Основні чинники суспільного розвитку

В еволюції суспільства важливі всі форми життєдіяльності: матеріально- економічна, політична, релігійна, моральна та інші - в їх історичній єдності та взаємозв'язку. Однак не можна вказати єдиний визначальний чинник для всієї людської історії.

У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують та доповнюють один одного - формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої спрямовані ці підходи, є проблема логіки, певного порядку та спрямованості історичного процесу. Чи є історія розвитком, рухом вперед, чи вона є історією локальних, замкнених цивілізацій, не пов'язаних в єдиний загальнолюдський історичний процес. Формаційний підхід однозначно вирішує цю проблему: історія є прогресивним розвитком, лінійним процесом сходження від менш досконалої формації до більш розвиненої. Цивілізаційний підхід набагато обережніше ставиться до історії, він не передбачає наперед заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність єдиної закономірності історії.

Сутність двох підходів до типології суспільства:

1. Формаційний підхід ґрунтується на розумінні суспільства як соціально- економічної цілісності: вирішальна роль відводиться економічному фактору. Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характеристика основних типів суспільства. Первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство - такі ступені розвитку соціуму. Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Причому хибним виявився не сам по собі цей підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до нього. Отже, теорія формаційного розвитку суспільства є історично обмеженою.

2. Цивілізаційний підхід - у його основі лежить факт перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Раніше вона була історією окремих народів, племен, країн, регіонів, культур. Створення планетарної цивілізації - складний і досить суперечливий процес. Не випадково, що все частіше йдеться про цивілізаційну кризу сучасності. У соціології і філософії став вже загальноприйнятим поділ історії на період традиційної (аграрної), техногенної (індустріальної) цивілізації і нової, яка лише формується, але деякі ознаки якої дають підставу називати її постіндустріальною (інформаційною).

Термін «цивілізація» досить багатогранний і не має однозначного і чіткого визначення. Іноді цивілізацію ототожнюють з поняттям «культура» (коли йдеться про китайську цивілізацію, шумерську, латиноамериканську тощо). Нерідко під поняттям «цивілізація» розуміється більш високий рівень розвитку суспільства, який йде на зміну його вихідному стану (варварству) й який пов'язаний із високим рівнем техніки та технології. Однак, поняття «цивілізація» вживається для характеристики цілісності матеріальної і духовної життєдіяльності людей. Згідно з цивілізаційним підходом, під цивілізацією розуміється певне історичне утворення, відгалуження історичного розвитку, сукупність культур і соціумів, об'єднаних спільними ознаками.

Еволюція західних суспільств XIX - XX ст. виявила фундаментальну суперечність техногенної цивілізації. З одного боку, її вища мета (збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем) перетворює людину на просту функцію, засіб економічної сфери. Збільшилась частина не стихійних, а організованих зв'язків у суспільстві, зокрема духовне виробництво перетворилось на складну індустрію свідомості. Індивід стає об'єктом маніпулювання з боку масової культури, засобів масової інформації, але з іншого боку - та ж техногенна цивілізація орієнтується на свободу індивіда, мобілізує людську активність, стимулює розвиток і потреб, і здібностей людини, унаслідок чого відбувається гуманізація суспільства, заснованого на капіталістичній економіці.

Отже, техногенна цивілізація породжує й економічний базис, і новий тип людини, яка здатна модифікувати, гуманізувати цей базис (виявом чого є розвиток економічного й політичного лібералізму - визнання принципу соціальної справедливості, створенню механізму соціального захисту, обмеження влади монополій, демократичні свободи тощо).

4.