Класичний період української філософії

Засновником класичної української філософії прийнято вважати ви­датного мислителя та мандрівного філософа Г. С. Сковороду (1722— 1794 рр.).

У його філософських пошуках особливого статусу набувають сим­воли, де мікрокосмом виступає сама людина, макрокосмом є Всесвіт, а з’єднувальним символом виступає світ Біблії.

Макрокосм (великий світ) — це природний світ видимих речей і явищ. Він єдиний, і єдність ця складається з видимої і невидимої нату­ри, які є нерозривними і в той же час їх не можна поєднати.

Мікрокосм (людина) так само складається з двох натур: видимої і невидимої. Справжня людина повинна осягнути невидимість. Служіння Богу, любов до нього є одночасно служінням і любов’ю до самої себе. Бог існує всюди, а людина знаходиться у взаємодії з ним, тому за Г. С. Сковородою, людина є центром, в якому сходяться всі проблеми життя.

Третій світ (Біблія), який пов’язує макрокосм і людину, є своєрід­ним переходом від видимого до духовного світу.

В його філософствуванні значне місце посіла концепція «двох на­тур». Сковорода стверджує, що весь світ, все існуюче має дві натури: зовнішню, видиму, і внутрішню, невидиму. Сковорода продовжує дум­ку про нерозривну єдність, цілісність цих двох натур, однак підкрес­люючи, що невидима натура (Бог) є первинною щодо видимої натури.

Стверджуючи первинність божественного, духовного світу, філософ наголошує на вічності видимого, матеріального світу. Отже, дві натури, з яких, за Г. С. Сковородою, складається світ, існують у тісній взаємодії і тому жодною з них не можна нехтувати.

Одним із провідних мотивів його філософствування є кордоцентри- чний мотив. Із серця випливає все: і думка, і стремління, і почуття, то­му потрібно слухати серце, оскільки саме через нього лю.дська натура може себе проявити.

Звідси і вимога: «пізнай себе», «поглянь у себе», а від цього зале­жать пошуки та вірний вибір «сродної праці», праці за покликанням. Така праця є дійсним вираженням людини, її життєдіяльності і самоут­вердження.

У цьому плані реалізується принцип «пізнай себе» має своїм зміс­том пізнання своїх природних здібностей, нахилів до певного виду дія­льності, свого покликання. Така праця є бажаною і виконується з насо­лодою. І, навпаки, коли людина займається працею, до якої «не лежить серце», не бажає творчого пошуку в праці або займається тим, до чого її примусили, тоді вона зазнає лиха і бід. «Несродна» праця — головне джерело великого нещастя.

Головне — пізнати в собі «справжню людину», а звідси: самопі­знання і є універсальним способом перебудови самої людини і світу. «Сродна» праця є однією з найважливіших передумов досягнення люд­ського щастя, вона є найвищою насолодою життям. Сковорода розмір­ковував і про ідеальний суспільний устрій, в якому панує любов, спра­ведливість, добро і щастя.

Отже, філософія Г. С. Сковороди — це філософія, в якій злилися духовне прозріння людини з її вчинками та моральністю, а сам філософ явив собою яскравий приклад філософа особливого культурно- історичного типу.

3.