Постіндустріальні трансформації та виклики XXI століття

Вчені по різному характеризують моделі соціальних трансформацій, відповідно до однієї з них історичний розвиток суспільства поділяють на три послідовні стадії: традиційну(доіндустріальну, аграрну), індуст­ріальну (промислову) та постіндустріальну (високотехнологічну).

У XXI столітті суспільство розпочинає творення нової, ще невідо­мої цивілізації, яка містить можливості як злету, так і занепаду. Все активніше звучать ідеї сучасної глобалістики, підґрунтям якої є зміни

і проблеми планетарного масштабу. Світ перетворюється докорінно, стрімко трансформується, вступаючи у фазу постіндустріального (технократичного) розвитку.

Поступ історії визначається динамікою соціальних процесів у всіх сферах життя суспільства. Зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь, виникає протиріччя між лавино­подібним розвитком знань і технологій та людською спроможністю їх творчо засвоїти, яке американський соціолог А. Тофлер, автор концеп­ції надіндустріальної цивілізації, назвав «футурошоком», тобто стресом від майбутнього. У свої й праці «Третя хвиля» він одним з перших зве­рнув увагу на те, що раніше, до приходу «третьої хвилі», у суспільстві існували свої принципи і правила, які синхронізували, механізували та стандартизували поведінку і практику людей, після неї все почало мі­нятися. Надзвичайна складність суспільства XXI століття, здатного, за словами І. Пригожина, який оперує категоріями постнекласичної науки, «переживати велику кількість біфуркацій» (роздвоєнь), створює нову ситуацію у світі, тому що складні системи чутливі до флуктуацій (ко­ливань) і це «викликає у нас одночасно і надію, і тривогу». Все це при­звело до того, що світ «назавжди позбувся гарантій стабільних, непо­рушних законів». Грандіозними подіями в масштабах глобальної еволюції, які вже змінюють світ і свідомість людей стала поява нова- ційних наукових проектів, таких як «Геном людини», «Нанотех», «Ін- фотех», «Наномед» та інші.

На думку багатьох дослідників, принципово новий стан суспільства невичерпно характеризується старим категоріальним апаратом гумані­тарних наук, тому він потребує оновлення. Провідні філософи, еконо­місти, соціологи, політологи, педагоги наголошують на тому, що най­більш суттєвою характеристикою сучасного світу, яка визначає його картину, є не тільки розвиток науки, але й рух гігантських потоків капі­талів, товарів, а також людей, що посилює обмін інформації у світі. Звичними стали терміни «світова економіка», «світова економічна кри­за», «єдиний інформаційний простір», «єдина грошова одиниця», «гро­мадянин світу», «глобальні проблеми» та інші. Для узагальнення су­часних процесів використовується поняття глобалізація, яке, однак, науковці наповнюють різним змістом. Найбільш відомі підходи до роз­криття його сутності містяться у працях У. Бека, Е. Гідденса, Е. Гріна, С. Хантінгтона, 3. Бжезинського. Феномен глобалізації є даністю, але він викликає все більше суперечок.

Термін «глобалізація» в науковий обіг впровадив О. Робертсон, ви­користавши його вперше в 1983 році. Спочатку цей термін застосовува­вся лише стосовно економіки, але поступово поширився на всі соціаль­ні дисципліни. Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації, це процес «стирання» кордонів між державами і культурами. Основними наслідками цього процесу є світовий розподіл праці, міграція в масштабах всієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодав­ства, економічних та технічних процесів, а також зближення різних культур. Це об’єктивний процес, що носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства, не оминаючи і сферу освіти.

Освітню сферу нашого часу також характеризують бурхливі та кар­динальні новації, які обумовлюють тенденції розвитку освітнього прос­тору. Зафіксуємо та проаналізуємо останні.