Філософія в Києво-Могилянській академії. Григорій Сковорода

3.1. Філософія в Києво-Могилянській академії

1632 року завдяки об’єднанню школи Київського братства і гімназії при Києво-Печерській Лаврі було засновано перший ви­щий навчальний заклад на території Східної Європи, який ми нині називаємо Києво-Могилянська академія, вшановуючи тим самим ім’я митрополита Петра Могили (1596-1647), котрий доклав

198 чимало зусиль для створення та становлення даного закладу.

Значення Києво-Могилянської академії для української філосо­фії є непересічним з огляду на два важливих моменти: по-перше, вона спробувала об’єднати західноєвропейські філософські ідеї та цінності з традиційними для України візантійськими ідеями, а по­друге, в ній зародилося те, що ми називаємо українською профе­сійною філософією^{[198] [199].}

Дійсно, лише з виникненням цього закладу в Україні почалося професійне і систематичне викладання філософії Платона, Аріс- тотеля та інших філософів, яке проводилося професорами, що ма­ли зарубіжну університетську філософську освіту, володіли кла­сичними (і не лише класичними) іноземними мовами, філософ­ською та науковою термінологією. Однак незважаючи на це, у Києво-Могилянській академії збереглися традиції, закладені ще в часи Київської Русі. Так, єдність матеріального й ідеального сві­тів полягала тепер у широко пропагованій філософії пантеїзму, яка вчить, що ідеальний Бог «розчинений» у матеріальній природі і навіть до певної міри залежить від неї. Такий погляд обстоювали професори Інокентій Гізель (бл. 1600-1683), Теофан (справжнє ім’я Єлисій) Прокопович (1677-1736), Георгій Щербаць- кий (1725-1754) та ін.

Дійсність тлумачилася цими професорами як така, що склада­ється з п’яти світів: 1) божественного; 2) інтилегибельного (думки Бога, як у Авґустіна); 3) ангельського (світу ангелів); 4) макрокос­му (Всесвіту); 5) мікрокосму (людини).

Професорами Києво-Могилянської академії визнавалася також єдність віри і розуму, чуттєвого й інтелектуального пізнання, що продовжувало традиції «філософії серця».

Протягом XVII-XVIII та початку ХІХ століття Києво-Могилян- ська академія була чи не єдиними світочем філософського знання в усій Східній Європі.

Найвидатнішим випускником Києво-Могилянської академії, а можливо, й найвидатнішим українським філософом усіх часів був Григорій Сковорода.

3.2. Філософія Григорія Сковороди

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) народився у селі Чор- нухах на Полтавщині²⁰⁰. У 1738 році він вступив до Києво-Моги­лянської академії, де навчався (із перервами) 10 років. Сковорода досконало знав Платона, грецьку та латинську патристику, був зна­йомий із сучасними йому науковими досягненнями, володів десят­ком іноземних мов, у тім числі досконало давньоєврейською,

грецькою і латиною. Його філософію можна кваліфікувати як

оригінальний християнський платонізм, що спирався на традиції

Київської Русі.

Як і в давньоруській культурі, філософія тлума­читься Сковородою як практична мудрість, тобто не тільки мудре вчення, але й мудре життя. Сково­рода поділяє пантеїстичні погляди професорів Києво-Могилянської академії, а також розвиває уявлення про серце, як орган, де поєднуються розум і чуття.

Дійсність, на думку Сковороди,

складається з двох «натур» - видимої (матерія, людське тіло тощо) і невидимої (душа, Бог, прихований смисл): «Весь світ складається із двох натур: одна видима, друга неви­дима. Видима називається твар, а не­видима - Бог», - пише Сковорода²⁰¹.

Дійсність також складається із

трьох світів: Великий світ (Макрокосм, або Всесвіт), Малий світ (Мікрокосм, або Людина) і Символічний світ (Біблія).

У Всесвіті видимою натурою є матерія, а невидимою - ідея (форма)^{201 [200] [201], в Людині видимою натурою є тіло, а невидимою - душа, у Символічному світі видимою натурою є знаки (літери), а невидимою - смисл[202]. Символічний світ - це сфера знаків і}

символів, про яку чи не вперше в історії світової філософії написав Сковорода.

Метою людини є рух до невидимої натури, насамперед, у самому собі. Слідом за Сократом й іншими філософами, Сковоро­да проголошує знаменитий принцип: «Пізнай самого себе». У самопізнанні людина відкриває божественний задум в самій собі і працю, для якої її призначив Бог. Таку працю Сковорода називав «сродною» (спорідненою) працею. Якщо людина буде їй сліду­вати, то в суспільстві настане гармонія і лад.

Вчення Сковороди є унікальним явищем не тільки в українсь­кій, але й у всій світовій філософії, а самого мислителя можна вважати найвидатнішим українським філософом усіх часів.

4.