Поняття «буття» та основні його види

Онтологія - це теорія буття, вчення про буття. Онтологія (з грец. - рід, сутність і вчення) є важливим розділом метафізики як вчення про граничні засади буття, пізнання та ціннісного відношення людини до світу.

Грецький філософ Парменід у творі «Про природу» запитував: «Бути чи зовсім не бути?» Що ж таке буття? Це поняття, звичайно, пов'язане з дієсловом «бути», тобто це визнання того, що світ, я й усі речі існують. Уже в античній філософії розрізняється буття і небуття, сутність та існування, визначаються підходи до розуміння об'єктивного й суб'єктивного. Істинним буттям Платон вважає світ ідей, а не світ чуттєвих речей. Аристотель розрізняє різні рівні буття (від чуттєвого до інтелігібельного - пізнаваного, мисленного).

У Середньовіччі філософія протиставляє буття Боже та буття, створене Богом, розрізняючи при цьому дійсне буття (акт) і можливе (потенцію). В епоху Відродження загальне визнання одержує культ матеріального буття, природи. Цей новий тип світосприймання, зумовлений розвитком науки, техніки та матеріального виробництва, підготував концепції буття XYII-XYIII ст.. У ці часи буття розглядається як реальність, котра протистоїть людині й підлягає законам, що діють автоматично. У таких натуралістично-об'єктивістських концепціях природа - це механізм, що діє сам по собі, незалежно від людини. Для Нового часу характерний субстанціональний підхід, коли фіксується субстанція та її властивості як підґрунтя світу.

Поряд із цим формується інший спосіб тлумачення буття на шляху гносеологічного аналізу свідомості та самосвідомості.

Спроба зрозуміти буття з аналізу свідомості характерна й для західної філософії ХІХ-ХХ ст.. Так, у «філософії життя» (Дільтей) буття збігається з цілісністю життя, у неокантіанстві воно роздвоюється на світ сущого та світ цінностей, у феноменології Гуссерля підкреслюється зв'язок між психічними актами свідомості й об'єктивно-ідеальним буттям, світом смислів. Шелер включає до буття й емоційні переживання й оцінки, Хайдеггер обмежує його тільки колом інтерпретацій. Сартр протиставляє «буття в собі» і «буття для себе», розрізняє матеріальне буття і людське буття. Основна характеристика людського буття, за Сартром, - вільний вибір можливостей.

Діалектико-матеріалістичне розуміння буття виходить із неможливості відособленого, незалежного від матерії буття, як «чистого буття», «буття в собі». При цьому підкреслюється багаторівневий характер буття (органічна і неорганічна природа, біосфера, суспільне буття, буття особи). Один рівень не можна зводити до іншого: матерія і форми її руху - предмет природничих наук, а суспільне буття вивчають соціологічні й історичні науки.

Отже, буття - це філософська категорія, що означає: все, що реально існує; реальність, що існує об'єктивно, поза свідомістю людини й незалежно від неї; загальний спосіб існування людини.

Проаналізувавши всі концепції буття, які існували в історії філософії, можна виділити основні форми буття:

♦ буття речей і процесів, що існують незалежно від людини та її діяльності - «перша природа» і буття речей і процесів, створених людиною - «друга природа»;

♦ буття духовного (ідеального), котре розділяють на індивідуалізоване й об'єктивізоване;

♦ буття людини як існування її у світі речей і світі духовних цінностей;

♦ буття соціальне, що розділяють на буття окремої людини та буття суспільства в цілому.

У понятті «буття» філософія виділяє принаймні три шари.

Повсякденне: буття як усе, що є, усе, що існує; бути - означає існувати. Існування тут ототожнюється зі сутнім, тобто з сукупністю речей, що нас оточують. Доказ такого існування досить часто зводиться до безпосереднього сприйняття. У даному плані цьому поняттю відповідає беркліанський принцип еззе c'st регсірі — існувати — це бути сприйманим. Наприклад, підручник існує, тому що ми його бачимо, можемо до нього доторкнутись. Але якщо ми покладемо підручник на стіл і вийдемо з приміщення, чи зникне він? Ні, він все одно буде існувати, тому що: ми можемо його сприйняти, якщо повернемося у приміщення (отже, він існує як можливість бути сприйнятим); інша особа може його сприймати під час нашої відсутності; він «існує в розумі якогось Вічного Духа». Існує запах, тому що його відчувають; існує звук, тому що хтось його слухає або чує; існують колір та форма, тому що їх бачать або сприймають.

У більш складних ситуаціях доказ існування зводиться до уявлення знайденого конкретного предмета. Тобто доказ зводиться до ототожнення властивостей предмета та відносин з тими властивостями, котрими повинен володіти об'єкт, існування якого доводиться.

Істотне (сутнісне) існування. Його ще можна назвати фундаментальним або глибинним існуванням. У розглянутому плані буття-існування цей шар ототожнюється з реальністю як такий, коли з'ясовується природа буття та реальності.

Буття як Єдине, Абсолют, Космічний Розум, Бог. На цьому рівні (метарівні - стосовно іншого значення рівні «буття») йдеться про можливість і реальність самих сутностей. У даному випадку буття містить у собі всю повноту конкретних видів буття; воно є вічним, безкінечним у часі, самодостатнім. У ньому прийнято бачити повне існування або справжню реальність, тугу (ностальгію) за позамежним, триєдність Істини, Блага та Любові. У даному сенсі буття протиставляється існуванню та сутнісному. Сутність тут тотожна існуванню і навпаки.

Буття як Абсолют не пізнається, а тільки відкривається в особливому «дієвому» режимі. Воно є таємницею, яку не можна осягнути або подати у поняттях, але його можна і потрібно пережити або прожити. Осяяна буттям, людина здатна вирватися з полону повсякденного, поверхневого й дрібного існування, долучитися до світу справжніх сутностей, наповнити своє життя повним (духовним, вічним) змістом.

Абсолютизація буття йде від Августина Блаженного, від його ідеї ієрархічної структури світу, що трактується як градація істот, як різні ступені досконалості.

2.