Співвідношення термінів: гендер, педагогіка, освіта

Уперше термін “гендер” був запропонований американським психоаналітиком Робертом Столлером у праці “Стать і гендер: про розвиток мужності та жіночності” (1968). А пізніше феміністськими теоретиками (Г.

Для більш глибокого розуміння сутності питання, яке розглядатиметься, — гендеровимірність освіти й педагогіки — спробуємо специфікувати три такі освітні складові: дослідження (студії), педагогіка, освіта. Гендерні студії виступають міждисциплінарною дослідницькою базою, що ґрунтується на постнекласичній методології (соціальний конструктивізм, когнітивна соціологія, етнометодологія, соціальна та культурна антропологія, критична, гранична та феміністська педагогіки та ін.), та забезпечують різні галузі наукового знання інсайтами щодо гендерних дискримінаційних практик та можливостей їхнього викорінювання. Гендерна педагогіка, яка є досить новою цариною в рамках гендерних досліджень, розкриває сутність та завдання гендерного виховання, його вплив на особистість. Гендерна освіта може бути визначена як просвітницька діяльність у напрямку спростування існуючих статево тендерних стереотипів, розвитку критичного ставлення до світу та зростання свідомості. В цьому сенсі найважливішою ознакою стає орієнтація освітнього процесу на дію - соціальну зміну, метою якої є покращення умов життя “маргіналізованих” суб’єктів, тобто тих, хто не мав реального права голосу за доби панування просвітницьких ідеалів раціоналізму, прогресу, емансипації.

Що ж спільного між гендерною та феміністською педагогіками? По-перше, зазначимо, що говорити в однині про феміністську педагогіку неможливо. Фемінізм характеризується множинністю підходів щодо інтерпретації суб’єкту, знання, істини, принципів і методів феміністського дослідження. Тому й феміністські педагогіки можуть бути по-різному “забарвлені” залежно від:

— основних течій у фемінізмі: ліберальний (Б. Фрідан,

С. Окін, Дж. Річардс), соціалістичний (Е. Голдман,

З. Айзенстайн, Дж. Мітчел), радикальний (К. Міллетт, С. Файєрстоун, А. Дворкін);

— локалізації феміністських “шкіл”: англо-американська (Дж. Батлер, С. Хардінг, Е. Гросц та ін.), французька (Ж. Фрез та ін.), австралійська (Дж. Гор, К. Люк), російська (О. Вороніна, Т. Кліменкова, О. Здравомислова, О. Ярська-Смірнова та ін.), українська (І. Жеребкіна, Т. Журженко, О. Кись, О. Луценко та ін.);

— етапів розвитку феміністсьскої теорії знання: емпіристський

(Р. Хаббард, А. Фаусто-Стерлінг), концептуалістський (Д. Сміт, Е. Фі), постмодерністський (Н. Фрезер, С. Хекман),

постфеміністський (Р. Брайдотті, Т. де Лауретіс);

— філософсько-методологічних позицій дослідників: екзистенціалізм (С. де Бовуар), психоаналіз (Дж. Флекс), постструктуралізм (Е. Сіксу, Л. Ірігарей);

— расових або статево/гендерних вірувань та переконань дослідників: Black Studies, або афроцентристські дослідження (П. Х. Коллінз, Б. Хукс), “квір”-теорія^[47] (М. Віттіг, М. Фрай, Е. Косовскі Седжвік).

Феміністська педагогіка у своєму найбільш широкому визначенні є формою політичного активізму, спрямованого на викорінення патріархатного устрою світу. Феміністська педагогіка також є методом викладання всередині контексту усвідомлення пригнічення жінок, дослідження взаємодії між освітніми практиками і соціальними та історичними параметрами особистості. Гендерна педагогіка звертає увагу на прояви гендерного символізму — як відбувається конструювання “фемінного” і “маскулінного” шляхом слідування гендерним ідеалам і ролям, як це відбивається у змісті освітніх практик.