Філософія Стародавньої Індії

1.1. Філософські ідеї ведичного періоду

Чи не найперші у світі філософські ідеї ми знаходимо в давніх священних індійських текстах, які називаються «Веди»^[15]. Це - чотири книги («Рігведа», «Самаведа», «Яджурведа» і «Атхарва- веда»), які почали складатись дуже давно - бл.

Саме у ведичній літературі були висловлені ідеї, які стали головними для всієї індійської філософії на довгі віки, а саме:

1.

2. Віра у те, що душа людини після смерті втілюється у тіло нової людини або навіть тварини, і цей колообіг перевтілень («сансара») триває вічно^[18]. Причому кожне нове втілення є відплатою («кармою»), за хороші чи погані вчинки протягом попереднього життя, і за виконання призначеного кожній людині від народження суспільного та морального обов’язку («дхарми»). Душе благочесної людини, яка строго слідувала своєму суспільному призначенню (дхармі) може у наступному житті втілитися у людину вищого соціального становища, а людини, яка не була моральною або не виконувала свого суспільного обов’язку, може втілитися у людину нижчого становища чи навіть тварину.

3. Переконання у тому, що з колообігу перевтілень (сансари) можна вирватися, врятуватися (санкскр. «мокша»), якщо досягти стану коли індивідуальна людська душа (Атман) розчиняється у природі, зливається із світовою душею (Брахмою). Це можливе, якщо протягом життя утримуватися від будь-яких дій і усвідомлювати, що людська душа і душа світу є, по суті, одне й теж. «Я - долі, я - нагорі, я - позаду, я - попереду, я - праворуч, я - ліворуч, Я - увесь цей світ», - написано у «Чхандогя-упанішаді»^[19].

Якою б різною не була індійська філософія наступних віків визнавала б чи не визнавала вона авторитет Вед^[20], мета індійського мудреця-філософа одна - вирватися із кола перевтілень, подолати сансару і карму і розчинити власну душу в природі. «Якщо серце смертного позбавлене усіх бажань, він стає безсмертним, він досягає Брахмана», - написано в «Бріхадаран’яка-упанішаді»^[21].

Однак у 1500-600 рр. до н.е., у період, який учені називають «Ведичною епохою», індійська філософія ще не окреслюється явно і не виділяється із міфології.

1.2. Філософські течії шраманської епохи

У так звану «шраманску» епоху (VI-IV ст. до н.е.) з’являється велика кількість груп аскетів (санскр. «шрамана»), кожна з яких проголошує свій шлях до спасіння. Таких груп у тодішній Індії було безліч, однак більшість із них безслідно зникли, і тільки деякі з них, згодом перетворилися у філософські школи. Серед цих груп виділялись:

• тапасини (групи подвижників, найвідомішими серед яких були представники школи аджівіка (засновник, можливо, Макхалі Госалі (VI ст. до н.е.) - коґорта мандруючих мудреців, що різними способами здобували собі засоби для існування («аджіва») і вірили в те, що для спасіння слід пройти «довгий як життя» («а джіват») шлях перевтілень душі, які, на думку прихильників цього вчення, не залежать від дій людини; вони відбуваються за космічним законом нь 'яті, а будь-які людські зусилля, які вона прикладає до спасіння, безрезультатні^[22]. Творів представників цієї школи не збереглося, згадки про них ми знаходимо лише у текстах джайністів та буддистів.

• джайністи (від санскр. слова «джіна» (переможець), засновник школи - Джіна Махавіра (VI ст. до н.е.) - система індійської філософії, яка вважає, що світ складається із неживого (простору та предметів), а також людських душ, обмежених кармою, яку можна подолати тільки суворою дисципліною та чернецьким, аскетичним способом життя.

• брахманісти - прихильники ведійської філософії і шану­вальники священних текстів, які всіляко захищали освячені традицією положення Вед від нападів інших груп і вірили у Брахму (більшість із них були брахманами, саме звідси і походить назва групи). Серед них виділялись прихильники школи санкх’ї (виникла у VII-VI стт.

• буддисти (від санск. слова «будх» - будити, пробуд­жуватися, засновник напряму Сіддхартха Ґаутама^[24], кано­нічними текстами у буддизмі є «Тіпітаки» (Корзини мудрості), об’єднані в «Трипітаці» (Три корзини мудрості) - це філософи, які вчили, що Всесвіт - це безкінечний рух п’яти сил («дхарм»): тіла, відчуттів, уявлень, рушійних (кармічних) сил, свідомості. Ніякої першооснови у світі не існує, в ньому все плинне і відносне. Буд­дизм не визнає авторитету Вед, зокрема існування Брахми, однак визнає колообіг перевтілень (сансару) і кармічну відповідальність за вчинки протягом життя нестабільної і мінливої людської душі (Див.

Сіддхартха Ґаутама навчав «чотирьом благородними істинам», які ведуть до спасіння, до виходу із кола перевтілень, а саме:

1) Людське буття сповнене стражданнями. «А це..., - написано у

«Тіпітаці», - благородна істина про страждання,

народження - страждання, старість - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання, з'єдна­ння з неприємним страждання, розлука з приємним - страждання, досягнення чого-небудь бажаного - страждання...»^[25].

2) Причина страждань - людські прагнення.

«А це... - благородна істина про походження страждання: то прагнення, що призводить до нових народжень, супроводжуване задово­леннями і пристрастями, те, що знаходить задоволення тут і там, а саме: спрага насо­лоди, спрага існування, спрага загибелі»^{[26] [27] 27.}

3) Подолати в собі прагнення - означає подолати страждання. «А це... - благо­родна істина про знищення страждання: це повне безслідне знищення цієї спраги, відкидання, звільнення».

відмова (від неї),

Колесо сансари (Бхавачакри)

Колесо сансари символізує кругообіг перевтілень людини. Воно складається з трьох частин - внутрішньої, середньої і зовнішньої.

У внутрішній частині колеса зображено трьох тварин - півня, що символізує хіть, змію, що символізує ненависть та свиню, що символізує невігластво. Саме ці три риси і призводять, як вважали буддисти, до постійних перевтілень людини. Їх взаємопов’язаність на малюнку виражається тим, що тварини кусають одна одну за хвіст. Від цих трьох «отрут» необхідно позбавитися.

Людина після своєї смерті може втілитися або в нижчу істоту, або у вищу. Це символізує наступна частина колеса, яка поділена на дві частини - білу і чорну. Біла частина - це вище перевтілення, чорна - нижче.

Нижче перевтілення - це коли людина перетворюється у: 1) «нарака» - мешкан­ця пекла, 2) «прета» - «голодного духа» тобто істоту, яка постійно відчуває голод, 3) тварину - яка постійно страждає від власного невігластва.

Зрештою, зовнішнє коло позначає так звані «дванадцять ланцюгів взаємо­залежного виникнення», які прочитуються так: (1) невігластво є причиною (2) ру­шійних сил, які активізують (3) свідомість, котра, у свою чергу, породжує (4) назви і форми, як атрибути предметів, що спричиняють появу (5) чуттєвого сприйняття, яке призводить до (6) контакту з предметами, який стає причиною (7) відчуттів. Результатом відчуття буде (8) бажання, котре обов’язково пере­твориться у (9) прив’язаність, а внаслідок цього безумовно виникне (10) потяг до життя (становлення), (11) нове народження, яке закінчується (12) старінням і смертю. Кожен із цих ланцюгів позначається своїм символічним малюнком: (1) сліпа людина символізує невігластво, (2) гончар, що виліплює глиняну посудину - «рушійні сили, (3) мавпа, що стрибає - свідомість, (4) людина, що переправляться на човні - назви і форми, (5) влаштований будинок - чуттєве сприйняття, (6) чоловік і жінка, що обіймаються - контакт, (7) людина зі стрілою в оці - відчут­тя, (8) людина з чашею вина - бажання, (9) людина, що збирає плоди - прив ’яза- ність, (10) чоловік і жінка у своєму домі - потяг до життя (становлення), (11) жінка, що народжує - народження, (12) людина, що несе труп на спалення - ста­ріння і смерть.

Колесо сансари тримає у своїх лапах демон Дхармараджа - вершитель карми.

Однак мета мудреця подолати цей кругообіг, вирватися із колеса сансари. Це можна зробити подолавши «три отрути», зображених у середині невігластво, хіть і ненависть, та дотримуючись учення Будди. Саме тому у лівому кутку зображення ми бачимо Будду Шакьякмуні, що вказує рукою на повний місяць - символ істини.

Такі зображення дуже поширені в Індії і пов ’язані вони із вченням Будди.

4) Подолати страждання можна, дотримуючись «вісімкового шляху»: «Це благий вісімковий шлях, а саме: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження»^[28]. (1) Правильне бачення - це, насамперед, розу­міння чотирьох вищеназваних істин; (2) правильна думка полягає в уявленнях про тіло, розум і почуття, як про тимчасові, минущі, непостійні і такі, що не повинні викликати людської прихильності до них; (3) правильна мова означає утримання від брехні, накле­пів, жорстких слів і базікання; (4) правильна дія - це відмова від знищення живих істот, крадіжок, задоволення ницих бажань; (5) правильний спосіб життя, що полягає у чесних заробітках та праці у відповідності до правильних устремлінь; (6) правильне прагнення полягає у відмові від усього земного, а також поганих намірів і ворожнечі щодо інших людей; (7) правильна увага полягає у боротьбі проти старих нехороших думок і наповнення розуму новими правильними думками; (8) правильне зосередження полягає у концентрації свого розуму на дослід­женні істин і насолоді від радості чистої думки, потім на відчутті радості від внутрішнього спокою, далі зануренні у стан безтурботності і безтілесності, зрештою відмежування і відчуття такого відмежування, яке є «нірваною» (санскр. «угасання»), досягнення стану, до якого прагне кожен буддист. Саме така мета вісімкового шляху, який «веде до... просвітлення, до нірвани», - написано у Тіпітаці^[29].

• локаятики^[30] - (засновником групи вважають міфічного мудреця Бріхаспаті) - це філософи, які вважали істинним лише те, що пізнається безпосереднім сприйняттям, вірили тільки в існування потойбічного світу (лока), єдиною реальністю проголошували матерію, а метою людського життя - насолоду. Своєю майстерністю суперечок із представниками інших шкіл локаятики стимулювали філософські дискусії і сприяли більш точному визначенню понять і позицій. Більш пізній етап розвитку філософії локаятиків називають чарвакою (санскр. «чар» означає «їсти, жувати», прихильники цієї філософії нібито проповідували принцип «Їж, пий, веселись!», але з іншого боку, санскр. «чару» означає «чаруючий», «приємний», а «вака» - означає слово, тобто «чарвака» - це «чаруюче слово», зрештою, назву пов’язують також і з іменем іншого напівлегендарного мудреця Чарваки, який доповнив локаяту рядом положень.

1.3. «Золотий вік» індійської філософії

Ідеї адживіків, джайністів, буддистів, брахманістів та локаятиків продовжили своє життя у наступну епоху, IV-II ст. до н.е., коли в Індії активно формуються індійські філософські школи - даршани, які остаточно оформляться тільки у «період сутр» (200-500 рр. н.е.), який називають «золотим віком» індійської філософії. У цей період активно писалися «сутри» - короткі узагальнюючі трактати на ту чи іншу тему, в яких і була записана майже вся індійська філософія цього часу. Якщо коротко охарактеризувати неортодоксальні філософські системи (настіку), то буддизм розпа­дається на кілька напрямів та шкіл, серед яких у наш час існують дві головні - хінаяна («малий шлях», або «мала колісниця»), яка вчить, що досягти нірвани можуть тільки вибрані і тільки за допомогою суворої аскези; та махаяна («великий шлях», або «велика колісниця»), яка стверджує, що нірвана доступна всім. Продовжують розвиватися ідеї чарваки-локаяти та джайнізму.

Ортодоксальні філософські системи, що витікають із брахманізму, окрім санкх’ї, представлені такими школами:

• йога (засновник Патанджалі (між ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.) -

це система медитаційних вправ для звільнення від карми, що базу­ється на ґрунтовних знаннях фізіології та психології і визнає авторитет Вед. Санкх’я є своєрідною «теорією» звільнення від карми, «практикою» є йога. Ця філософія вчить, що існує 8 щаблів до звільнення від карми і виходу із круговороту перевтілень душі:

1) «Яма» - спосіб взаємодії із зовнішнім світом (не заподіяти нікому шкоди, бути правдивим, бути поміркованим, бути ^[31] цнотливим, не брати подарунків, дотримуватись тілесної і душевної чистоти).

2) «Ніяма» - спосіб взаємодії із власним внутрішнім світом, внутрішня самодисципліна.

3) «Асана»^[32] - досягнення єдності розуму і тіла за допомогою фізичних вправ, переважно різних поз для укріплення тіла.

4) «Пранаяма» - набір вправ, для здобуття контролю над дихан­ням, знову ж таки, з метою об’єднання розуму і тіла.

5) «Прадьяхара» - вироблення здатності не реагувати на зовнішні фізичні впливи, в тому числі й на біль. Чи не найбільш «брен­довою» і відомою у світі є здатність йогів спати на гвіздках.

6) «Дхарна» - концентрація, вміння зосереджувати думки на визначеній точці.

7) «Дхьяна» - медитація (внутрішня діяльність, що готує людину до надсвідомого стану злиття із природою).

8) «Самадхі» - поєднання індивідуальної свідомості зі світовою душею, розчинення у природі, усвідомлення своєї істинної природи.

Існує декілька напрямів усередині самої йоги: хатха-йога, ка- рма-йога, лайя-йога, дх 'яна йога, самадхі-йога, раджа-йога й ін.

• ньяя (засновник Готама (між ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.) та вайшешика (засновник Канада (після ІІІ ст. до н.е.) виникли у 300-200 рр. до н.е., як системи, що спираються на авторитет Вед. Спочатку вони існували як окремі системи, а потім злились у одну. Ньяя розробляла логічне вчення, а вайшешика розглядала будову всього існуючого. Це логічно-натурфілософські напрями, що трактують дійсність як таку, що складається із неподільних атомів («ану») та дев’яти взаємопов’язаних елементів - «води», «землі», «вогню», «повітря», «ефіру», «часу», «простору», «душі» та «розуму» - так зокрема навчала школа вайшешика. Ньяя розробляє своєрідну систему індійської логіки, що ґрунтується на 7 головних поняттях (категоріях): субстанція, якість, діяльність, відношення загальності, особливості, притаманності (необхідного зв’язку частин) і небуття, а також на вченні про логічний умови­від, що складається із п’яти частин: 1) Твердження (наприклад, «На горі вогонь»); 2) Аргумент, підстава («Оскільки на цій горі видно дим»); 3) Приклад («Якщо ми подивимося на вогнище, то помітимо, що там де є дим, там є і вогонь»); 4) Застосування прикладу («Зараз на горі ми бачимо дим»); 5) Висновок («Отже, на горі є вогонь»).

Все підпорядковано причині та наслідку - вчать ці школи. Знаючи причини, ми можемо позбавлятись від наслідків, а отже, і від карми.

• міманса (засновник Джайміні (перші ст. до н.е.) займалася правилами витлумачення Вед, і, виконуючи це своє завдання проводила логічний аналіз мови взагалі.

• веданта - це спільна назва для групи філософських систем, які подібно мімансі займаються витлумаченням Вед. Спочатку ведантою називали тексти Упанішад, однак згодом ця назва закріпилася за філософськими системами, які коментують веди. Найавторитетніший представник веданти Шанкара (бл. 800 р. н.е.) на основі Вед, навчав, що існує єдиний світовий першо- початок, подібний безкінечному простору. Окрема людська душа (Атман) є лише посудина, що вміщує частину цього безкінечного простору, тобто людина - це той самий простір, лише обмежений. Таким чином множина речей у світі - це ілюзія (майя), адже існує тільки єдина першооснова. Якщо людина це усвідомить, то вона вирветься із кола перевтілень душі.

1.4. Філософія в Індії після «золотого віку»

Провідні філософські системи стародавньої Індії продовжували інтенсивно розроблятися до Х ст. У наступний період вони значно збідніли на філософські ідеї. Буддизм та джайнізм великою мірою втрачають своє значення. Порівняно популярними залишаються веданта, ньяя і вайшешика. Спостерігається процес релігієзації класичних систем, роздрібнення їх на велику кількість самостійних течій, на їх основі виникають нові (кабіркантхі, сікхі тощо).

З ХІХ ст., після англійської колонізації Індії, з’являються спроби поєднати традиційну індійську філософію із західно­європейською думкою (Таґор, Ґанді, Ауробіндо Гроша, Джівана Чаудхурі, Абдул Рахман, Джитендра Натх Мохакті, Радхакріш- нан). Індійська філософія відчуває вплив християнства та ісламу, з’являється інтерес до історії індійської філософії (Радхакрішнан, Чаттокадхьля). Однак, будучи протягом довгого часу ізольованою від Заходу, індійська філософія великою мірою зберігає самот­ність і неповторність до наших днів.

Роки життя провідних філософів Стародавньої Індії³³

^[1] Зірочкою будуть позначатися прізвища філософів, роки життя яких достовірно не встановлені або тих що живуть нині.

1.