Елліністичний період

Слово «елліністичний» традиційно позначає пе­ріод грецької історії від Александра Македонського до встановлення римського панування, а отже - з кін­ця IV століття до Різдва Христового до кінця І століт­тя до Різдва Христового.

Елліністичний період грецької філософії часто розглядали як фазу занепаду грецької цивілізації, що вироджувалася внаслідок контакту зі Сходом. Таку сувору оцінку можна пояснити численними причи­нами: передусім, класичним упередженням, обумов­леним зосередженням на a priori встановленій моделі культури, згідно з яким одна лише Греція досократи- ків, трагедійних поетів і, зрештою, Платона, заслуго­вує на вивчення; по-друге, уявленням, згідно з яким разом із переходом від демократичного до монархіч­ного режиму та кінцем політичної свободи громад­ське життя грецьких міст-громад занепало. А отже, філософи, відмовившись від великого спекулятивно­го зусилля Платона та Аристотеля і від надії на фор­мування політичних діячів, здатних трансформувати громаду, обмежувались тим, що пропонували людям, позбавленим політичної свободи, прихисток у внут­рішньому житті. Подібне уявлення про елліністичну добу особливо характерне, на мою думку, для початку XX століття^[238], і сьогодні часто продовжує визначати наше розуміння філософії цього періоду.

Насправді, було б цілком помилковим уявляти собі цю добу як період занепаду. Уважно вивчаючи надписи, які віднайшли в руїнах грецьких міст Антич­ності, епіграфіст Луї Робер продемонстрував у своїх працях, що всі міста-громади як за елліністичних мо­нархій, так і за Римської імперії, зберігали інтенсив­ність культурного, політичного, релігійного і навіть спортивного життя. Окрім того, точні науки і техніка зазнали в той час небувалого піднесення. Зокрема, під впливом Птолемеїв, які царювали в Александрії: це місто стає своєрідним живим центром елліністичної цивілізації^[239]. Александрійський Музей, організований Деметрієм Фалерським, вірним аристотелівській тра­диції, яка віддавала перевагу науковим дослідженням, був видатним місцем досліджень у галузі усіх наук - від астрономії до медицини; а Бібліотека цього самого міста збирала усю філософську та наукову літературу того часу. Тут відбувалася діяльність великих учених, зокрема, медика Герофіла та астронома Аристарха з Самоса.

Так звана втрата свободи містами-громадами зовсім не спровокувала зменшення філософської активності. Втім, хіба можна сказати, що демократичний режим сприяв їй більшою мірою? Хіба не демократичні Афі­ни ініціювали судове переслідування Анаксагора та Сократа за неповагу до богів?

У самій орієнтації філософської діяльності немає настільки глибокої зміни, як нас у цьому хотіли б пе­реконати. Часто говорять і повторюють, що, з огляду на свою неспроможність брати участь в діяльності громади, філософи елліністичної доби розробляли індивідуальну мораль і звернулися до внутрішньо­го життя людини. Все набагато складніше. З одного боку, правдою є те, що Платон і Аристотель, кожен по-своєму, переймалися політикою, в будь-якому разі для них філософське життя було засобом звільнитися від спокус політичного життя. Життя згідно з розу­мом як спосіб життя аристотелівської школи, уникає компромісів життя в громаді. Щодо Платона, він пев­ного мірою остаточно сформулював для всіх філосо­фів Античності настанову, якої філософу належить дотримуватися відносно зіпсованої громади:

... зостається лише жменька тих, хто гідний спілку­ватися з філософією [...]. А хто з тих небагатьох спро­бував, яким солодким і блаженним є надбання філософії, той достатньо пізнав безумство більшості, на свої очі побачив, що ніхто з неї нічого, так би мовити, здорово­го для добра держави не робить, і що там немає з ким укладати союз, щоб без вагань можна було б прийти на допомогу справедливості й вціліти. Якщо ж людина, яка ніби опинилась серед диких звірів, не захоче разом з ними примножувати несправедливість, їй просто не виста­чить сил одній протистояти всім здичавілим супро­тивникам, і перш, ніж вона встигне на щось придатися державі чи своїм друзям, загине без користі для себе й для інших. Тож, взявши все це до уваги, людина сидить тихо, займаючись лише своєю справою, наче сховавшись під муром від бур з усіма їхніми вітрами, хмарами пилю­ки й зливами.

Коли філософ усвідомлює, що він зовсім не­спроможний запропонувати найменший засіб проти псування громадського життя, що він може зробити, окрім як практикувати філософію наодинці або ра­зом з іншими? Саме такою, на жаль, була ситуація, що в ній перебували усі філософи Античності^[240] у полі­тичному світі, навіть Марк Аврелій, який хоча й був імператором, але так само переживав своє відчуття неспроможності щодо нерозуміння та інерції своїх підданих^[241].

Проте, з іншого боку, філософи елліністичної доби, навіть епікурейці^[242], ніколи не втрачали інтересу до політики, нерідко відіграючи роль радників монархів чи посланців якоїсь громади, як про це свідчать над­писи, часто зроблені на їхню честь. Філософи-стоїки відіграватимуть роль у розробці політичних та со­ціальних реформ в численних державах: наприклад, стоїк Сфер справив великий вплив на спартанських царів Arica та Клеомена, стоїк Блосій - на римського реформатора Тіберія Гракха^[243]. Іноді вони дуже сміливо протистоять римським імператорам. Загалом, філосо­фи ніколи не відмовлялися від надії змінити суспіль­ство, хоча б своїм життєвим прикладом.

В елліністичну добу філософське життя було надз­вичайно жвавим, але, на жаль, наші знання про нього є дуже обмеженими - ми мали б зовсім інше уявлення, якби збереглись усі філософські твори, написані впро­довж цього періоду. На відміну від нашого часу, напи­сані філософами твори тоді не видавалися накладами в тисячі примірників і не розповсюджувалися серед широкого кола читачів. Скопійовані багато разів, що було причиною численних помилок (і що зобов’язує модерних учених, які хочуть вивчити ці тексти, до не­пересічної критичної роботи), вони, звичайно, іноді продавалися книгарями, але найбільш технічні твори просто зберігалися у бібліотеках різних філософських шкіл.

Аврелій, цінні дані про елліністичну філософську традицію збереглись. Ось чому ми змушені будемо цитувати цих авторів, хоча вони вочевидь належать наступній добі.