Українська академічна філософія. Памфіл Юркевич

4.1. Українська академічна філософія

«Академічною філософією» називають професійну філософію, що розвивалася в Україні в ХІХ столітті переважно у вищих за­кладах освіти і насамперед у Київській духовній академії (так ста­ла називатися закрита у 1817 і реформована у вищий духовний заклад у 1819 році Києво-Могилянська академія).

Українська академічна філософія мала одну характерну рису - інтерес до Канта та німецького ідеалізму.

У ХІХ ст. більша частина Україна вже перестала бути частиною Польсько-Литовської держави, а починаючи з ХУІІ ст., поступово поневолювалася Росією, причому в ХІХ ст. цей процес практично завершився.

На відміну від європейської Польсько-Литовської держави, не- освічена Росія відверто зневажала філософію і всіляко гальмувала духовний розвиток України, однак не зважаючи на це, філософське життя не припинилося. По всій Україні діяли своєрідні «центри», де тривала трансляція найновіших філософських досягнень, якими на той час і були Кант та німецький ідеалізм. Серед цих центрів необхідно згадати гурток, що діяв у Кременчуці, очолюваний В. Пасеком, і гурток, що функціонував у с. Попівка Сумського по­віту, який разом із поглядами просвітників поширював ідеї Канта й інших німецьких філософів. Один із членів цього гуртка - Василь Каразін - ініціював у 1805 році відкриття Харківського універси­тету, де за рекомендацією видатного поета, просвітителя, вченого і філософа Йоганна Вольфґанґа Ґете став працювати блискучий ні­мецький філософ Йоганн Баптист Шад (1758-1834), роботи якого високо цінував навіть сам Фіхте.

Іншими центрами академічного філософського життя були:

• відкритий у 1834 році Київський університет (Університет Святого Володимира, як він тоді називався), де працювали Олексій Микитович Гіляров (1837-1905), творець «синехологічного спі­ритуалізму» - системи, що, подібно Шеллінґу, проголошувала Все­світ живим і одухотвореним, Георій Іванович Челпанов (1862­1936), який обстоював неможливість існування ідеального без матеріального і навпаки, Василь Васильович Зінківський (1881­1962) - автор психологічних і філософськи праць.

• Миколаївська штурманська школа, викладач якої Яків Ру­бан (бл. 1760-1806) перекладає «Основи метафізики моральнос­ті» Канта.

• Рішельєвський ліцей в Одесі (з 1865 року - Новоросійський університет), де працювали шеллінгіанці Йосип Міхневич (1809­1885) та Микола Курляндцев (1802-1835), який переклав «Вступ до умоглядної фізики» Шеллінґа.

• Ніжинський ліцей, де ідеї німецької філософії поширював П.Г. Білоусов.

Осередки філософування існували й на Західній Україні, яка тоді перебувала у складі Австро-Угорської імперії. Це був, насамперед, Львівський університет, де працювали Петро Лодій (1764-1829) - популяризатор філософії Хр. Баумгартена та Василь Довго- вич (1783-1849) - поширювач ідей Канта.

Однак саме у творах професорів Київської духовної академії Івана Скворцова (1795-1863), Василя Карпова (1798-1867), Петра Авсенєва (1810-1852), Ореста Новицького (1806-1884), Сильвестра Гогоцького (1813-1899), з одного боку, продовжу­ються розвиватись ідеї єдності розуму і віри, чуттєвого і раціо­нального пізнання, що сягають витоками ще Київської Русі, а з ін­шого, - з’являються перші спроби об 'єднати християнський пла­тонізм із німецьким ідеалізмом. Цей синтез стане наріжним ка­менем не тільки української філософії ХІХ століття, але й росій­ської філософії так званого «срібного віку», тобто другої полови­ни ХІХ - першої половини ХХ ст.

Найвидатнішим філософом, життя якого було пов’язане з Київською духовною академією, став Памфіл Юркевич.

4.2. Філософія Памфіла Юркевича

Памфіл Данилович Юркевич (1826-1874)^[203] народився в с. Ліп- ляве Золотоношинського повіту Полтавської губернії. Майже чотир­надцять років провів у стінах Київської духовної академії, пройшов­ши шлях від студента до ординарного професора.

Його філософію можна розглядати, як найпослідовніший синтез платонізму з німецьким ідеалізмом, насамперед філософії Геґеля.

Як і Геґель, Юркевич визнає всю дійсність Духом. В основі Ду­ху лежить Ідея²⁰⁵. Вся дійсність утворюється рухом і розвитком

Ідеї, однак сама вона почала рухатися завдяки Богу.

Процес пізнання здійснюється у трьох формах: 1) чуттєве споглядання, 2) пізнання через поняття, 3) пізнання через ідею, де чуттєве пізнання і понятійне мислення зливаються. Юркевич спере­

чається з Кантом, із філософії якого нібито випливає неможливість

пізнати Ідею, віддаючи перевагу Платону, який таку можливість допускає. Однак перед Богом, вищою субстанцією, розум поступається. Пізнати Бога можна тільки серцем.