Рух як спосіб існування матерії

Саме поняття «рух», як і поняття «матерія», є абстракцією. Немає руху як такого, а є рух конкретних матеріальних предметів і явищ, духовних і суспільних виявлень.

На підставі розвитку окремих наук, аналізу філософських ідей своїх попередників кращі представники сучасної філософії поглибили розуміння сутності руху, його зв'язку з матерією, простором і часом.

Сучасна філософія вбачає правильність ідей стосовно існування причин руху як у зовнішніх обставинах, так і всередині матерії. Отже, світ створений у результаті зовнішнього поштовху, а рух є результатом внутрішньої активності матерії, єдності протиріч, є її саморухом. Роздвоєння єдиного на протилежності та боротьба між ними розкривають джерело саморуху матерії.

Концепція саморуху матерії є логічним висновком із самої сутності діалектики, основними принципами якої є принципи загального зв'язку та розвитку. З діалектичної точки зору будь-який предмет, що знаходиться в стані спокою щодо одних тіл, знаходиться в русі стосовно інших тіл. Більше того, усередині кожного предмета відбуваються безупинні зміни та процеси, взаємодії їхніх внутрішніх частин (елементарних часток, полів), перехід часток у поле й навпаки, що і є внутрішньою причиною їхніх змін, причиною того, що будь-яка річ у кожен момент часу є тією ж і одночасно вже іншою. Зі сказаного випливає те, що «рухом називаються усякі зміни та процеси у Всесвіті, починаючи від простого пересування й закінчуючи мисленням». І це нескінченний процес, у цьому суть, основа й причина існування нескінченного різноманіття речей, що поєднуються загальним поняттям «матерія». Звичайно, якщо припустити неможливою відсутність руху, то матерія становила б позбавлену усякої визначеності, мертву, безжиттєву, цілком позбавлену активності масу.

Рух — спосіб існування матерії, й, отже, бути, існувати - означає бути учасником процесу змін, руху. Рух є абсолютним, а спокій відносним.

А це своєю чергою означає, що рух є абсолютним, як і матерія. Звичайно, цей висновок не виключає визнання відносності руху в різних конкретних випадках. Наприклад, механічний рух одного предмета щодо іншого або взаємоперетворення конкретних елементарних часток даного стану стосовно іншого їхнього стану. Так, анігіляція електрона та позитрона веде до появи двох фотонів. Тут можна побачити розходження кінцевого результату стосовно початкового стану елементарних часток.

Визнаючи абсолютність руху, сучасна філософія не заперечує його протилежності - спокою. Під спокоєм розуміється незмінність речей, їхня стабільність, тимчасова єдність протилежностей, рівновага, збереження речей та їхніх станів. Якщо рух є причиною виникнення конкретних, якісно різних речей, то спокій є причиною збереження відносної стійкості цих конкретних речей, умовою їхнього існування. Якщо уявити собі, що стану спокою не існує, то всю матерію треба буде визнати як щось хаотичне, позбавлене усякої визначеності, якісно нерозрізнене. Отже, завдяки руху утворюються конкретні якісно різні предмети, а завдяки стану спокою вони існують певний час у визначеному стані й у відомому місці. Стан спокою, стан тимчасової рівноваги є, як і рух, необхідною умовою різноманітності матерії.

Сучасна діалектична філософія, виходячи з досягнень усієї сукупності наук, розглядає рух у всьому різноманітті його форм та у взаємопереходах останніх. При тому важливим є твердження, що кожна форма руху має визначеного матеріального носія.

На сьогодні виділяється п’ять основних форм руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна та соціальна.

Критерієм поділу цих форм руху є зв'язок кожної з них з визначеними матеріальними носіями. Разом із тим кожна основна форма характеризується відповідними законами, що діють на тому чи іншому структурному рівні матерії.

Більш складні форми руху містять у собі більш прості. Більш складна форма руху не є просто арифметичною сумою більш простих, а якісно новою, синтетичною формою руху.

Усі ці форми руху взаємозалежні між собою і більш прості входять у більш складні, утворюючи тим самим якісно іншу форму руху. Кожна з цих форм містить у собі нескінченну безліч видів руху. Навіть найпростіша механічна містить у собі такі види руху, як рівномірно-прямолінійний, рівномірноприскорений (уповільнений), криволінійний, хаотичний тощо.

Найбільш складним за формою рухом є соціальний, тому що матеріальним носієм є найбільш складний вид матерії - суспільство. Ця форма руху містить і зміни, що відбуваються в організмі окремої людини.

Варто підкреслити, що різні форми руху здатні переходити одна в одну відповідно до законів збереження матерії та руху. Це є виявом властивості незнищуваності матерії та руху.

Мірою руху матерії є енергія, мірою спокою, інертності — маса.

Класифікація основних форм руху матерії була розроблена з опорою на досягнення наук XIX ст. На сьогодні вона уточнена завдяки розвитку сучасних природничих і суспільних наук.

Розвиток квантової механіки порушив питання про аналіз нової основної форми руху - квантово-механічної, яка, напевно, на сьогоднішній день є найпростішою. Фізика, астрофізика, геологія досліджує геологічну, космічну форми руху, що мають специфічних матеріальних носіїв. Отже, розвиток сучасної науки веде до збагачення наших знань про основні форми руху. До того ж зараз виникає проблема з'ясування природи особливих біополів, що знаходять суттєвий вияв завдяки екстрасенсам, ясновидцям, до сих пір наукою ще не з'ясовані такі загадкові вияви людської психіки, як левітація, телекінез, телепортація тощо, на своє розв'язання чекають проблеми вияву божественного (сходження священного вогню, структурна зміна води під час свята Хрещення, плащаниця, стигмати, ікони, що плачуть і кровоточать тощо) й, отже, стає насущною проблема подальшого розвитку вчення про форми руху, що вважаються поки загадковими та непроясненими. Так, підтверджуються здогади, сформульовані ще на початку XX ст., що в природі буде відкрито ще багато дивовижного. Усе сказане вище свідчить, що світ принципово пізнаваний, хоча кожний ступінь у розвитку нашого пізнання розширює сферу незнаного, ставить нові проблеми.

5.