Національні культури та культура загальнолюдська

Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного явища дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, істо­ричні епохи, певний суспільний процес.

Початково культура виникає і формується стихійно, виражаючи прямі потреби певної спільності людей, тому корені кожної культури сягають стихії народного життя, де, за твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів, формуються най­перші типи культурної поведінки, уявлення про культурні та соціальні цінності, архе- типи колективного світосприйняття та самоусвідомлення. І в подальшому своєму роз­витку культура не розриває своїх зв'язків із цими її коренями, оскільки і прижитися, і зберігатися, і реально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах пев­ної соціальної спільності людей. За твердженнями згаданого вище О.Шпенглера, дже­релом культурного творення постає душа певного народу.

Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національноїкультури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура творить­ся вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичай­

но, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві - це яви­ще складне, багатоелементне як за суб’єктами свого творення, так і за змістом.

Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Дис- кусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, вхо­дячи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із молоком матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці життя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т. ін.

Складність означеного питання пов’язана із тим, що, як здається, наочно очевидною та незаперечною постає ре­альність конкретних національних та етнічних проявів культу­ри, а ось де та як існує світова культура? Чия вона, хто її тво­рить та використовує?

І дійсно, лише із великою долею умовності ми можемо казати про те, що давньогрецька скульптура чи архітектура належить усьому людству; реальні ж права на них має перш за все Греція; і т. ін. Але із цього міркування не випливає виправданість запе­речення реальності чи сенсу виділення світової культури як яви­ща суспільноїісторїї.

Коли ми кажемо "анатомія людини", "генетичний код людини", то ні в кого не виникає питання, якої саме людини? Якої нації? Тут ми розуміємо, що структурні чи інформаційні одиниці людсь­кого організму у всіх людей за будовою, функціями та вихідни­ми структурними зв’язками є однаковими, хоча в кожній конк­ретній людині вони набувають індивідуально неповторних виявлень внаслідок унікальності конкретних умов, обставин, факторів як її появи на світ, так і подальшого життя. Ті основні складові людського способу буття, людської свідомості та інте­лектуальної діяльності, які ми розглянули у попередніх розділах, також за суттю є однаковими, загальними для всіх людей, хоча за проявами - вщмінними.

Конкретний підхід до людини вимагає вміння, навіть мудрості та мистецькості поєднувати одне і друге, тобто вміння бачити, що певналюдина, оскшьки воналюдина, має, як і всі люди, пред­метно зумовлені емоції, проте це є емоції саме цієї людини, хоча вони в цілому постають явищем загальнолюдським, є унікаль­

ними і ніким більше не відтворюваними.

• Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення 'національних культур та світової культури: кожна національна куль- I тура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній знаходить свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську природу, людський спосіб буття.

Через це між культурами можливий і необхідний діалог: якби культури були відрізані одна від одної непроникненим кордоном, вони б навіть не змогли би визнати один одного явищами того самого порядку, а якби вони повністю співпа­дали, то не було б сенсу в їх спілкуванні.

Том у, наприклад, італійські пісні інші, ніж українські, проте ми розумі ємо, що це — пісні , що в них знаходить виявлення мелос, але саме той, який в унікальній історичній та суспільній ситуації розкрився не так, як мелос іншого народу.

і · Отже, можна зробити висновок, що в кожній реально існуючій куль­: турі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світо- ■ воїкультури, та унікальність і неповторність їх продукування і вира- 1 зу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх ⁱнеможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються ре­альні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.

У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умов­но можна виділити кілька її змістовних елементів.

Звичайно, виділяти ці елементи можна лише умовно, так само, як і проводити межі між ними, але не слід вважати таке виділен­ня штучним: в реальному функціонуванні культури -і це відомо всім - деякі її предмети набувають широкого розповсюдження на міжнародному рівні, деякі лишаються відомими та зрозумі­лими лише носіям даної культури, а деякі являють переважний інтерес для дослідників та культурологів.

В більшості випадків культура розуміється та оцінюється од­нобічної¾>ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють культуру, позбавляють її моментів неповторності та принципо­вої незамінності; їх інколи, проте, не зовсім виправдано, назива­ють космополітами, а то й інтернаціоналістами; ті, хто схильні зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізо­люють культури та народи одне від одного; їх, як звичайно, називають радикальними націоналістами (інколи - шовіністами); ¾>ті люди, які вбачають в культурах лише ґрунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад; це є функціональний або феноменалістичний підхід до куль­тури.

Розглядаючи ці аспекти функціонування культури, варто бу­ло б застерігти від невиправданого використання тих термінів, які характеризують наведеш вище позиції; перш за все слід роз­різняти ці позиції як світоглядні, як ідеологічні та як політичні. На­приклад, якщо розглядати космополітизм як світоглядну позицію, то не можнаїй не симпатизувати, адже космополіти - це ті люди, які відчувають себе дітьми космосу, відчувають свою спорід­неність із вихідними засадами буття природи, світу. В цьому сенсі деякі відомі духовні наставники людства були космополітами (на­приклад, Будда, Христос).Інша справа, коли космополітизм по­стає ідеологічною установкою, тобто коли він подається як со­ціальна програма; тоді він веде до нівелювання людей та навіть до соціального насальства. Якщо ж космополітизм виступає як характеристика політики, тоді вш однозначно постає явищем не­безпечним та руйнівним.

Те саме можна сказати і про інші наведені позиції; наприк­лад, націоналізм як світоглядна установка також не може не викликати поваги, оскільки, як звичайно, він при цьому пов'я­зується із поглибленим інтересом до національної культури, історії, народних звичаїв. Як ідеологічна установка він вже небезпечний тому, що загрожує соціальним протистоянням та розбратом. В політично му плані він може бути виправданий лише в окремі періоди історичного розвитку певного народу або держави.

• Отже, в реальному продукуванні та соціальному функціонуванні культура постає складним, багатоелементним утворенням, тому й розуміти і осмислювати її слід без спрощень. Для цього треба набувати навичок цілісного конкретного мислення, яке постає особливо важливіш тоді, коли ми хочемо свідомо займати виправдану позицію в підході до з ’ясування взаємозв 'язку між національними культурами та світовою культурою.

19.4.