Historia перших мислителів Греції

«Філософія до філософії». Насправді, слова одно- корінні philosophia з’являються лише у V столітті до Різдва Христового, а саме слово отримало філософсь­ке визначення лише у IV столітті у Платона.

Усі ці мислителі пропонують раціональне пояснен­ня світу, і саме тут відбувається вирішальний поворот історії думки. Звичайно, до них на Близькому Сході, а також в архаїчній Греції, існували космогонії, але вони мали міфологічний характер, тобто описували історію світу як боротьбу між персоніфікованими сутностями. Вони були «походженням» в сенсі біблійної Книги Бут­тя*, «книгою поколінь», призначеною спонукати певний народ пригадати своїх предків та прив’язати його таким чином до космічних сил та поколінь богів. Створення світу, створення людини, створення народу — таким був предмет космогоній. Як продемонстрував Жерар Ha- даф¹, хоча перші грецькі мислителі заміняють ці міфічні оповіді раціональною теорією світу, вони все-таки збері­гають троїсту схему, яка структурує міфічні космогонії. Вони пропонують теорію походження світу, людини та людської громади.

У всій грецькій філософській традиції раціональ­ні теорії залишатимуться під упливом цієї першопо- чаткової космологічної схеми. Ми наведемо тут лише приклад Платона, який, пишучи послідовно діалоги

¹ Naddaf G. LOrigine et !’evolution du concept grec de phusis. — Leviston- Queenston-Lampeter: The Edwin Mellen Presss, 1992.

² Геракліт, Фрагмент 35; Платон, Федон, 96 а 7.

«Тімей», «Крітій» та «Гермократ» (написання остан­нього планувалося Платоном, але потім його замінили «Закони»), також мав на думці створити великий трак­тат Tipophusis у найширшому розумінні, починаючи від виникнення світу та людини й аж до походження Афін. Тут ми знову зустрічаємося із «книгою поколінь», яка спонукає афінян пригадати своє походження та своїх предків, щоб вкорінити їх таким чином у всесвітньо­му порядку і в основоположному актові Бога-творця. Втім, Платон цього не приховує: в «Тімеї» він пропо­нує те, що сам називає правдоподібною байкою, вво­дячи міфічну фігуру Деміурга, який створює Світ, взо- руючи на вічну Модель, якою є Ідеї^[12]. У десятій книзі «Законів» Платон більше не задовольняється міфіч­ною оповіддю, він хоче заснувати свою космогонію на строгих доказах, які спираються на прийнятну для всіх аргументацію. У своєму раціональному зусиллі Платон експліцитно повертається до поняття phusis, що розумілося першими грецькими мислителями як «природа-процес», наполягаючи, зі свого боку, на пер­вісному, першопочатковому характерові цього проце­су. Але для Платона^[13] первісним та першопочатковим є рух та процес, який сам себе породжує і який є двигу­ном самого себе, тобто душа. Замість еволюціоністсь­кої схеми постає таким чином схема креаціоністська: Всесвіт більше не народжується з автоматизму phusis, він народжується з раціональності душі, причому душі у якості першопринципу, який передує усьому і який ототожнюється таким чином zphusis.