Поняття науки, техніки і технології

Бурхливий хід науково-технічного розвитку у ХХ ст. привер­нув увагу вчених, дослідників та й узагалі громадської думки людства до того, що таке техніка, як вона пов'язана з наукою та розвитком суспільства.

ду та сутність техніки.

У науці існує три підходи до розгляду цього питання, які умовно можна позначити як вузький, загальноприйнятий і широкий:

• за вузького підходу до техніки відносять будь-які допоміж­ні засоби діяльності, тобто знаряддя та засоби праці. Навряд чи такий підхід можна приймати як повною мірою виправданий, оскільки при цьому і гілку, використану як важіль, треба було би вважати технікою;

• у межах загальноприйнятого підходу техніку розглядають як сукупність технічних пристроїв і засобів, які матеріалізують знан­ня і сприяють збільшенню ефективності людськоїдіяльності. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми, необхідний для вирішення конкретних цільових завдань, але, безперечно, недостатній для вирішення глобального питання про місце та роль техніки в житті суспільства, про можливості й умови свідо­мого регулювання науково-технічного розвитку.

• за широкого підходу насамперед звертають увагу на те, що поняття “техніка” вживають у різних значеннях: ми кажемо про техніку швидкого читання, техніку акторської гри, техніку гри на музичних інструментах і навіть про техніку інтелектуальної медитації. При такому вживанні поняття “техніки” виходить за межі позначення технічних пристроїв і може бути застосоване майже до всіх сфер та напрямів людської діяльності. А це свідчить про те, що технічна сторона є важливою і необхідною стороною людського буття, людського способу самоутвердження у світі.

Кожна з окреслених концепцій демонструє нам щось справді суттєве й цікаве у феномені техніки. Завдяки ознай­омленню з ними ми отримаємо його об’ємне зображення. Спробуймо зробити деякі висновки та узагальнення. Майже всі, хто розглядає техніку в широкому значенні цього термі­на, наполягають на тому, що вона:

Основні концепції походження техніки

^t⅛ вкорінена в самий фундамент людського існування і є про­явом особливостей людської взаємодії з світом;

^t⅛ техніка далі пов ’язана із суттєвими особливостями людсь­кого пізнання та інтелекту;

^t⅛ нарешті, техніка незаперечно пов 'язана з намаганням лю­дини з допомогою скінченного оволодіти нескінченним, за допо­могою раціонального — позараціональним, функціонального та цілеспрямованого — самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного — спонтанно-самопродукуючим.

• Отже, ми можемо зазначити, що через техніку людське буття постає як певний полюс буття взагалі, як полюс, на якому панує вид­ілене, кінцеве, раціоналізоване, регламентоване, ідеалізоване, визна­чене, складне, перервне. Водночас саме завдяки тому в бутті окрес­люються протилежні перерахованому властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне, безмежне, невизначене, самоут- ворювальне, безперервне. Технічна ж творчість постає як намаган­ня через перше досягнути другого.

Сучасні німецькі дослідники X. Ленкта Г. Рополь виділили 9характерних елементів техніки:

Усі ці елементи випливають із широкого розуміння техні­ки, конкретизуючи його. Можна також погодитися з амери­канським філософом X.

У сучасній філософії техніка постає як об’єкт, знання, діяль­ність та волевиявлення людини. Отож при розгляді техніки до­цільно враховувати її: =>природний вимір, =>людський вимір (у тому числі — психологічний, етичний та ін.), асоціальний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний та ін.).

• На підставі розглянутого можемо стверджувати, що пізнання і техніка нерозривно пов 'язані між собою, що в певному вимірі пізнан­ня є нічим іншим, як технікою інтелектуального прояснення буття (принаймні — наукове пізнання). Певна річ, що й наука виникає і роз­вивається у зв 'язку з розвитком техніки. Але водночас ми повинні зазначити і певну розбіжність у розвитку знань та техніки.

Техніка, як підкреслювалось, знаменує собою існування людини на певному полюсі буття і сама є виразом цього полюса, тоді як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх його проявах і використовують для того різні форми, тобто технічна сторона є лише однією стороною знання та пізнання. І тому в історії, а також у різних видах пізнання ак­цент може падати переважно або на технічну, або на цілісно-образну його сторону. Відпо­відно і зв'язок пізнання з розвитком техніки не є прямим. І все ж ми можемо з достатньою мірою достовірності стверджувати, що сутність людського пізнання вимушено пов'язана з технічною діяльністю.

Вихідним актом і технічної діяльності, і пізнання є покладання у бутті, що протистоїть людині та людському розуму, певної межі, яка починає виконувати функцію точки або системи відліку, що надалі орієнтує людину в її теоретичній чи практичній діяльності. Наприклад, коли первісна людина починала виготовляти кам'яні знаряддя праці, то світ поставав перед нею поділеним на предмети, якими можна діяти, і на предмети, котрі підля­гають дії. Ця, здавалося б, суто архаїчна класифікація і нині залишається вихідним оріє­нтиром у людській діяльності.

Але в цьому пункті ми повинні відзначити, що виділення подібних класифікацій, як і проведення орієнтувальних меж у бутті — це, у підсумковому варіанті, є справою людсь­кого розуму, а не технічної діяльності як такої. Адже те, що саме таке проведення грані, наприклад, у виготовленні знаряддя праці, є найкращим та найефективнішим, може заф­іксувати лише розум людини, бо виготовлення знаряддя та його використання — це про­цеси, які далеко стоять один від одного. Тут слід зібрати докупи й утримати разом у пам'яті багато різних ситуацій, моментів, актів та результатів, порівняти їх між собою, знайти критерії для виділення кращого варіанту та ін. Усе це без участі розуму просто неможли­ве. Лише те, що відзначене і зафіксоване розумом, стає справжнім елементом діяльності.

• Отже, пізнання і технічна діяльність мають єдине вихідне корін-

і ня, але виростають з нього різні сутності. Діяльність свідомості, ак­тивність розуму стають головною передумовою і пізнання, і техні­чної творчості. Тому знання і техніка не зливаються, хоча й тісно сплітаються у своєму розвитку.

Яку ж роль відіграють технічні і технологічні чинники в пізнанні? Вони стають ніби динамічно рухомим візиром, крізь який розум сприймає структуру буття і доводить сприйняте до рівня розуміння. На основі технічної і технологічної діяльності виробляються інтелектуальні операції мислення (наприклад, аналітико-синтетична діяльність), дискурсивне

мислення, з ’єдпуються інтуїтивне схопленая та раціональні умовиводи. І все ж — підкреслимо цеU∕e раз — пізнання, й усвідомлення, принципово не зводяться лише до дискурсивного мислення та раціонального аналізу; це водночас і охоплення цілого, і безпосереднє вживання, у суще, і певне екстатичне злиття з глибинними вимірами сущого.

Наука виникає як спеціальне культивування техніко-технологіч- ного аспекту пізнання та свідомості. Наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб от­' римати певний результат, починають обгрунтовуватись, доводи­

тись, аналізуватись.

Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми може­мо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загаль­ному плані термін "наука” використовується у трьох основ­них значеннях:

1) в найширшому значенні- як будь-який свідомо відфіксований досвід (в такому випадку ми кажемо "Це буде мені наукою”);

2) в широкому значенні - як сукупність достовірних, перевіре­них та обґрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання;

3) у вузькому значенні - як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат.

Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній га­лузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі взірцем науктт як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі. Але таке тлумачен­ня науки невиправдано звужує її зміст та функції.

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом із дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її суттєві ознаки:

⅜ наявність проаналізованого та систематизованого досто­вірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому сут­тєвих зв ’язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослід­ження законів тих явищ, що вивчаються);

^l⅜>єдність у цьому знанні описування, пояснення та передба­чення;

^l⅜>наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отри­мувати нові;

^l⅜>єдність кількісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;

⅜ наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

⅜ категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтов­но-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз пред­метного змісту буття, що отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

^l⅜>наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософсь- кцх припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

^t⅜>задоволення певної соціальної потреби.

У реальному суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох проявах:

• Нарешті, ми звертаємося до поняття технології. З інженерного та соціального погляду технологія — це сукупність умов, чинників, компонентів, що забезпечують оптимальне використання та засто­сування техніки. Технологія передбачає певну організацію та певну послідовність актів, дії, що загалом приводять до необхідного резуль­тату. Сюди входять соціально-культурні чинники, знання, екологічні, ергометричні та психологічні аспекти людських технічних дій.

Але існує і дещо специф ічне значення терміна “технологія”: в англійській науковій традиції частинку “логія” витлумачують не як закон або зако­номірність, а в первинному значенні — як “слово”, “теорія”, “знання”. На відміну від вказаного значення, поняття технологіятут розуміють як комп­лекс наук, пов’язаних із буттям техніки. Як звичайно, ці науки групують відповідно до названих раніше ознак техніки: це комплекс природничих, проективних, процедурно-методологічних та соціальних наук про техніку.

Поняття технології не є другорядним порівняно з наукою та технікою. Навпаки, значною мірою значення і оцінкатехніки виз­начаються саме в технологічному аспекті, адже недарма існує вислів: "Техніка в руках варвара перетворюється у металобрухт”. "Технологія, — як зазначає американський соціолог Д/с.П. Грант, — пронизує собою всі наші думки про світ і про нас са­мих. Пришестя технології поставило вимогу змін у наших уяв­леннях про те, що є добре, що таке добро, як треба розуміти здоровий глузд і шаленство, справедливість і несправедливість, раціональність та ірраціональність, красу і потворність”.

Сьогодні рівень технології, тобто розуміння і використання при­родних, людських та соціальних вимірів техніки, значною мірою визначає загальний рівень культури суспільства. Німецький філо­соф Г Рополь зазначає: "Разом із технікою повинен імпортуватися також і орієнтований на техніку спосіб життя: успішне передання техніки пов’язане з відповідним переданням культури”.

20.3.