У другій половині XVIII ст. центр європейської філософської думки перемістився з Англії та Франції в Німеччину, яка значно пізніше від своїх західних сусідів стала на шлях буржуазних трансформацій.

Саме тут напередодні буржуазних перетворень виникають ідейні пошуки і духовне піднесення, що охопили все суспільство, в тому числі й філо­софію. Сформувалась філософська традиція, в межах якої вдалося пе­реосмислити багато проблем, над якими безуспішно билася попередня філософська думка.

Німецьку класичну філософію сформували І. Кант, І. Фіх-те, Ф.-В..- И. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель, Л. Фейербах. Певною мірою до цієї тради­ції можна зарахувати філософію К. Маркса, принаймні категоріальний апарат і стиль мислення Маркса не виходить за її межі.

Філософів, які належать до німецької класичної філософії, спо­ріднює зміщення центру дослідження від об’єкта до суб’єкта, в он­тологічному аспекті — від природи до історії і культури. Відбува­ється переосмислення і самого суб’єкта. Якщо раніше він мислився як певна духовна субстанція, що пасивно відображала світ, то в ні­мецькій класичній філософії суб’єкт постає як творча діяльність (Кант), як дух, що перебуває в історичному розвитку (Гегель), як людство, яке здійснює історичний поступ на основі практичної дія­льності (Маркс). Іншими словами, суб’єкт мис-литься як діяль­ність, яка у філософії після Канта все більше набуває історичного характеру, перетворюється на куль-туротворчу діяльність, вільне самотворення.

1.