономірним процесом.

У праці «Феноменологія духу» Г. Гегель зображує процес роз­витку свідомості через діалектичну зміну її формоутворень. Релі­гія ж, як пізнання духу духом в уявленні, з’являється майже на­прикінці цього розвитку. Гегель відтворює процес поступового ста­новлення релігійного формоутворення свідомості завдяки тому, що виокремлює існування в межах кожного формоутворення сві­домості окремих його форм. Відтак релігія є для німецького філо­софа необхідним етапом розвитку свідомості.

Першим етапом розвитку релігійної свідомості є уявлення про особливий надчуттєвий або внутрішній світ. Відтак релігія почина­ється з відкриття свідомістю «внутрішнього» в речах - згодом ви­являється, що це «внутрішнє» є сама свідомість - зі спроби пізна­ти істинне у надчуттєвому. Але, замість пізнання істини, вона, згідно з Гегелем, наповнює порожнечу надчуттєвого лише своїми образа­ми.

Наступним етапом розвитку релігійної свідомості є «нещасна свідомість» - поняття, яким Гегель позначає християнство. «Не­щасна свідомість» сповнена усвідомлення розриву та протистав- леності одиничного та всезагального, а тому прагне об’єднатися з потойбічним світом, божественним. В цьому прагненні вона потре­бує духівництва - посередника між надчуттєвим та чуттєвим. І коли Гегель наголошує на подоланні потреби релігії в посеред­ництві, то в такий спосіб він проголошує протестантизм вищою формою розвитку християнства. Хоч С.К’єркегор й відзначає не­можливість рухатися далі «нещасної свідомості», проте субстан- ційний характер суб’єкта примушує Гегеля утверджувати розви­ток релігійної свідомості й далі.

ДІАЛЕКТИКА ЛЮДСЬКОГО ТА БОЖЕСТВЕННОГО В КОНЦЕПЦІЇ ГЕГЕЛЯ.

Конкретний індивід, згідно з Гегелем, постає як цілісність, осо­бистість, яка водночас в своїй сутності, як дух, є момент особистості нескінченної, божественної, адже індивідуальне для німецького фі­лософа є неістинним для духу.

Людина, за Гегелем, суть дух, а тому Бог у нього реально діє в людині та здійснює себе через людину, а людина містить у собі твор­чу присутність Бога. Звідси й те особливе значення релігії, пов’яза­ність якої із чуттєвим робить її останнім «притулком» індивідуаль­ного, особистісного людини, оскільки філософія - це сфера всезага­льного мислення. Проте властивістю самопізнання є особистісний момент, а, як відомо, в людині дух пізнає себе, стає самістю.

Дух, за Гегелем, є нескінченний, проте він є скінченним в про­тиставленні суб’єктивного та об’єктивного. Відповідно у філософа присутнє уявлення про особистість людську та особистість божес­твенну, що здійснюється через діяльність першої та містить її у знятому вигляді.

Згідно з гегелівською філософією, смертьєне межею існу­вання, а негацією негативності людського існування, необхідним моментом становлення духу, осягнення ним своєї нескінченності, моментом універсального діалектичного розвитку.

Для Гегеля безсмертною є не конкретна людина, а той дух, що становить сутність людини. Своєрідне «безсмертя» людини як осо­бистості допускається філософом лише в межах суспільства, яке фіксує в даному випадку одиничне, а не всезагальне. Отже, для німецького філософа безсмертя необхідно містить у собі момент смерті та знімає його.

11.3.