ВИСНОВКИ
Постмодернізм сьогодні є новою тенденцією в культурному самоусвідомленні розвинених західних суспільств, яка містить недовіру до описовості (наративів), вихід з обігу «наративного механізму легітимації» попередньої доби, який тримався на звернених у майбутнє ідеях прогресу, послідовного розвитку свободи, емансипації особистості, великої мети та великого героя, універсальності знань, індустріально-технічного розвитку, звільнення людства від тягаря повсякденної праці.
Глобалізація останніх десятиріч породила нескінченну кількість невизначе- носпгей, які дають розуміння, що ми маємо справу не з новим світовим порядком, а з неспокійною, «зсунутою» планетою. У соціальній теорії постмодернізм означає новий напрямок, який ставить за мету пояснити процеси навколишньої дійсності, стимулює розробку багатовимірних уявлень про пріоритети, цілі й завдання людства, ініціює виникнення поліва- ріантних способів, засобів, стратегій їх здійснення.Ситуація постмодерну орієнтує на подолання етики антропоцентризму з його ставленням до навколишнього світу як до засобу самоствердження в ньому людини-господаря, абсолютного володаря та повелителя. За нових обставин стає зрозумілим, що загадка людини полягає не в тому, в який бік вона змінюється, а в тому, що вона взагалі не змінюється. І саме внаслідок цієї незмінності загальний стан світу стає дедалі гіршим. Разом з тим постмодернізм дає сучасній людині шанс полишити універсум і нарешті знайти спокій для себе, інтуїтивно орієнтуючись у подальшому на «ієрархію припустимого» як на найменше зло: «На що піде зрубане дерево: на будівництво храму чи на побудову шибениці?» Ієрархія припустимого пояснить різницю миттєво, хоча загубленого дерева буде шкода в обох випадках. Саме в цьому полягає морально-духовний вимір постмодерної ситуації та постмодерного світосприйняття.
Постмодернізм переносить центр уваги з логоцентризму на «тіло- центризм».
Заслуга останнього в тому, що він зафіксував важливий момент - відхід свободи і відповідальності за межі психосоматичної цілісності особистості. Мова йде не стільки про дегуманізацію, скільки про перспективи нового гуманізму. Постмодерністські рефлексії не створюють і не відтворюють гармонії. В них подвоюються, потроюються і помножуються без потреби сутності, забиваючи свідомість відтворенням уже відомих шаблонів і штампів. Але розум дано людині для усвідомлення глибини буття. Адже зло є більшим добром, тому що вказує на наявність шляху і необхідності його пошуку. Так і постмодернізм вказує на хибні думки і необхідність відповідальної роботи розуму і душі. Значення постмодернізму полягає насамперед у новій постановці проблеми свободи і відповідальності, реконструкція як деперсоналізація стає передумовою нової філософії моральності особистості.ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
• В чому полягає сутність «проекту постмодерну» і яка його відмінність від «проекту модерну»?
• Чи відповідає постмодернізм вимогам і запитам сучасності, чи є тільки «інтелектуальною оманою» його представників?
• Які найважливіші фактори формування і становлення феномена постмодернізму?
• Охарактеризуйте ціннісні орієнтації постмодернізму на відміну від модернізму стосовно ставлення до дійсності.
• Визначте ключові поняття постмодернізму. В чому полягає їх відмінність від традиційних філософських категорій?
• Що таке деконструкція і яке її місце у формуванні гносеологічних орієнтацій людини?
• Дайте характеристику «тілоцентризму » як головної антропологічної риси постмодернізму.
• Чи відповідає, на вашу думку, філософія постмодернізму духовним запитам сучасної людини?
ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ
«Подумати тільки, все в нашій білдопедичній культурі, в нашій енциклопедичній політиці, у всіх наших засобах телекомунікацій, у нашому телематико- метафізичному архіві, в нашій чудовій бібліотеці, - все грунтується на протокольному статуті одної аксіоми, яку можна було б зобразити, розкласти на одній великій, звичайно ж, поштовій листівці, наскільки це просто й елементарно, певна коротка незвична стереотипність (головне — не говорити і не думати нічого такого, що здатне вивести зі звичних рейок і внести перешкоди в телеком).
І цей статут на основі зазначеного проголошує: Сократ був до Платона, а між ними пролягає у звичайному порядку проходження поколінь не- зворотний етап спадкоємності. Сократ був до Платона, не перед ним, а саме до. Отже, його місце позаду Платона, і статут npuβ,язує нас до такого порядку: тільки так потрібно орієнтуватися в мисленнєвому процесі, тут ліво, тут право, крокуй. Ніцше повірив, як і всі на світі, що Сократ не писав, що він був до Платона, який тією чи іншою мірою творив під його диктовку, і навіть дозволяв йому творити самому, здається, так він десь говорив. З цієї точки зору, Ніцше повірив Платону і тим самим нічого не перевернув. Увесь «переворот» якраз і полягав у такій легковірності. Це тим більше правда, що кожного разу воно «тим більше» відрізнятиметься від попереднього і кожного разу розбиватиметься доостанку по-різному, від Фрейда до Гайдеггера... Врешті-решт приходиш до того, що перестаєш розуміти, що означає йти, йти попереду, йти позаду, передбачати, повертатися, що означає різниця між поколіннями, що означає успадковувати, писати свій заповіт, диктувати, говорити, писати під диктовку і т. д. І, нарешті, спробувати побити один одного. Все це не сходиться, і не мені вас цього вчити без яких-небудь наслідків».(Деррида Ж. О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. - Мн.: Современный литератор, 1999. - С. 35-36).
Прочитайте наведений уривок і визначте, наскільки міркування мислителя- постмодерніста відповідають традиційним філософським розмислам.
ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
1. Делез Ж., Гваттари Ф. Капитализм и шизофрения: Анти-Эдип. - M., 1990.
2. Демичев А. Дискурсы смерти. Введение в философскую танатологию. - СПб., 1997.
3. Деррида Ж. О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. - Мн., 1999.
4. Ильин И. П. Постмодернизм. Словарь терминов. ~ M., 2001.
5. Лакан Ж. Инстанция буквы в бессознательном, или Судьба разума после Фрейда. - M., 1997.
6. Лиотар Ж. Ф. Состояние постмодерна. - СПб., 1998.
7. Мон Ф. Тексты и коллажи. - M., 1993.
8. Подорога В. Метафизика ландшафта. - M., 1996.
9. Тульчинский Г. Л. Самозванство. Феноменология зла и метафизика свободы. - СПб., 1996.
10. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. - СПб., 1994.