Буття - центральна проблема онтології

Дослідження буття — це найдавніша тема європейської філософії, розпочата досократиками і особливо Парменідом. Але термін для назви розділу філософії, що вивчає проблеми буття, — онтологія — був уведений в обіг лише на початку XVII століття Якобом Лорардо (Jacobo Lorhardo).

“метафізика”. У практичному використанні термін був закріплений Х. Вольфом. Він же розділив семантику термінів “онтологія” і “метафізика”, зародивши дискусію про співвідношення цих термінів, що продовжується по цей день.

Вольф, проголосивши кінцевою метою філософії з'ясування первинної основи всіх речей, поділив її на теоретичну і практичну частини. У практичну частину Вольф вніс етику, економіку, природне право і політику. Теоретична філософія — “наука про всі можливі предмети, наскільки вони “можливі” — розпадається на логіку і метафізику. У “раціональну теоретичну науку”, метафізику, Вольф включає онтологію, космологію, психологію і центр всієї своєї системи — природну теологію.

У сучасній філософії онтологія постає спробою найбільш загального опису універсуму і виразом картини світу, яка відповідає певному рівню пізнання реальності і фіксується в системі філософських категорій, характерних для цієї епохи чи філософської традиції.

Термін та ідея “онтології” наприкінці ХХ ст. почали використовуватися в інформатиці, в концепціях штучного інтелекту, в теоріях представлення знання, автоматичного перекладу. У комп'ютерних науках онтологія стає життєздатною стратегією побудови моделей різних явищ. Потрібна обережність при читанні робіт із терміном “онтологія” і не плутати намічений зміст слова з будь-якою з його альтернатив.