Емпіризм

3.1. Бекон

Своєрідним предтечею емпіризму можна вважати англійського

філософа Френсіса Бекона (1561-1626)^[93]. Саме він уперше розглянув експеримент, досвід, як основу _ι пізнання, започаткувавши традицію, яка згодом і ⅛⅛⅛ почала називатися емпіризмом (від.

peirja - досвід). На його думку, ефективне i₄> пізнання природи можливе тільки тоді, коли 2 - людина насамперед позбавиться від «ідо­

лів»: «хибних понять, що закували людсь­кий розум». Бекон виділяє чотири типи та­ких ідолів:

1. Ідоли роду (idola tribus) - вади, прита­манні всьому людському роду, що поляга­ють у намаганні бачити в усьому порядок і відповідність навіть там, де їх немає.

2. Ідоли печери (idola specus) пов’язані зі звичками та вихованням. Кожна людина, окрім загальних хибних суджень, має ще й свої власні (кожен має власну печеру, - стверджує Бекон).

3. Ідоли площі або ринку (idola fori). Люди спілкуються між со­бою (як на площі) і використовують слова, але саме вони і мо­жуть відволікати від пізнання істини, особливо тоді, коли ми вжи­ваємо слова неіснуючих речей («доля», «вічний двигун» тощо).

4. Ідоли театру (idola theatri). Бекон вважав «всі філософські системи казками, які призначені бути розіграними на сцені». На його думку, у багатьох філософських системах і наукових доктри­нах поселились «байки, що ствердились завдяки традиції», тобто «ідоли театру» - це традиційно усталені хибні судження.

За Беконом, істинне пізнання можливе тільки через індукцію (перехід від часткових фактів до загальних суджень) і експери­мент. Досліджуючи будь-яке явище, вчений чи філософ повинен проаналізувати всі відомі випадки цього явища, зафіксовані в природі, а далі за допомогою індукції та експериментів зробити висновки про дане явище.

Англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679) вважав, що в

людській голові немає жодної думки чи поняття, яке б по­

3.2. Гоббс передньо не пройшло через органи чуття. Отже, основою пізнання є досвід.

Для Гоббса весь світ - це велика машина, яку можна описати і пояснити законами ме­ханіки. Аналогічним «автоматом» є людина: «Що таке серце, як не пружина, - запитує Гоббс. - Що таке нерви, як не такі ж нитки, а суглоби - як не такі ж колеса...»^[94].

Суспільство, на думку філософа, - це штуч­но змодельоване утворення, яке нагадує людське тіло: «Людське мистецтво йде ще далі, - пише він, - імітуючи розумне і най­досконаліше творіння природи - людину. Адже мистецтвом створений той великий Левіафан, який зветься Державою... і який є штучною людиною, хіба що більшою за розмірами і сильнішою ніж природна людина, для охорони і захисту якої його було створено. В цьому Левіафані^[95] верховна влада, що дає життя і рух усьому тілу, є штучна душа; службові особи й інші представники судової та виконавчої влади - штучні суглоби; нагорода і покарання... являють собою нерви...; добробут і багатство всіх окремих членів становлять його силу... радники, які навчають усьому, що необхідно знати, являють собою пам’ять; справедливість і закони - це штучний розум і воля; громадянський мир - здоров’я; розбрат - хвороба і громадянська війна - смерть»^[96].

Розділи філософії за Гоббсом. У його системі чи не найяскравіше відобразилися «механістичні» уявлення про світ.

3.3. Локк

Джон Локк (1632-1704)^[97] вважається засновником емпіризму, напряму, що заперечував існування вроджених ідей. У своїй роботі «Дослід щодо людського розуміння» Локк піддає нищівній критиці теорію вродженого знання. Наприклад, раціоналісти вважали вродже­ними ідеями ті, які набито існують у свідомості кожної без винятку

цей різнобічний зміст, який з майже безмежною

людини (уявлення про причинність, тотожність, про Бога, мораль тощо).

людській душі відкладаються «ідеї», які Локк

Локк виділяв два джерела пізнання - відчут­тя і рефлексію^[99]. Під упливом досвіду ділить на «прості» і «складні». Прості - це ті, які ми безпосередньо сприймаємо органами чуття (колір, звук, запах, задоволення, біль тощо). Складні ідеї витворює наша душа із простих, по-різному їх комбінуючи. Це ідеї

предметів, ідея людини, ідея Бога - які є комбінаціями багатьох прос­тих ідей. Наприклад, ідея яблука - це не що інше, як комбінація кольору, смаку, запаху, форми й ін¹⁰³.

Локк критикує ідею «субстанції». Він і не відкидає існування субстанції, але стверджує, що ми не маємо про неї ясної і чіткої ідеї: «...у нас немає ніякої ідеї відносно того, що таке субстан­ція, - пише він, - але є тільки смутна і нечітка ідея відносно того, що вона робить». Цей пункт його теорії, як буде показано нижче, призведе до більш радикальної філософії, яка відкине взагалі ідею субстанції, що завжди була однією з найвизначальніших у фі­лософії.

Джордж Берклі (1685-1753)^{* 104}, розвиваючи погляди Локка, відкинув не тільки ідею субстанції, але й ідею матерії, або «матеріаль­ної субстанції».

3.4. Берклі сім позбавлений сенсу, а всі образи і враження, походження яких ми приписували матерії, в дій сності народжені нашою свідомістю. Інакше ка­жучи, світу поза свідомістю не існує. Славнозвіс­ний принцип філософії Берклі «Esse est percipi» («існувати, означає бути таким, що сприймаєть ся») на довгі роки стане символом суб ’єктивізм філософії, яка вважає всі відчуття продуктом на­шої свідомості і не визнає світу поза свідомістю. силлям думки перемістити стіл, стілець чи зовсім прибрати їх з очей, адже вони продукт моєї свідомості. Берклі чудово відчував цю проблему власної філософії: «Якою б не була моя влада над власними думками, - писав він, - я вважаю, що ідеї, які сприймаються безпосередньо органами чуття, не залежать ніяк від моєї волі. Коли я при ясному світі відкриваю очі, в мене немає можливості вибору - бачити чи не бачити, визначати, які саме предмети мають потрапити в поле мого зору; те ж саме відбувається зі слухом і іншими органами чуття: всі ідеї, зафіксовані ними, не є творіннями моєї волі. А, значить, є якась інша воля, або інша свідомість, дух, який їх породжує»^{[100] 106}. На думку Берклі, причиною, яка не дає нам вільно оперувати образами, є Бог. Саме він посилає образи в нашу свідо­мість і керує ними за власними законами, які і є фізичними законами, законами природи. Себто Берклі, відкидаючи існування матеріальної субстанції, визнає існування духовної субстанції.

Однак якщо мої думки є продуктом моєї свід­омості, і образи, які я бачу перед очима, - це теж продукт моєї свідомості, то чому я не мо­жу маніпулювати образами так само легко, як я маніпулюю думками. Чому я не можу зу-

3.5. Г’юм

Девід Г’юм (1711-1776)^[101], розвиваю¹

емпіризм Берклі, слідом за ним стверджує, ще ніякого світу поза нашою свідомістю не існує Враження органів чуття та ідеї - все це продук нашої свідомості.

вирішив інакше, ніж Берклі. На його думку, вра-

ження не керовані жодним законом, вони є ірраціональні і спонтанні. Ніякої духовної субстанції, яка керує враженнями теж не існує.

Не існує також і людської особистості, є лише «в’язка вражень».

Враження не мають ніякої причини, хоча й на них має вплив ір­раціональна і незалежна від розуму воля.

Таким чином, емпіризм приходить до свого логічного завершення. Починався він з віри у всесилля розуму, а завершився ірраці­оналізмом.

Роки життя провідних представників раціоналізму та емпіризму

Рене Декарт (1596-1650)

Нікола Мольбранш (1638-1715).

Бенедикт Спіноза (1632-1677)

Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц (1647-1716)

Френсіс Бекон (1561-1626)

Томас Гоббс (1588-1679)

Джон Локк (1632-1704)

Джордж Берклі (1685-1753)

Девід Г’юм (1711-1776)

4.