Колективне, індивідуальне і символічне несвідоме, архетипи. Психоаналіз

Класичне суспільство знало про надзвичайні явища людської психі­ки тільки за деякими реальними фактами нестандартної поведінки лю­дей: гіпнотизм, крикливство, відьмовство, чаклунство і т.ін.

З несвідомим у самому широкому смислі звичайно пов’язують не- усвідомлювані, нерефлексивні і спонтанні прояви людської психіки. У повсякденному розумінні несвідоме є те, що вище свідомості (над- або поверх-свідомісті, інтуїція і т.ін.) або те, що нижче її (під-свідомість, з якою мають справу художники і лікарі). У сучасній філософії розрізня­ють наступні основні значення несвідомого: 1) сукупність активних психічних станів і процесів, неусвідомлюваних людиною без спеціаль­них методів (сновидіння, гіпнотичні стани, інстинкти, пов’язані з пев­ним типом поведінки і закріплені біологічною відповідальністю — ін­стинкт самозбереження); 2) сама велика частина психіки людини, що перебуває за межами свідомого (тобто всі стани людини, у яких по тим або іншим причинам свідомість важко виявити); 3) форми психічного відображення, що виявляються предметом специфічних наукових і не­наукових дискусій (чаклунство, магія й т.ін.); 4) стани людини, обумов­лені відсутністю свідомості (стереотипи автоматичної поведінки — на­приклад, автоматична гра на піаніно).

У класичному мисленні, яке фактично не мало знання про несвідо­ме, існували уявлення, які можна було асоціювати з несвідомим. В ан­тичності це вчення Сократа і Платона про анамнесіс — пригадування вищих ідей. У Новий час було розроблено ряд ідей, які призвели до вчення про несвідоме. Це ідеї про непізнавані причини, що детерміну­ють бажання (Б.

Однак тільки наприкінці XIX — початку XX ст. з’явилися системні науково-філософські уявлення про несвідоме. Е. Дюркгейм, аналізуючи феномен групи індивідів, робить висновок про те, що в такому стані з’являється якийсь новий результат, невластивий кожному індивідові окремо. Цей феномен Дюркгейм назвав колективним уявленням (або соціальним фактом). До такого роду фактів він відносить, зокрема, ре­лігію.

Засновником вчення про несвідоме вважають 3.Фрейда (1856—1939 рр.), який, трактуючи психіку як складний феномен, розробив концеп­цію психоаналізу. Найбільш спірною частиною його вчення була ідеї про конфлікт між природою людини і її суспільною формою існування. Розглядаючи неврози і комплекси людини як результат яскравих (пере­важно сексуальних) вражень минулого життя людини, він розробляє вчення про несвідоме, котре в певні моменти детермінує свідому діяль­ність людини. Йому вдалося встановити: якщо під впливом яких- небудь зовнішніх факторів (наприклад, гіпнозу) хворому вдається вира­зити свої несвідомі враження, тобто виразити за допомогою свідомості, то людина може звільнитися від своїх несвідомих комплексів — у цьо­му й складається робота психіатра. 3.Фрейд, який за допомогою досвіду прийшов до наявності несвідомих ефектів людської психіки, розробив вчення про індивідуальне несвідоме. За Фрейдом, психіка людини може бути представлена за допомогою трьох рівнів: несвідомого, передові - домого і свідомого. Для характеристики цих трьох рівнів Фрейд вво­дить іншу ієрархію форм психіки, розглядаючи її як механізм взаємодії Понад-Я (супер-его), Я (его) і Воно (аморальне темне егоїстичне нача­ло).

Намагаючись нормувати потужні руйнівні сили несвідомих потягів індивіда, суспільство створює надбудовні механізми у вигляді інститу­тів культури. Придушення інстинктивних потягів приводить, за Фрей­дом, до розладу психіки, тому, індивід, у свою чергу, прагнучи уникну­ти розладу психіки, створює свої захисні механізми.

Ці механізми трансформації заборонних бажань, за Фрейдом, одер­жали назву сублімації — витиснення заборонних бажань на більш ви­сокі рівні психіки (де вони реалізуються у вигляді мистецтва, творчості і т.ін.). Якщо сублімація не вдається, це приводить до неврозів, які на­далі і становлять явища несвідомої психіки і в крайніх випадках пере­творюються в маніакальні прояви.

І хоча Фрейда багато критикували його послідовники, насамперед за зведення всіх механізмів несвідомого до сексуальних розладів, але саме він, як ніхто іншій, багато зробив для того, що окремі ідеї про несвідо­ме перетворилися в теорію.

Учень Фрейда К. Юнг, не погоджуючись із ідеями свого вчителя і вважаючи, що несвідоме з’являється не на індивідуальному, а колекти­вному рівні, розробляє вчення про колективне несвідоме. Розуміючи психоаналітичну діяльність принципово інакше, ніж вчитель (тобто ви­будовуючи комплекси людей відповідно до їх швидкої, без роздумів, відповіді на поставлені питання), він виявив лінгвістичні (язикові) під­стави несвідомого. У своєї праці «Структура душі» він пише: «Ми по­винні... розрізняти три ступені душі: 1) свідомість; 2) особисте несвідо­ме, що складається насамперед з всіх тих змістів, які стали несвідомими або в силу того, що вони втратили свою інтенсивність і тому виявилися забутими, або ж тому, що від них відсторонилася свідомість (так зване витиснення); 3) колективне несвідоме, що включає в себе можливі уяв­лення, але не індивідуальної, а загальнолюдської, і навіть загальнотва- ринної природи, і становить фундамент індивідуальної психіки.

Один з учнів Фрейда Е. Фромм, пояснюючи сенс символічного пи­сав: «Символ — це щось, що перебуває поза нами і символізує щось усередині нас. Мова символів — це мова, за допомогою якої ми вира­жаємо наше внутрішнє становище так, ніби воно було почуттєвим сприйняттям, ніби воно було чимсь таким, що ми робимо, або чимсь, що робиться з нами в навколишньому матеріальному світі. Мова сим­волів — це мова, у якої зовнішній світ є символ внутрішнього світу, символ душі і розуму»^[II].

Принципово новий варіант рішення проблеми несвідомого можна знайти в структуралізмі. Завданням структурного аналізу є дослідження різноманітних символічних культурних форм (мистецтва, релігії і т.ін.) як кодів архетипічної мови. На відміну від французького філософа- позитивіста Леві-Брюля, що уявляв колективні форми мислення архаїч­них народів у вигляді форм «дологічного мислення», французький структураліст К. Леві-Стросс робить висновок про наявність у міфі по­зитивної логіки у формі структури міфу. Ці відкриття Леві-Стросс представив у вигляді методу структурної антропології, згідно якого су­спільство в цілому повинне розглядатися як багатоаспектна система комунікацій, що моед бути представлена у формі бінарних опозицій (тобто протилежних структур).

Свою модель бачення несвідомого дає французький психоаналітик, представник школи структурного психоаналізу Ж. Лакан. Він виводить знамениту тезу: «бажання суб’єкта є бажання Іншого». Це означає, що причина незадоволеності бажання за допомогою володіння яким- небудь об’єктом залишається по ту сторону самосвідомості. Бажання не має об’єкта, це чиста форма, яка задана за допомогою моделі мови, то­му воно є несвідомим. З цього Лакан виводить іншу знамениту тезу: «несвідоме структурується як мова». Символічними елементами в та­кому випадку можуть бути названі цифри, слова, осмислені знаки і т.ін. Навіть суб’єкт у Лакана постає передатною ланкою замкнутих «симво­лічних контурів» різного порядку (сімейного, сусідського, корпоратив­ного, національного та інших), у яких циркулюють форми вираження мови, що самовідтворюються (через мову). Суб’єкт виступає в такому випадку лише засобом вираження мови, а не її творцем. Практично Ла­кан повторює модель Гайдеггера, застосовану до буття: це буття гово­рить у людині, а не людина у бутті. Як приклад трактування несвідомо­го Лакан використовує метафору дзеркала. Дзеркало дозволяє дитині на ранній стадії, коли розпізнання себе відбувається в тілесно- почуттєвому акті, замкнутому в сфері несвідомого, розглядати себе як іншого. Розпізнання себе відбувається в тім момент, коли відбувається словесна ідентифікація себе зі своїм відображенням (у дзеркалі). Несві­доме дитини було укладено в її дзеркальному відображенні, а розпізна­вання цього дзеркального іншого пов’язане з актом самосвідомості се­бе. Через механізм несвідомого дитина здійснює акт самоідентифікації.

Однак наприкінці XX ст. склалися й інші уявлення про механізми несвідомого. Так, французський структураліст М.Фуко пов’язує розу- 4

міння процесів несвідомого з механізмами бажання. Розкриваючи сут­ність ціх механізмів, французький філософ Е. Левінас вважав, що ба­жання пов’язано з Іншим (іншою людиною), тобто механізмами її впливу).

Особливий вигляд конструкції несвідомого побудували французь­кий філософ-постструктураліст Ж. Дельоз і психоаналітик Ф. Гваттарі. У своєму знаменитому творі «Капіталізм і шизофренія», виданому в 80­X рр. XX ст., вони показали, що всі поняття культури можна розподіли­ти між двома областями, які утворюють два протилежних способи мис-

⁴ Фуко М. История безумия в классическую эпоху. — C.Π6.: Университетская книга, 1997. С. 177 лення (перший втілює в собі всі позитивні риси культури, другий — не­гативні). З другим у Дельоза асоціюється уявлення про «державне мислення» (і «державну філософію»). У цьому творі вони розробляють теорію про виробництво і «машини бажання» (під якими розуміються люди, строго підлягаючі певним бажанням). Нова теорія протиставля­ється теорії репрезентації і суб’єкта, що лежить в основі всіх класичних культур. «Державна філософія», за Дельозом, побудована на основі по­нять ідентичність, подібність, істина, справедливість, заперечення, які дозволяють створити ієрархію і структурувати внутрішні області мис­лення. Вона заснована на уявлені (репрезентації), тобто аналізує мис­лення за допомогою суб’єкта, поняття і об’єкта. Завданням такого мис­лення є встановити подібність між цими трьома областями і побудувати чітку систему їх розмежування. Сформованим таким чином історичним класичним моделям мислення Дельоз протиставляє номадичну модель, що заснована не на подібності внутрішнього змісту вказаних структу- рованих областей (суб’єкт — поняття — об’єкт), а на розходженні їх зовнішності (того, що за межами кожної з цих областей). Дельоз бачить своє завдання в створенні безперервного простору мислення, який по­значає назвою «шизоаналіз» і який спрямований на вивільнення пото­ків бажань з-під чіткої структури суб’єкта (сформованої державним ми­сленням). Нове бачення поведінки суб’єкта, обумовленого бажаннями, приводить Дельоза до критика класичного психоаналізу (3.Фрейда і К.Юнга), який він вважав одним з інститутів класичного (буржуазного) суспільства.

У своїй новій теорії він протиставляє «машини бажання», що ство­рюють творчі потоки мислення, соціальним інститутам, які прагнуть придушити всі випадкові відхилення від стандартного (державного) мислення. Основним завданням цієї теорії несвідомого є звільнення по­токів бажання з-під влади «державного мислення». Однак у цілому, як можна заключили з теорії Дельоза, проблема ця дуже складна.

Теорія Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі, як і концепції 3. Фрейда, К. Юнга, Ж. Лакана та ін, є лише спроба розрішити труднощі розуміння несвідо­мого. Ці теорії показали важливу роль несвідомого у житті людини.

Отже, ми бачимо, що різні моделі несвідомого дуже серйозно роз­ширюють сферу розуміння людської психіки. Тому більшість вчених, що розробляли сучасні теорії психіки, досліджували механізми несві­домого. Вважаючи, що механізми свідомого і поведінки людини вже добре вивчені і нічого нового не додадуть до наших уявлень про духов­ний світ людини, вони розробляли різні моделі співвідношення свідо­мого і несвідомого.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що таке людина?

2. Чи має смисл існування людини?

3. Яка сутність смерті і безсмертя людини?

4. Які «начала» людини розрізняє сучасна філософія?

5. У чому полягає сутність проблеми свободи волі.

6. Чим відрізняється особистість від індивіда та індивідуальності?

7. Які уявлення про свідомість переважали в історії філософії?

8. Як відрізняются сучасні погляди на проблеми свідомості від істо- рико-філософських?

9. Пояснить сутність відображення як фундаментальної властивості матерії?

10. Назвіть головні особливості відображення у живий та неживий природі.

11. Які основні елементи свідомості ви знаєте?

12. З якими головними проблемами пов'язано розуміння несвідомого?

Теми для написання рефератів

1. Людські виміри проблеми буття.

2. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.

3. Свідомість і самосвідомість.

4. Основні проблеми наукового вивчення свідомості.

5. Свідомість і мова.

Література

1. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западно­европейской философии. — M., 1986.

2. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. — Мюнхен- Львів, 1995.

3. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: антологія людини. — К.,1995.

4. Паскаль Б. Мысли. M.: Refl-book, 1994. C.68

5. Проблема сознания в современной западной философии. -M., 1989.

6. Філософський словник. — K., 1986.

7. Шелер М. Избранные произведения. M.: Гнозис, 1994. С.133