ЕМПІРИЗМ Ф. БЕКОНА

• Біля колиски нового бачення наукових проблем стояв знаменитий англійський політичний діяч і філософ Френсіс Бекон (1561-1626 рр.). У своїй праці «Новий Органон» Бекон обґрунтував погляди на мету і при­значення науки, розробив основні принципи індуктивного методу дослі­дження.

Життя Ф. Бекона - це шлях боротьби і слави. Він навчався в Кембриджі та Парижі, студіював право, проходив підготовку до державної служби. При королеві Єлизаветі він був радником з надзвичайних справ, а при королі Якові І зробив блискучу кар’єру, посідаючи найвищі державні посади: у 1617 р. - лорд-охоронник королівської печатки, у 1619 р. - великий канцлер. У 1620 р. Бекон здобув титул барона Веруламського, віконта Сент-Алабамського. Та дворові інтриги, заздрощі, наклепи призвели його до краху. Його було ув’яз­нено в Tayepi, а кінець життя він провів у власному маєтку. Помер від засту­ди, яку дістав під час дослідів із заморожування продуктів харчування.

Аналізуючи сучасний йому стан науки, Бекон характеризував її як мертву, непорушну, як статую, порівнюючи її зі Сціллою, яка мала обличчя діви і тіло, що переходить у звірине. Отже, за загальними положеннями нау­ки, яка начебто має гарний, привабливий вигляд, криються порожні слова. Наука займається зіставленням давно відкритих положень, а не пошуком шляхів до нових відкриттів. Адже кінцева мета науки - винаходи і відкрит­тя, задоволення потреб і поліпшення життя, а не людська користь. Оскіль­ки сучасна наука не здатна вирішувати позитивні завдання, її слід перебу­дувати. Для цього варто здійснити роботу двох видів: критичну і позитивну.

Критичну, руйнівну частину філософської системи Бекона спрямовано на виявлення причин помилок людей і вироблення рекомендацій для їх подолання. В його творчості виділяють два основних напрями: вчення про «ідолів» (або привидів) і критика схоластичного методу пізнання.

Головною перепоною на шляху пізнання природи є засміченість свідо­мості так званими «ідолами» - спотвореними образами дійсності, хибними уявленнями і поняттями. Людина помиляється через тупість, недостатність знань, обмеженість. Розрізняють чотири види «ідолів»: «ідоли» роду, «ідоли» печери, «ідоли» ринку, «ідоли» театру (теорій).

• «Ідоли» роду - це хибні уявлення про світ, притаманні всьому людсь­кому родові, які є результатом обмеженості людського розуму й органів чут­тя. Ця обмеженість проявляється насамперед в антропоморфізації речей, тобто в наділенні природних явищ людськими характеристиками; прийма­ються до уваги лише ті інстанції в природі, які служать для ствердження потрібної думки. Наприклад, люди пам’ятають ті сни, які збулись, але за­бувають ті, які не підтвердилися. Для зменшення шкоди, завданої пізнанню «ідолами» роду, людям слід зіставляти показання органів чуттів з пред­метами навколишнього світу і тим самим перевіряти їх правильність.

• «Ідоли» печери (особистого світогляду) — це спотворені уявлення про дійсність, пов’язані з суб’єктивністю сприйняття довкілля. У кожної людини є своя печера, тобто свій суб’єктивний внутрішній світ, що накладає відбиток на всі судження про речі та процеси дійсності. Нездатність лю­дини вийти за межі своєї суб’єктивності і є причиною таких помилок.

• «Ідоли» ринку - це забобони суспільних відносин, які є наслідком розмов - випадкового і неправильного вживання слів, промов тощо. Люди в одні й ті ж слова вкладають різний зміст, що викликає пусті та безпід­ставні суперечки, відволікає від вивчення природи і правильного її розумін­ня. Цим самим Бекон критикує схоластичне словоблуддя, наприклад, «Чи зможе Бог створити камінь, який не зможе підняти?», яке, як правило, можна спостерігати в місцях скупчення людей — на ринках, площах.

• «Ідоли» театру (теорій) — це різні догми попередніх теорій і філосо­фій, які виникають внаслідок некритичного запозичення їх ідей. Згідно з Беко­ном, кожна філософська система - це зіграна перед людьми драма чи коме­дія. Скільки в історії існувало філософських систем, стільки було поставлено драм і комедій із зображенням вигаданих, штучних світів.

«Ідоли» роду і печери є природними властивостями індивіда, подолати їх можна шляхом самоосвіти і самовиховання.

«Ідоли» ринку і театру набуті розумом, завдяки пануванню над люди­ною минулого досвіду: авторитету церкви, мислителів тощо. Подолати їх можна через зміну суспільної свідомості.

У зв’язку з цим Бекон велику увагу приділяє критиці схоластичної філософії, яка є найбільшою перешкодою на шляху вивчення природи.

Головний недолік схоластики Бекон вбачає в її абстрактності, у зосере­дженості всієї розумової діяльності на силогізмах, на виведенні часткових висновків із загальних положень. Схоластичній теорії силогізму Бекон про­тиставив індуктивний метод.

Критикуючи споглядальний стиль філософствування, Бекон прагне до максимального поєднання філософії з результатами діяльності. «Що в діяльності найкорисніше, те і в знанні найбільш істинне». Немає знання без науки, а діяльності без експерименту.

«Людській натурі взагалі більш спорідненою є глупота, ніж мудрість; а тому й якості, які заполонюють людську дурість, мають найбільшу силу впливу».

Ф. Бекон

Успіх науки залежить від до­свіду, але без певного методу він є лише блуканням у темряві. Як рука без знарядь здатна зробити небагато, так і розум потребує знаряддя, методу, яким є індук­ція, і від неї залежить порятунок наук. Істинна індукція через чуттєве і окреме поступово піднімається до усвідомлення загальних положень, завдяки чому наука стає плідною. З дослідів та експериментів індукція виводить загальні положення, а потім з цих загальних положень чи принципів - нові досліди і експерименти.

Як родоначальник емпіризму, Бекон базує свій метод на визнанні ваго­мої ролі досвіду в пізнанні. Пізнання — ніщо інше, як відображення зовніш­нього світу в свідомості людини. Воно починається з чуттєвих показників, зі сприйняття зовнішнього світу, але останні, в свою чергу, потребують екс­периментальної перевірки, підтвердження та доповнення.

Великого значення Бекон надає розгляду науки, яка повинна приносити користь людському життю, збагачувати його новими винаходами і благами. Панування людини над природою залежить тільки від науки. Адже сила людини рівноцінна її знанню. Наука, як і сонце, освітлює все. Проти­ставляючи науку суєтності буття, Бекон стверджує, що люди науки не прагнуть добра для себе, тоді як натовп політиків, для яких мо­ральні настанови не існують, вважає себе центром світу і навіть при загальних нестатках думає лише про себе і врятування свого достатку. Чим є земна велич для того, кому наука дає можливість спо­глядати Всесвіт? Цим запитанням Бекон певною мірою повторює Демократа. Наука знижує, зменшує страх перед смертю чи нещастям, робить дух людини гнучким і рухомим.

«Поверхова філософія схиляє розум людини до безбожності, глибини ж філософії повертають розум людей до релігії».

Ф. Бекон

Бекон проводить класифікацію наук згідно з трьома властивостями ро­зумної душі і виділяє історію, поезію, філософію. Історія спирається на пам’ять, поезія — на фантазію, філософія — на розум. У свою чергу, фі­лософія, оскільки її об’єктами є Бог і людина, поділяється на філософію природи та пізнання людини. До філософії про людину належать усі науки, які вивчають душу, ті­ло, пам’ять тощо. На противагу цьому предметом теології є ві­ра, а не розум. Бекон іронізує, що ми повинні вірити слову Божому, незважаючи на опір нашого розуму; тим більше ми ушановуємо Бога.

• Знання філософської теорії

Бекона полягає у відкиданні спекулятивного споглядального підходу до світу, характерного для пізньої середньовічної філософії. Це зумовило формування філософських поглядів Нового часу.

6.2.