§ 2. Просвітницькі ідеї Джона Локка

Життя і творчість мислителя. Джон Локк (1632-1704 рр.) - анг­лійський філософ, видатний мислитель епохи Просвітництва, педагог, теоретик лібералізму, людина, чиї ідеї значною мірою вплинули на роз­виток політичної філософії, епістемології, зокрема на формування пог­лядів Руссо, Вольтера й інших філософів-просвітників.

Локк народився в західній Англії, у сім'ї чиновника-юриста. Батьки- пуритани виховували сина в атмосфері суворого дотримання релігійних правил. Закінчив Вестмінстерську школу і Оксфордський університет, де пізніше займався викладацькою діяльністю. У 1668 році був прийня­тий у Лондонське Королівське товариство, а роком раніше став домаш­нім лікарем, а потім і особистим секретарем лорда Ешлі (графа Шефтс- бері), завдяки якому і залучився до активного політичного життя.

Основні праці: «Два трактати про державне правління» (1690 р.), «Листи про віротерпимість» (1685 р.), де знайшли своє відображення погляди англійського просвітника на суспільний і державний устрій, й було узагальнено його власний досвід політичної діяльності.

Думки:

• Здоровий дух у здоровому тілі - ось короткий, але повний опис щасливого буття.

• Велике мистецтво навчитися багато чому - це братися відразу за невелике.

• Двадцять проступків можна пробачити швидше, ніж одне пору­шення правди.

• Дії людей - найкращі перекладачі їх думок.

• Законів створюйте небагато, але стежте за тим, щоб вони дотри­мувалися.

• Основа всякої чесноти і всякої гідності полягає в здатності людини відмовлятися від задоволення своїх бажань, коли розум не схвалює їх.

• Від правильного виховання дітей залежить добробут усього народу.

Філософське осмислення правової реальності Локк вважається засновником емпіричної філософії. Емпіризм (від грец. empeiria - дос­від) - філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засо­бом пізнання. Локк доводив, що ідеї, набуті на основі відчуттів людини - це первинний матеріал для формування знаннєвої бази.

Про державу і владу. Локк визначав державу як сукупність людей, які об'єдналися в єдине ціле під егідою встановлених ними ж законів і

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА створили особливі органи для залагодження конфліктів та покарання порушників законів. Особливість держави він бачив у наявності полі­тичної влади, яка відрізняється від інших видів влад. «Владу посадової особи над підданими слід відрізняти від влади батька над своїми дітьми, від влади господаря над своїми слугами, від влади чоловіка над своєю дружиною і від влади пана над своїм рабом».

Політична влада - це влада, яка продукує закони і застосовує силу для запровадження їх у життя, а також для захисту народу від зовніш­ньої небезпеки. Об’єднуючись у державу на основі суспільного догово­ру, народ сам визначає обсяг прав, який їй делегується. Державі нада­ється стільки політичної влади, скільки необхідно для забезпечення природних прав і політичних свобод громадян. Локк виступає проти го- ббсовського наділення держави необмеженою, абсолютною політичною владою. Він пропонує обмежити владу держави принципами: згоди громадян, невідчужуваності свободи, розподілу влади і опору тиранії.

Вибір форми державного правління, на думку Локка, повинен ви­значатися на основі народної згоди. Крім основних форм (демократія, олігархія, монархія), мислитель припускав можливість існування про­міжних форм і зміну однієї форми на іншу з волі народу. Найкращою формою державного правління для нього є та, яка ефективно здійсню­вала б свої головні завдання і чітко слідувала б основним принципам обмеження політичної влади. Таке обмеження, на думку Локка, відбува­ється завдяки принципу поділу влади. Суть його полягає у тому, що верховна, законодавча, виконавча і церковна влада повинні бути відо­кремлені одна від одної.

Законодавча влада - це влада, яку народ довірив обраному парла­менту. На думку Локка, парламент повинен бути двопалатним (палата лордів і палата громад) для того, щоб виражати інтереси різних станів.

Виконавча влада - це влада, що здійснює контроль за реалізацією прийнятих законів й захищає на основі законодавства права і свободи громадян, карає тих хто, переступив закон, підтримує дипломатичні ві­дносини з іншими державами, втілює у життя військову стратегію. Го­ловою виконавчої влади має бути король, який очолює уряд, призначає суддів і здійснює «федеральну владу» - зовнішню політику. Локк, як прихильник свободи совісті та віротерпимості, наполягав на відділенні церкви від держави, а держави - від церкви. Церковна влада не може поширюватися на громадське життя. Держава має право втручатися в справи церкви тільки тоді, коли з її боку виникає небезпека для всього

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу суспільства або мають місце дії, несумісні із законами і нормами моралі, прийнятими у цій державі.

Абсолютна монархія - завжди тиранія, адже відсутні будь-які гара­нтії природних прав. Загалом же Локк активно виступав проти узурпації влади і порушення привілейованим станом законів, прийнятих у держа­ві. Одне з його ключових положень концепції права звучить так: «Ні для кого з людей, що живуть у суспільстві, не може бути зроблено виняток із законів цього суспільства».

Ідеальною формою державного устрою, з точки зору реалізації принципу поділу влади, мислитель вважав конституційну монархію. Верховна влада - це влада народу, яка залишається у нього і не переда­ється ніякому державному органу або правителю. Верховна влада вирі­шує питання вибору або зміни форми державного правління, встанов­лює умови та обмеження для політичної влади.

Про право і закони. Важлива особливість вчення Локка полягає в тому, що він обґрунтував існування ідеї прав і свобод людини ще до по­яви держави. Природний стан, за Локком, - «стан повної свободи дій, а також розпорядження своїм майном і власне собою», «стан рівності, при якому всяка влада і всяке право є взаємними, ніхто не має більше за ін­шого».

До основних природних прав Локк відносив:

(1) право на життя і особисту недоторканність;

(2) право на працю і власність;

(3) право на свободу думки, слова, совісті.

Першорядним у житті суспільства Локк вважав право власності, яке трактувалася ним досить широко: як право на прояв індивідуальності, на свої дії, на свою працю та її результати. Саме праця, за Локком, відо­кремлює «моє» і «твоє» від спільної власності. Власність - це щось, не­розривно пов'язане із особистістю, це те, що людина здобула завдяки природі: дане природою вона злила зі своєю працею, тим самим утвори­лася власність, що невід’ємно їй належить.

Обґрунтування приватної власності спрямовувалося як проти усіля­ких спекулятивних теорій щодо «рівності усіх людей» (Локк був пере­конаний: якщо люди не рівні за своїми здібностями, умінням заощаджу­вати, працьовитістю, то і власність не може бути рівною), так і проти феодального свавілля, посягань абсолютної монархії на майно підданих (непосильні податки, побори, конфіскації).

У природному стані, міркував Локк, усі рівні, вільні, мають якусь власність (з появою грошей вона стала нерівною); в основному це - стан миру і доброзичливості. Закон природи, стверджував Локк, пропо-

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА нує безпечне існування. Проте, будь-який закон потребує гарантій. За­кон природи, що пропонує мир і безпеку, перестає діяти, якщо його ні­хто не охороняє й не карає порушників цього закону. Те саме і природні права людей - кожен в праві охороняти «свою власність, тобто своє життя, свободу і майно».

Однією з найважливіших гарантій закону і законності, Локк вважав, невідворотність покарання. У природному стані ці гарантії недостатньо надійні, бо у розумінні «дозволено-заборонено» немає одностайності: закон природи не є писаним законом, і його ніде не можна знайти, окрім як в розумі людей. Для створення гарантій природних прав і законів, вважав Локк, люди відмовилися від права самостійно забезпечувати ці права і закони. У результаті суспільного договору гарантом природних прав і свобод стала держава, що має право видавати закони й викорис­товувати силу суспільства для охорони цих законів, а також опікуватися відносинами з іншими державами.

У дусі юридичного світогляду, Локк розмірковував: а чи поширю­ється влада на тих, хто не брав участь в укладенні первинного договору, як-от діти або іноземці? Замислювався він і над правом народу перег­лянути первинний договір у разі тиранічного правління, порушення природних прав або їх гарантій. Найбільш важливі ті положення теорії Локка, в яких категорії природного права розглядаються у контексті до­свіду англійської буржуазної революції.

Оскільки, вважав Локк, держава створена для гарантії природних прав (свобода, рівність, власність) і законів (мир та безпека), її діяль­ність має бути спрямована на захист цих прав і законів.

Г оловна небезпека для природних прав і законів виникає з привілеїв носіїв влади. Свобода людей, - підкреслював Локк, - полягає в тому, щоб жити у відповідності із загальним для усіх законом, встановленим законодавчою владою; це свобода реалізувати свої бажання в усіх випа­дках, коли цього не забороняє закон, і не бути залежним від непостійної волі іншої людини.

На закон і законність Дж. Локк покладав дуже великі надії. У вста­новленому людьми загальному законі - мірилі добра і зла - він вбачав першу ознаку конституційної держави.

Статус закону має лише той акт, який приписує індивіду чинити так, щоб не зашкодити власним інтересам і загальному благу. Ознаки істинного закону - стабільність і довготривалість. Закони тоді сприяють досягненню «головної великої мети» держави, коли їх усі знають і ви­конують. Ні громадяни, ні державні органи не можуть уникнути підпо­рядкування закону. Престиж закону визначається тим, що він є основ- Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу ним інструментом збереження та розширення свободи особистості, за­хисту індивіда від свавілля і деспотичної волі інших осіб. Там, де немає законів, стверджував Локк, там немає і свободи. Як сама держава, пози­тивні закони створюються волею й згодою більшості.

Висновок. Джон Локк є засновником ліберально-демократичної традиції в західній політичній думці. Обґрунтування природних прав, що виражали основні вимоги буржуазії у царині права (свобода, рів­ність, власність), власне й принесло Локку славу засновника лібераліз­му. Його праці є тим благодатним ґрунтом, на якому зросли теорії при­родного права, конституціоналізму і толерантності. Цей вплив можна помітити і в американській конституції, і у маніфестах часів французь­кої революції, а пізніше і в розвитку сучасного лібералізму. Теорія вла­сності Локка й до сьогодні залишається відправною точкою численних дискусій у філософських колах (наприклад, між Дж. Ролзом і Р. Нозі- ком), а наголос на ролі праці як джерела права на власність дав поштовх для розвитку економічних теорій Адама Сміта і Карла Маркса (трудова теорія власності).