§ 1. Б. Спіноза та його філософське обґрунтування демократії

Життя і творчість мислителя. Бенедикт (Барух) Спіноза (1632 - 1677 рр.) - нідерландський філософ. Народився в Амстердамі у сім’ї купця, що належала до єврейської общини. Першу освіту отримав в ду­ховному училищі, яке готувало раввінів.

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу доживши до свого 45-річчя.

Основні праці: «Основи філософії Декарта» (1663 р.), «Богословсь­ко-політичний трактат» (1670 р.), «Етика доведена в геометричному по­рядку» (1677 р.) і «Трактат про удосконалення розуму» (1677 р.).

Думки:

• Незнання - не аргумент. Неуцтво - не аргумент.

• Істина - пробний камінь самій собі і брехні.

• Як тільки ви уявите, що не в змозі виконати певну справу, з цієї миті її здійснення стає для вас неможливим.

• Розуміння - початок згоди.

• Вільна людина ні про що так мало не думає, як про смерть, її мудрість полягає в роздумах про життя, а не про смерть.

• Страх виникає внаслідок безсилля духу.

• Якщо ви хочете, щоб життя посміхалося вам, спочатку подарує­те йому свій гарний настрій.

Філософське осмислення правової реальності. Визначальним для світогляду Спінози є раціоналізм, тобто осмислення розуму як ру­шійного фактору еволюції, й переконання у тому, що людському розуму доступне абсолютне знання.

Про державу і владу. Державу і право Спіноза уявляє як органічну частину природи. У природі немає випадковостей - усе в ній зумовлено необхідністю. Природне право ототожнювалося мислителем із здатніс­тю будь-якого компоненту природи до самозбереження. Закон самозбе­реження - верховний закон для всього сущого. Люди як «частки приро­ди» теж, наскільки можуть, прагнуть цього.

Сила - це необхідна умова прогресу. Вона потрібна для зародження й подальшого існування усього сущого у відповідності із законом інер­ції, що діє як у фізичному, так і в соціальному вимірах. Сила, міць інди­віда пропорційна обсягам його природних прав: «кожна людина має сті­льки прав, наскільки сильною вона є».

Проте, в природному стані, де відсутнє загальне для усіх право, лю­ди не в змозі задовольнити свою потребу у самозбереженні і безпечному існуванні. Тому, на думку Спінози, їм зручніше і вигідніше спільно ко­ристуватися тим правом на все, яке кожен має від природи. Для цього кожному індивіду слід приборкати свої ниці поривання і об’єднатися з іншими у єдине ціле, підкорившись загальній волі. До спільного і впо­рядкованого життя, до утворення держави людей штовхає і необхідність разом виробляти матеріальні блага, а потім розподіляти їх між членами суспільства. Тож причин для об’єднання більш ніж достатньо, і людям

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА залишається лише укласти про це договір.

Найбільш прийнятною формою державного устрою, де держава спирається на згоду підданих і править ними за допомогою тільки розу­мних законів, де забезпечується свобода, рівність, загальний добробут, є демократія, «народна форма верховної влади». І не залежно, чи буде у такій державі збільшуватися, чи зменшуватися кількість законів, народ залишатиметься вільний, адже діє добровільно.

Як і Макіавеллі, Спіноза захищав народ від нападів тих, «хто вади, властиві усім смертним, приписує тільки одним простолюдинам».

Демократія, вважав Спіноза, забезпечує дієвість розумних законів й тим самим утверджує свободу - як підпорядкування усвідомленій необ­хідності. «Тільки той вільний, хто, не кривлячи душею, живе, керую­чись одним розумом». Розумність законів в умовах демократії забезпе­чується тим, що вони приймаються на зборах громади більшістю голо­сів, а отже, нівелюються будь-які суперечки і невдоволення. Таким чи­ном, у демократичній державі кожен переносить своє природне право не на іншого (що позбавило б його в майбутньому права голосу), а на зна­чну частину усього суспільства, складовою якої є він сам.

Про закон і право. Міркування Спінози щодо права ґрунтуються на уявленні про свободу, що властиве раціоналізму: підпорядкування усіх розумному закону. Створення законів не може бути довірене монархам, сановникам або іншим особам, примхи яких, в силу слабкості людської природи, неминуче візьмуть верх над розумом. Особисті прагнення і приватні інтереси, які доволі часто суперечать одне одному - усе це згасає на загальних зборах, де і мають народжуватися розумні закони.

Висновок. Філософсько-правове вчення Б. Спінози - перше в ідео­логії Нового часу теоретичне обґрунтування демократії. Його прагнення звільнити вчення про право від моралізування, привнести у нього усе найкраще із законів природи, розуму, обґрунтувати «межі державної влади» в цілому свідчить про прогресивність поглядів.