Філософія як традиція послідовного і неперервного навіть у своїх найрадікальніших і найреволюційніших формах мислення відрізняється від усіх інтелектуальних практик, які зазвичай називають «науковими» чи «академічними»
Відмінність полягає у вимозі мислити свої підстави, свою аксіоматику. Усвідомлення цієї вимоги часто називають головною рисою філософського мислення. Однак вимогу цю розуміють по-різному: як настанову дати πpaper∣- ону філософії виказати себе таким, яким він є; як вимогу усвідомити межі значущості мови, якою філософія може висловити стан справ як вік є; як настанову виявити взаємодію самого розуміння і його передумов тощо.
В ряду цих вимог стоїть і вимога історико-філософського штибу: поняття, якими оперує філософ у своєму мисленні, мають бути прозорі, чіткі і зрозумілі — і за змістом, і за походженням. Це є вимога, що уможливлює комунікацію філософів — як у межах одної генерації, так і між поколіннями, інколи розділеними тисячоліттями. Власне, послідовність і неперервність філософії забезпечується саме студіями з історії чи еволюції філософських понять.Історія філософських понять є філософською дисципліною, що займається історичною семантикою філософських понять, і, водночас, безпосередньо процесом еволюції понять. Історія філософських понять розглядає походження і еволюцію поняття як один з визначальних ключів до розуміння сьогоднішнього і минулих станів філософії, а так — культури і мови. Історія філософських понять є тою дисципліною, що забезпечує постійний зв'язок між історією філософії та власне філософською думкою. Хоча методологічне підгрунтя історії філософських понять можна шукати і в прозріннях Античності, і в екзегезах Середньовіччя, і в ренесансних студіях, і розсудковій метафізиці Нового часу, однак лише трансцендентальна філософія стала тим моментом у розвитку філософи, яка забезпечила формулювання проблеми «поняття» і його регулятивного впливу на мислення філософа. Трансцендентальна філософія— це філософія, шо пориває з «метафізикою розсудку» і визначає себе як саморозвиток методичної рефлексії, увага якої прикута, передусім, до «умов можливості» мислення та «відношень» у сфері суб'єктивного.
Вже у «Мареннях духовидця, пояснених мареннями метафізика» Кант ставить питання про те, яку небезпеку несуть некритично сприйнкті поняття. У «Критиці чистого розуму» на прикладі догматичної метафізики Кант показує як «пустопорожні поняття» з необхідністю приводять до «беззмістовних побудов» метафізики. Цю інтенцію кантівської філософії підтримали філософи наступних поколінь— байдуже, були вони трансцендекгалістамн. чи ні. Гегель, Гусерль. Віттенштайн, Гайдегер та інші намагалися лаштувати свою філософську позицію разом із переосмислен- ням адекватності філософського поняттєвого апарату та. як наслідок цього, створенням власних понять. Необхідність критики філософських понять, рот* крита трансцендентальною філософією, створила умову для справжньої історії понять. Справжня історія філософських понять— це поступ змін у значенні, значущості та узусі філософського поняття, в яких вимірюємо те, звідки походив та як змінювався зміст поняття, а також як пронес еволюції поняття регулювався аналізом підстав і меж власного значення та застосування.Історія філософських понять, що задовольняє обом вимогам, починається в епоху німецької класичної філософії, з моменту прориву до трансцендентальної метапозиції. Цей Прорив вів до виникнення нової філософської мови, кшталтування нових чи переосмислення старих понять. Разом з тим, ключові філософські поняття залишилися, зазнавши реконструкції і перевірки на адекватність.
В перевірці адекватності понять особливе місце посіло поняття досвіду. Трансценденталізм приписав досвідові роль ключового поняття: не головним, а тим. звідки починаємо аналіз понять загалом в єдності метафізичного, епістемо- логічного та онтологічного вимірів. Ця настанова у ставленні до досвіду створила рамки історії поняття досвіду в західній філософії XIX—XX століть. Те, як відбувалася ця історія, як розкрився досвід філософському аналізу, перетворивши історію свого дослідження на Процес досвіду досвіду, буде розглянуто в цій книзі.
Еще по теме Філософія як традиція послідовного і неперервного навіть у своїх найрадікальніших і найреволюційніших формах мислення відрізняється від усіх інтелектуальних практик, які зазвичай називають «науковими» чи «академічними»:
- У другій половині XVIII ст. центр європейської філософської думки перемістився з Англії та Франції в Німеччину, яка значно пізніше від своїх західних сусідів стала на шлях буржуазних трансформацій.
- Сініцина А.В., Татарин Я.Г.. Філософія: науково-практичні орієнтири. – Івано-Франківськ, 2008, 2008
- Монтень М. «Інтелектуальна астенія»
- Християнська традиція
- Приклад прагматичної топографіїдосвіду унаочнив потребу з’ясувати ті взаємовідношення, які мають досвід як тема і мова як засіб його самовираження.
- Від авторів
- ЛОГИКА ОБ УНИВЕРСАЛЬНЫХ ФОРМАХ И МЕТОДАХ МЫШЛЕНИЯ
- Тотъ, кто придерживается идеалистическаго взгляда на исторію, объяснитъ этотъ компромиссъ властью церковныхъ традицій.
- Методи і форми наукового пізнання
- Наукове пізнання, його форми й методи
- 2.2.1. Витоки філософського мислення