Свідомість - властивість високоорганізованої матерії

Свідомість і мозок. Людський мозок — разюче складне утворення, найтонший нервовий апарат. Це самостійна система й разом із тим підсистема, включена до складу цілісного організму і функціонуюча в єдності з ним, регулює його внутрішні процеси і взаємини з зовнішнім світом.

Які ж факти доводять, що саме мозок є органом свідомості?

Насамперед той факт, що від рівня складності організації мозку залежить і рівень свідомості, і рівень інтелекту. Мозок первісної, стадної людини був слабко розвинутий і мав можливість обслуговувати лише примітивну свідомість. Мозок сучасної людини, що сформувався в результаті тривалої біосоціальної еволюції, становить складний за організацією орган.

Нормальне психічне існування на матеріальному рівні неможливе поза нормально функціонуючим мозком. Як тільки порушується і руйнується витончена структура організації матерії мозку, руйнуються й вияви свідомості.

Відповідно до останніх експериментальних даних різних наук, таких, як психофізіологія, фізіологія вищої нервової діяльності, фізика, біологія тощо, доведено те, що свідомість має ідеальну основу, а мозок є лише матеріальним органом адаптації й існування свідомості у матеріальному світі. Мозок із його складними біохімічними, фізіологічними, нервовими процесами є матеріальним виявом свідомості. Свідомість у матеріальному світі завжди пов'язана з тими процесами, що відбуваються у мозку, і її нормальне функціонування цілком залежить від них. Але не вони складають сутність свідомості.

Матеріальне й ідеальне. Образ і предмет. Фізіологічні механізми психічних явищ не тотожні змісту самої психіки, що становить відображення дійсності у вигляді суб'єктивних образів. Пізнання речей і явищ, їхніх властивостей і відносин за допомогою мозку, зрозуміло, не означає їхнього пересування в мозок або утворення їхніх фізичних відбитків у ньому на зразок відбитків на воску.

Духовний світ людини неможливо ні сприймати дотиком, ні бачити, ні чути, ні знайти якимись приладами або хімічними реактивами. У мозку людини ніхто ще не знайшов безпосередньо жодної думки: думка, ідеальне утворення, яке на сьогодні не можливо виявити сучасними засобами науки, але, за останніми дослідженнями, має вплив на матеріальний світ, у тому числі й у фізичному та фізіологічному смислі цього слова. Думки та ідеї реальні. Вони існують. Тому не можна вважати ідею чимось «недійсним». Однак її дійсність,

реальність не матеріальна, а ідеальна. Тому ніяк не можна сказати, що реальніше: матерія чи свідомість. Матерія - об'єктивна, а свідомість - суб'єктивна реальність.

Свідомість належить людині як суб'єкту, а не об'єктивному світу. Не існує «нічиїх» відчуттів, думок, почуттів. Усяке відчуття, думка, ідея є відчуттям, думкою, ідеєю конкретної людини. Суб'єктивність образу - це ніяк не довільне привнесення чогось від суб'єкта: об'єктивна істина є теж суб'єктивним явищем.

Свідомість і об'єктивний світ — протилежності, які утворюють єдність. Основою його є практика, чуттєво-предметна діяльність людей. Саме вона й породжує необхідність психічного свідомого пізнання дійсності. Необхідність свідомості, і при цьому свідомості, що дає правильне розуміння світу, лежить в умовах і вимогах самого життя.

Активність свідомості. Людина пізнає та усвідомлює зовнішній світ не через пасивне споглядання, а у процесі практичної, перетворюючої діяльності. Свідомість характеризується не тільки як пізнання світу, а й як така духовна діяльність, спрямована на активне, творче перетворення дійсності.

Зміст свідомості обов'язково так чи інакше практично реалізується. Але для цього він здобуває характер задуму або ідеї.

Творча діяльність свідомості тісно пов'язана із практичною діяльністю людини, а також з потребами, що виникають під впливом зовнішнього світу. Потреби, що усвідомлюються людиною, здобувають характер мети. Мета — це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет, такий суб'єктивний образ предмета діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат цієї діяльності. Мета формується на ґрунті всього сукупного досвіду людства й піднімається до вищих форм свого вияву у вигляді соціальних, етичних та естетичних ідеалів.

Здатність до цілевизначення — специфічно людська здатність, що складає кардинальну характеристику свідомості. Свідомість стала б непотрібною розкішшю, якби вона була позбавлена цілевизначення, тобто здатності уявного перетворення речей відповідно до суспільних потреб. Відтак, взаємини цілеспрямованої діяльності людини і природи не зводяться до простого збігу. В основі цілевизначаючої діяльності людини лежить незадоволеність світом і прагнення змінити його, надати йому форми, що необхідна людині, суспільству. Отже, й цілі людини породжені суспільною практикою, об'єктивним світом і припускають його.

Визнання активного, творчого характеру свідомості є необхідною вимогою розуміння людської особистості: люди є продуктами та творцями історії. Зв'язок ідеального світу зі світом матеріальним здійснюють реальні люди за допомогою такої величної своєї якості, як свідомість, і тим самим практично перетворюють світ.

Об'єктивний світ знаходить своє відображення у свідомості й перетворюється в ідеальне й одночасно ідеальний світ через свідомість перетворюється в об'єктивне - свідомість виступає як наслідок і як причина об'єктивного та суб'єктивного.

6.