Гендерна педагогіка в аудиторії

Гендерна педагогіка, або так звана гендерно-чутлива методологія, поступово із теорії стає практикою. Багато з цього приводу було проведено міжнародних конференцій, конгресів, засідань.

“(ре)організація, вдосконалення, розвиток і оцінювання офіційного курсу з метою впровадження гендерної рівності на всіх рівнях, всіма співробітниками директивного органу”.^[50] Урядом України також розроблені відповідні настанови,^[51] хоча їхнє впровадження обмежується діяльністю НУО (гендерних центрів, соціальних служб), роль яких, приємно визнати, поступово зростає.

У плані освіти гендерний мейнстрім буде означати дослідження відповідності існуючих освітніх процедур сучасним соціетальним змінам. З цією метою використовуються тренінги, гендерні спецкурси, експертизи посібників і підручників, альтернативні наративи та освітні заходи. Досить різноманітні методи застосовують, зокрема, європейські країни щодо впровадження гендерної рівності в освіту: моніторінг вчителів, запроваджений Міністерством з питань заохочення успіхів жінок (Люксембург), тренінги для вчителів за темою “Сімейне насильство” (Іспанія), національний конкурс на кращий малюнок серед молодших школярів (Греція), організація таборів, де хлопчики навчаються доглядати за тваринами, а дівчатка — конструювати технічні прилади (Германія), уведення нових шкільних тем і дисциплін (“Жінки в історії” та “Соціальна географія”) та надання грантів для підготовки дисертацій з гендерної проблематики (Ірландія), щорічна премія (600 нагород) у розмірі 800 євро, запроваджена Міністерством тендерної рівності і рівноправності на роботі, для дівчат за науково-технічні досягнення (Франція) тощо.

Наскільки гендерно-чутливою є вітчизняна освіта^[52] або як працює гендерна педагогіка в класі? Досвід викладання курсу ‘Тендерної педагогіки” в педагогічному закладі показав, що на початку поняття “гендер” викликає у студентів амбівалентні почуття: чи це фемінізм (тобто проти чоловіків), чи це суто щось жіноче (тобто не про чоловіків), чи це взагалі радикалізм, який зсуває все звичне? Про те, що гендер не є евфемізмом жіночого, студенти довідуються впродовж курсу.

Проте, зростання свідомості відбувається, про що свідчить аналіз студентських робіт. Якщо скористатися дефініцією П. Фрейре, йдеться скоріше про напівперехідну свідомість — спроби замислитися над досить звичними на перший погляд речами.

Так, звернення до літературної спадщини П. Глазового відкриває нові обрії для гендерних досліджень. Магістрантка (2005 р. навчання) Ю. Железнякова справедливо ставить питання: чому схвалюється прислуговування жінки чоловіку, позитивно оцінюється нахабність, зверхність і безкультурність чоловіка (гуморески “Провідниця”, “У трамваї”), чому жінка сприймається як товар або якась непотрібна річ (в гуморесці “Швидкий жених” наречена “випала з сідла на повороті”), чому жінки apriori мають сприйматись як домогосподарки (жінка отримає полотер як подарунок у гуморесці “8 Березня”)? Навіть якщо взяти до уваги гумористичний жанр, де має місце і іронія, і сатира, і фарс, то чому ж висміюються тільки ті, кого прийнято вважати представниками “слабкої статі”? (знову ж таки, політично некоректний вираз).

О. Колісник, магістрант 2005 р. навчання, дослідивши пісенну творчість (вибірково) минулого й сьогодення, виявив особливості стосунків між чоловіками та жінками, в яких останні виступають більш вільними у прийнятті власного рішення порівняно з минулим. Якщо раніше особисте життя жінок контролювалося (“пусти ж мене, старий діду, на вулицю погулять”, “десь поїхав мій миленький іншої шукати”), то в сьогоднішніх умовах “одолжила [мужа] одолжила, а вернуть [его] забыла”, “замуж захотела - вот и залетела”, “если что по делу [надо], то пришли SMS”, “а ты люби меня по-французски, раз это так неизбежно” і т.д.

Цікавим видається й стереотипізація чоловічої та жіночої сфер діяльності, що простежила в українських народних піснях О. Кудіна (магістрантка 2005 р.). Жіноча доля - плакати і чекати, а чоловіча робота — “од’їжджати” та “воювати” (“вставай козаче молодий, твоя дівчина плаче”, “козак одїжджає, дівчинонька плаче”, “виплакала Марусенька свої ясні очі”). Крім того, жінка репрезентована як товар (“а позаду Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку”), вона не вільна розпоряджатися своїми власним речами (“то прийдеться, доведеться намисто збувати... молодому козакові тютюн купувати”). Сексистське уявлення (виключення жінки зі сфери суспільної діяльності) міститься в таких відомих словах: “А ми наших братів українців визволимо...”, “Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”. У збірному іменнику “браття” немає ніякого натяку на жіноче, що звісно відображає низький статус жінок, який вони займали впродовж століть.

Гендерні стереотипи також присутні і в класичній музиці, як пише про це магістрантка 2005 р. навчання А. Коломієць. Перш за все, хоч знайдені твори для хорового виконання і написані жінками-композиторами класичного періоду, їхні імена залишаються невідомими. Таким чином, формується стереотип про те, що класичне мистецтво — царина діяльності чоловіків. І дійсно, музика XV-XVHT ст. оспівує лише чоловічі якості — силу, міць, витримку, довершеність чоловічого розуму, божественість чоловічого начала (“Геркулес”,“Орфей”, “Псалми Давида”, “Тезей”, “Дардан”, “Орландо” та ін.). З часом починають з’являтися твори, присвячені жінкам, але не простим жінкам, а богиням, міфічним героїням — “Альцеста”, “Принцеса”. І лише пізніше увагу композиторів привертають прості жінки — опери “Циганка”, “Селянка” та ін. Музика ХІХ ст. переважно носила романтичний характер, слідуючи традиційним канонам чоловічості і жіночості. В сучасних композиціях, зокрема К. Пендерецького, образ жінки — це образ-апокаліпсис, образ чоловіка - образ святого, безсмертного.

Безумовно, що масова культура значно впливає на світогляд молоді, часом опосередковано посилюючи стереотипи.

— знову ж таки вказується на чоловічий погляд-сприйняття жіночого.

Гендерна чутливість, врахування відмінностей, уповноваження через освіту — все це веде до перевідкриття реальності, подолання меж, що стоять на заваді усвідомлення себе як вільного незалежного суб’єкта. Подолання меж означає створення нових педагогічних умов, нового, “розкутого” знання, як зазначає Г. Жиру, а отже, й доступу до різних наративів, де “відмінність” стає стрижневою категорією, шляхом чого і викладачі, і студенти стають “долаючими межі”.

Зрозуміло, що гендерна освіта як новий напрямок, який намагається знайти свою нішу у вітчизняній освітній системі, може бути уразливою для критики. Але саме це і потрібно для її подальшого розвитку. Викладені вище її головні принципи — дуже узагальнені і потребують контекстуалізації. Її успішне викладання залежатиме від специфіки вузу, а отже, відшліфування тем для обговорення і методів, від готовності студентів погодитися на розмову, і, звичайно, зацікавленості викладача, без чого, принаймні у цьому випадку, нічого не вийде, оскільки, як наголошує феміністський девіз, “особисте — це політичне”.