Філософія і педагогіка в предметному полі освіти

Проблеми освіти без перебільшення належить до найскладніших і найсуперечливих не лише в педагогічній філософській науці, але й в науці загалом. Мова йде про філософію освіти як загальну парадигму організації і змісту всього того знання — наукового і позанаукового, — яке через освіту ми передаємо учням і студентам, про світоглядні цінності, які виховуються, зрошуються в процесі навчально - виховної діяльності, визначеність духовного світу особистості, який формується в школі і вузі і який визначає її особистісну позицію, роль і способи поведінки в суспільстві.

При першому наближеному розгляді помічаються дві категорії: “філософія” і “освіта”. Яким чином вони проникають одна в іншу і яку “якість” створюють, формуючи синтетичну реальність — “філософію освіти”?

Філософія - це наука і світогляд, метод і методологія, логіка й теорія цінностей (ідеологія), які виконують гносеологічну, світоглядну, аксеологічну і багато інших функцій. Причому, як стосовно буття загалом, так і його окремих підрозділів, зокрема. В цьому контексті ми говоримо про філософію як особливу сферу духовно-практичного засвоєння світу і, водночас, як про сутність того дійства (процесу, відносин), яке розгортається у просторі і часі. У першому випадку мова йде про філософію в її класичному розумінні як онтологію і гносеологію, соціальну філософію і філософію історії, логіку і аксеологію. В другому - про філософію науки і культури, філософію історії і політики, філософію права і релігії. Означену низку “філософій” можна, очевидно, продовжувати. Наразі немає підстав, за якими ми можемо “відмовити” у праві на існування такій відносно самостійної галузі пізнання, як філософія освіти. А оскільки це так, потрібно осмислити цей феномен у такому самому обсязі і визначеннях, як філософія права, релігії, науки чи культури.

В інтелектуальній історії людства відома тісна взаємодія філософії і педагогіки.

Заглиблення в історію розвитку філософії і педагогіки дає підстави для висновку про те, що всі великі і видатні педагоги, як правило, були водночас відомими філософами і, навпаки, — практично кожен великий філософ, як правило, завершував “будівництво” своєї філософської системи етикою, головний зміст якої складали вчення про мораль, теорія освіти і виховання. Візьмемо, наприклад, античних мислителів. Фалес і Демокріт, Сократ і Платон, Аристотель і Парменід. Хіба вони були лише філософами? Хіба вони не бачили життя? Хіба їх не цікавила доля людини, її навчання і виховання? Звичайно, були, бачили, цікавила. Їхні етичні погляди — це чиста (теоретична) педагогіка. Лише з тією різницею, що висловлювалася вона на відповідному категорійному рівні, систематизовано і у відповідності до загально-світогляднх установок тієї доби. І не менше.

Те саме можна сказати й про великих педагогів. Руссо і Коменський, Пирогов і Дистервег, Толстой і Ушинський, Макаренко і Сухомлинський. Всі вони були не лише знаменитими педагогами, але й видатними філософами, оскільки намагались осмислити всезагальне, наблизити його до ЛЮДИНИ, опрацювати механізми переведення в площину конкретної навчально-виховної діяльності.

Цей взаємозв’язок є, звичайно, невипадковим. Філософія і педагогіка є науками про людину, яка живе в суспільстві, виконує певні соціальні ролі, реалізується (або не реалізується) в ньому як особистість.

Зрозуміло, кожна з означених дисциплін “добирається до людини” своїми пізнавальними засобами, виконуючи при цьому свої специфічні завдання. “Різність” предметів філософії і педагогіки у науковій літературі відображена належним чином. Що ж стосується їхньої єдності, то розмова лише розпочинається. Характерно, що вона розгортається як розмова про філософію освіти.