Ґенеза науки

Наука — складний багатогранний феномен, який можна розглядати з різних точок зору. З культурологічної точки зору — це компонент культури, форма передачі досвіду, який забезпечує прогрес суспільства, спадкоємність його розвитку.

Як своєрідна форма пізнання — специфічний вид духовного вироб­ництва — наука виникла в Європі, в Новий час, в XVI — XVII ст., в епоху становлення капіталістичного способу виробництва й поділу єдиного раніш знання на філософію та науку.

Передумови науки створювались в стародавніх цивілізаціях — Єги­пті, Вавілоні, Давній Греції — у формі емпіричних знань про природу й

суспільство, у вигляді окремих елементів, «зародків» астрономії, етики, логіки, математики й ін.

На відміну від традиційного знання наука Нового часу кардинально по-новому поставила питання про специфіку наукового знання і своєрі­дність його формування, про завдання пізнавальної діяльності та про її методи, про місце й роль науки у житті суспільства, про необхідність панування людини понад природою на основі знання її законів.

У суспільному житті почала формуватися світоглядна настанова, новий образ світу й стиль мислення, який по суті зруйнував попередню, багатьма століттями створену картину світобудови та привів до оформ­лення речовинно-натуралістичної концепції космосу з її орієнтацією на механістичні та кількісні методи. Оголосивши природу механізмом, людина створила світ, в якому вона змогла щось розуміти, знати, і, від­повідно, перетворювати за своєю волею та бажанням. Природа почала розглядатися з точки зору природного ладу, в якому мають місце тільки механічні події. У цьому зв’язку, простір, час, матерія стали цікавити людину тільки з кількісного боку. Світ природи перестав бути заселе­ний казковими істотами, духами тощо. І якщо, навіть, не заперечува­лась ідея створення природи Богом, то передбачалось, що він творив її за законами математики. Божественна книга має шифр смислів, прихо­ваних у її письменах.

Сприймати природу як сукупність природних подій і процесів, при­чино зумовлених, не залежних від людини, які відбуваються поза учас­тю у них сил або істот — значить відноситися до неї як до об’єкта нау­ки.

У розумінні Генези, виникнення науки в історії та філософії науки склалися два протилежні підходи. З точки зору екстерналізму, поява науки обумовлена цілком і повністю зовнішніми для неї обставинами — соціальними, економічними і ін. Тому основною метою вивчення науки є реконструкція соціально-культурних умов і орієнтирів науково- пізнавальної діяльності. Вони й виступають як головний фактор, що безпосередньо визначає виникнення й розвиток науки, її структуру, особливості, напрямок еволюції.

Інтерналізм, навпаки, основною рушійною силою розвитку науки вважає фактори, які пов’язані з внутрішньою природою наукового знання: логіку вирішення його проблем, співвідношення традицій і но­вацій тощо. Тому головну увагу при вивченні науки прибічники інтер- налізму спрямовують на опис власно пізнавальних процесів. Соціоку- льтурним факторам надається другорядне значення: у залежності від ситуації вони можуть лише прискорювати або гальмувати внутрішній хід наукового пізнання.

Отже, наука — це форма духовної діяльності людей, яка спрямована на виробництво знань про природу, суспільство і самопізнання, яка має безпосередньою метою збагнення істини та відкриття об’єктивних зако­нів на основі узагальнення реальних фактів у їх взаємозв’язку, для того щоб передбачувати тенденції розвитку дійсності та сприяти її зміні.

Наука — це й творча діяльність з отримання нового знання і резуль­тат цієї діяльності: сукупність знань (переважно у понятійній формі), зведених у цілісну систему на основі певних принципів, і процес їх від­творення. Сума розрізнених, хаотичних відомостей не є науковим знан­ням. Як і інші форми пізнання, наука є соціокультурною діяльністю, а не тільки чистим знанням.

Таким чином, основні сторони буття науки — це, по-перше, скла­дний, суперечний процес отримання нового знання; по-друге, результат цього процесу, тобто поєднання отриманих знань у цілісну, таку, що розвивається органічну систему; по-третє, соціальний інститут зі своєю інфраструктурою: організацією науки, професіональними об’єднаннями учених, ресурсами, фінансами, обладнанням, системою наукової інфо­рмації тощо; в-четвертих, особлива галузь людської діяльності і важли­вий елемент культури.

2.