Поняття sophia

Отже, слова philo-sophos та philo-sophein передба­чають інше поняття — поняття sophia, але потрібно все-таки визнати, що в період, що розглядається, ще не існує філософського визначення поняття sophia.

Для передачі слова sophia модерні перекладачі завж­ди вагаються між поняттям знання та поняттям муд­рості. Sophos є той, хто знає і бачив багато речей, багато подорожував, має енциклопедичну культуру, або ж той, хто вміє добре поводити себе в житті і перебуває у щас­ливому стані? На сторінках цього твору ми часто пов­торюватимемо, що ці два поняття є зовсім не взаємо- виключними: справжнє знання є, зрештою, умінням*, а справжнє уміння полягає в умінні робити добро.

Починаючи з Гомера, слова sophia і sophos вживалися в найрізноманітніших контекстах з приводу поведінок та схильностей, які, вочевидь, не мали нічого спільного з поведінками та схильностями «філософів»^[29]. У «Іліаді» Гомер говорить про корабела, який, завдяки порадам Афіни, був знайомий з усією sophia, тобто володів пов­ним умінням^[30]. Аналогічно в гімні «Гермесу»^[31] після роз­повіді про винахід ліри Гомер додає, що цей бог на основі sophia створив ще один інструмент, а саме сірінгу. Від­так у творі йдеться про мистецтво, про музичне вміння.

Якщо виходити з цих двох прикладів, можна ціл­ком легітимно запитати себе: чи у випадку корабела, так само як у випадку музиканта, слово sophia не оз­начає, швидше, діяльності, практики, які підлягають певним міркам та правилам^[32] і передбачають викла­дання та навчання, хоча, з іншого боку, вимагають та­кож сприяння якогось бога, божественної благодаті, що відкриває ремісникові чи художникові секрети виробництва та допомагає їм у їхній праці?

У подібний спосіб sophie вживається у Солона^[33] в VII столітті до Різдва Христового з метою позначити поетичну діяльність, яка є продуктом водночас трива­лого вправляння і натхнення Музами.

Усі люди звертають свої очі на нього, коли він вста­новлює справедливість шляхом правильних вироків. Його точна мова може настільки швидко, наскільки це потрібно, заспокоїти найбільші суперечки.

Слова поета також змінюють серця:

Серце людини занурене у траур раптовими тур- ботами, а її душа сохне від жалю? Нехай співак, що служить Музам, славить величні дії людей минулого часу чи благотворних богів, що населяють Олімп: вона швидко забуде свої неприємності; вона більше не згадує своїх жалів; присутність богинь одразу відвертає її від цього^[34].

Тут ми вже бачимо засадниче для Античності уяв­лення про психагогічну* цінність дискурсу та фунда­ментальне значення володіння словом^[35]. Словом, що діє у двох, на перший погляд, дуже різних регістрах: у регістрі юридичної та політичної дискусії (цар вста­новлює справедливість і заспокоює суперечки) та ре­гістрі поетичного зачарування (поети своїми піснями пом’якшують серце людей). Мнемозина, матір Муз, є «забуттям злигоднів та перепочинком від турбот^[36]». У цьому зачаруванні можна розпізнати обриси того, чим пізніше стануть філософські духовні вправи, не­залежно від того, належатимуть вони до порядку дис­курсу чи порядку споглядання. Оскільки Музи зму­шують забути нещастя не просто за допомогою краси, пісень та історій, які вони розповідають, вони також відкривають поетові й тому, хто його слухає, доступ до космічного бачення. «Вони радують дух могутній свого батька Зевса»^[37], тому що співають йому та да­ють можливість бачити «те, що є, що буде, що було», і саме про це говорить у своїй «Теогонії» Гесіод.

Sophia, втім, може позначати також вправність у поведінці з іншими, що може доходити аж до хитро­щів та маскування. Наприклад, у збірнику сентенцій, що регламентують основи аристократичного вихован­ня, який на початку VI століття до Різдва Христового написав Феогнід, адресуючи його Кірну, знаходимо таку пораду:

Кожному зі своїх друзів, Кірне, показуй себе з іншої сторони, пристосовуючи себе до відчуттів кожного з них. Прив’яжись сьогодні до одного, а потім навчись при нагоді змінювати особу. Оскільки вправність (sophie) є більшою навіть за найвищу досконалість (arete)^[40].

Відтак ми бачимо багатство та різноманітність складників поняття sophia. Ми зустрічаємо їх у ле­гендарних та народних уявленнях, згодом — в уяв­леннях історичних, як у випадку з образом Семи Мудреців^[41], слід якого можна зустріти вже у деяких поетів VI століття, а згодом у Геродота і Платона. Фалес Мілетський (кінець VII-VI століття) володіє передусім знанням, яке ми могли б визначити як наукове: він передбачає затемнення сонця 28 трав­ня 585 року, стверджує, що Земля лежить на воді. Окрім того, Фалес має також технічні знання: йому приписують зміну русла ріки. Зрештою, він демонс­трує і своє політичне яснобачення: намагається вря­тувати іонійських греків, пропонуючи їм утворити федерацію. У Піттака Мітіленського (VII століття) не зафіксовано жодної політичної активності. Солон Афінський (VII-VI століття), як ми бачили, також є політичним діячем, благотворне законодавство якого залишає довгу згадку, але це також поет, який віршами виражає свій етичний та політичний ідеал.

Починаючи з VI століття, з постанням «точних наук», медицини, арифметики, геометрії, астрономії, до поняття sophia додається інший складник. Відте­пер є не лише «експерти» (sophoi) в галузі мистецтв чи політики, є такі і в галузі науки. Втім, починаючи з Фалеса Мілетського, розвивається дедалі точніша рефлексія в галузі того, що греки називали phusis, тобто феномена розвитку живих істот, людини, а та­кож Всесвіту; рефлексія, яка часто була нерозривно пов’язана, як, наприклад, у Геракліта і особливо — у Демокрита, з етичними міркуваннями.

Щодо софістів, вони будуть названі так з огляду на їхню увагу до викладання молодим людям sophia·. «Моєю професією, — говорить епітафія Фрасима- ха, — є sophia»^[45]. Для софістів слово sophia означає пе­редусім вправність у політичному житті, проте воно одночасно містить і всі інші складники, які ми щойно розглянули, зокрема, наукову культуру — щонаймен­ше настільки, наскільки вона є частиною загальної культури.