ТЕОЦЕНТРИЗМ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ Г. МАРСЕЛЯ

• Яскраво виражений релігійний характер має філософія христи­янського екзистенціалізму Габрієля Марселя (1889—1973 рр.). Він ві­домий не тільки як філософ, але і як драматург; своє вчення називав «неосократизмом» або «християнським сократизмом».

Для Марселя, як і для неотомістів, філософія повинна бути під­порядкованою теології, але засоби її використання мають бути інши­ми. Завдання, яке ставить перед собою Марсель, — створити фі­лософське вчення, яке відкидає методи та висновки об’єктивного наукового пізнання. Тільки така філософія, вважає він, може воло­діти цінностями. Неповагу до об’єктивного пізнання Марсель поши­рює не тільки на матеріальний, але й на духовний світ. Він заперечує також ідеалізм, оскільки духовне начало, доступне для логічного ана­лізу та раціонального пізнання, неприйнятне для нього. Вісь його філософії зміщується з пізнавальних взаємовідносин суб’єкта з об’єктом на емоційні: «співчуття», «співучасть». Тобто головними є взаємовідносини не об’єкта з суб’єктом, а тих, хто переживає і за кого переживають, при цьому вони є нероздільними.

Визначальну роль у ході роздумів займає протиставлення «проб­леми» і «таїнства». Перше поняття знаходиться у сфері логічного, а друге — переборює об’єктивний, логічний підхід, знаменує перехід у сферу метапроблематичного. Наша рефлексія повинна бути націлена на таїнство, на буття як фундаментальне таїнство, осягнення якого вимагає залучення особистості і є недосяжним доти, поки ми залиша­ємося на теоретичному рівні проблематичного, логічного, раціональ­ного, об’єктивного наукового пізнання.

Г. Марсель розкриває зв’язок істинного, достовірного з доведеним, обгрунтованим. «Співучасть» приводить до надраціональної єдності суб’єкта і об’єкта, яка не виражається в образах сприйняття, понят­тях, ідеях.

Важливе місце в світогляді Марселя займає поняття «інтер- суб’єктивності», яке означає, що «об’єктивна реальність» посту-

«Міркування про святість має величезне філософське значення; я готовий сказати, що воно є дійс­ним вступом до онтології».

Г. Марсель

пається місцем «другій реальності >>, або, іншими словами, замість відношення об’єкта та суб’єкта з’являється відношення «Я» і «Ти». Одна з основних його категорій — «присутність », в якій об’єк­тивні взаємозалежності втра­чають своє онтологічне значен­ня, замість них приходять ві­ра, любов, вірність, відповідаль­ність, повага, слухняність, до­ступність, прихильність. «Бути — це те, коли тебе люблять» - така формула цієї онтології. Інтерсуб’єктивність виключає об’єктивність з розуміння відно­шень, зв’язків, залежностей.

Філософія Г. Марселя не антропоцентрична, а теоцентрична. Любов до людей тримається на любові до Бога і ставленні до інших, як до «дітей божих»; «братство» людей — це братство в Xpucmi. Відношення людини до Бога має той же інтерсуб’єктивний, емоційний, інтимний характер, воно базується на вірі, надії, покло­нінні, не потребуючи логічних аргументів і раціонального обґрунту­вання.

«Розвиток релігійної свідомос­ті, як і філософської рефлексії, орієнтовано на духовне стверджен­ня, згідно з яким кожний з нас по­винен дізнатися або знайти себе у всіх інших, нічого не втрачаючи при цьому з того, що складає її внутрішню самобутність».

Г. Марсель

Поряд з об’єктивністю Г. Марсель розглядає узагальнення й абстрагування як величезне філософське зло, пропонуючи замість них повернутися до конкретного, одиничного, індивідуального; тоб­то від «істотного», «суттєвого» — до окремих істот у всій їхній своєрідності, з усіма їхніми відмінними особливостями.

У зв’язку з цим Г. Марсель вважає, що «дух абстракції » набуває найбільш загрозливого характеру в комунізмі або фашизмі, підміня­ючи людську істоту відірваною від дійсності ідеєю, і тому позбавляє любові до кожної даної людини «як до людської істоти», розгляда­ючи особистість у контексті суспільства лише як «виробничу одиницю». В цьому відношенні «Капітал» К. Маркса нічим не відрізняється від «Майн Кампф» Гітлера. Таким чином, в емоційній палітрі Марселя домінують релігійні тони, адже його екзистенціалізм завершується закликом до надії на благодать Божу, терпіння, покірність долі.