Соціум як життєвий світ людини. Індивід у соціальних структурах

Ключовою ланкою суспільства завжди була і буде людина. Наро­джуючись індивід застає певну систему норм, правил, цінностей, зразків поведінки, тобто культурний і соціальний контекст, соціум.

Соціальні норми — це загальні правила, встановлені суспільством вимоги, які визначають спосіб поведінки схвалений суспільством. Нор­ми передписуються правом, релігією, мораллю: наприклад, сплачуй по­датки, не бери чужого, шану батьків тощо.

Цінності — це явища, процеси, що є соціально-значимими для ін­дивідів і активно впливають на формування внутрішньої програми дій людини як в повсякденних так і в екстремальних життєвих ситуаціях, наприклад, вірність, гроші, час тощо.

Ціннісні орієнтації — це системно об’єднанні ціннісні уявлення про світ і свідчать про соціальну спрямованість особливості, наприклад, ге­донізм, егоїзм, альтруїзм тощо.

Суспільство, з одного боку створює можливості формування всебіч­но розвиненої особистості, а з іншого, постає автономною силою, зму­шуючи людину діяти за певними зовнішніми стандартами, можливо, чужими їй, зводить людину до речі серед речей. Нажаль, недавня істо­рія продемонструвала сумні приклади як суспільство на основі автори­тарних прийомів намагалося з «людського матеріалу» створити особис­тостей з заданими характеристиками, а систему цінностей і норм використати у якості репресивного апарату.

Філософські течії, базовані на пріоритетах індивідуального життя (персоналізм, екзистенціоналізм) протиставляють людину і суспільство, пояснюючи останнє як вороже людині.

Песимістично налаштовані мислителі скептично ставляться до мож­ливості самореалізації людини в промислово-урбанізованій сучасності. Масове виробництво потребує масового споживача людина стає масо­вою або одномірною як стверджує Маркузе, ховаючись за маскою «як всі». Людина «маси» задовольняється критично сприйнятими приміти­вними стандартами. «Масова людина» репрезентує «масове суспільст­во», розмежовуючи остаточно «еліту» і «масу» привносячи у сучасність хаос і дезорієнтацію. На думку Швейцара, сучасна людина втрачає ін­дивідуальність і немаючи більше нічого відчуває страх, що від неї може вимагатися щось своє.

Чи є золота середина у взаємовідношенні «людина — суспільство»? Чи може суспільство не «конструювати» людину, а вона не бунтувати проти нього, в активних революційних діях чи мовчазному ігноруван­ні? Це питання риторичні. Цілком зрозуміло одне: поза суспільством людина існувати не може, адже її суть розкривається в соціумі у зв’язках із собі подібними, в діяльності і спілкуванні.

У суспільстві людина постає у різних проявах, своєрідних соціаль­них ролях, які з часом її життя змінюються (дитина, батько, дідусь), які вона обирає сама або до яких їх спонукають обставини (студент, керів­ник, міністр, турист, домогосподарка, виборець).

Суспільство є явищем структурованим. Окремі елементи суспільст­ва певним чином пов’язані і взаємодіють між собою. Прихильники структурно-функціонального підходу виокремлюють такі складові сус­пільства:

• економічна система (забезпечує соціум благами);

• політична система (забезпечує управління суспільством);

• духовна система (пропонує суспільству цінності та ідеали);

• соціальна система (забезпечує добробут людини).

Кожна з цих систем функціонує завдяки людині і для людини. Це ще раз підкреслює тезу про людину як центральну ланку суспільства. соціальна структура суспільства багатовимірна. Принципи структуру- вання суспільства теж різноманітні але вони передбачають наявність структур, спільнот, взаємодіючих між собою.

Соціально-історична спільнота — це група людей об’єднана спіль­ними умовами існування і ціннісними настановами. Спільноти характе­ризуються чисельністю (великі, малі, середні), часом існування (від де­кількох хвилин до століть), мірою згуртованості (стихійні, централізованості). Основними соціально-історичними спільнотами є племена, етноси, народи, нації, сім’ї, класи, страти тощо.

Однією з найдавніших форм соціалізації людини є сім’я. Сім’я — це невелика група людей, об’єднаних кровним родством або шлюбом, спі­льністю побуту, інтересів та взаємною відповідальністю.

Етнос — група людей, які пов’язані між собою загальним похо­дженням та тривалим сумісним проживанням.

Нація — особлива історична спільнота, що має спільні походження, мову, територію, економічний лад, психологічний склад, культуру і потре­бу у самовизначенні. Кінець XX — початок XXI століття демонструє зрос­тання національної самосвідомості, націоналізму, патріотизму майже у всіх регіонах світу. Україна є яскравим прикладом цього процесу.

Класи — це великі групи людей які розрізняються місцем у системі суспільного виробництва і відношенням до власності. За марксистсько- ленінською соціальною теорією у суспільстві існує два протилежні кла­си — власники і експлуатовані. Відповідно між експлуататорами і екс­плуатованими існують антагоністичні протиріччя.

XX століття внесло корективи у класову теорію. Соціальні теорети­ки говорять не про два, а про три класи — нижчий, вищий і середній. Приналежність більшості членів суспільства до середнього класу є за­порукою його соціально-політичної стабільності.

На противагу класові, стратифікаційна теорія віддає перевагу понят­тю «страта». Страта — це спільнота. Приналежність до якої визнача­ється не одним параметром, наприклад, майновим, а багатьма: освіта, прибуток, рід занять, район проживання, культурно-смакові уподобан­ня) отже, за цією теорією суспільство складається не з двох і не з трьох груп людей, а з багатьох, в яких людина вільно «мігрує».

Помітне місце серед провідних напрямків новітньої самоорганізації українського соціуму належить процесам фрагментування суспільства, виникнення нових ідентичностей, статусів, ролей, поглиблення конфлі­ктного розмежування між ними. Розмежування груп осіб в Україні за прибутками та образом життя супроводжується розшаруванням соціа­льних сил, за досить короткий відрізок часу різко поляризувалися у су­спільстві багаті та бідні, нажаль, середній клас є малочисленним.

Процес розвитку суспільства супроводжується все більшим його віддаленням від уніфікованості і ускладненням соціальних структур, зростаючою соціальною диференціацією, що збільшує можливості ви­бору людини і одночасно зумовлює неоднозначність особистості.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст поняття «суспільство» і покажіть відмінність «со­ціального атомізму» і «соціального універсалізму». Яка позиція зда­ється вам більш правомірною? Аргументуйте свою відповідь.

2. Розкрийте природу соціального.

3. Назвіть етапи взаємодії суспільства і природи. Охарактеризуйте особливості сучасних проблем у сфері даної взаємодії.

4. Розкрийте зміст позиції економічного детермінізму, назвіть філо­софські системи, які віддають їй перевагу.

5. Що є причиною «відчуження» людини у сучасному світі? Чи сприяє су­часне суспільство нівелюванню особистості? Аргументуйте свою позицію.

Теми для написання рефератів

1. Лидина і суспільство: основні аспекти взаємодії.

2. Природне середовище та його роль у розвитку суспільства.

3. Сучасні філософські теорії суспільства: неомарксизм, концепція «від­критого суспільства», концепція конвергенції (на вибір студента).

4. Суспільні відносини, їх види і структура.

5. «Людина маси» в концепції Х.Ортеги-і-Гассета.

Література

1. Андрющенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філосо­фія. Курс лекцій. — K.: — 1996.

2. Винославська О. В. Людські стосунки. Навч. пос. — K.: Еспада, 2006. — 144 с.

3. Катаев С. Л. Сучасне українське суспільство: Навч. пос. — K.: Аті- ка, 2006. — 200 с.

4. Кривега Л. Д. Мировоззренческие ориентации личности в услови­ях трансформации общества. — Запорожье, 1998. — С. 86—107.

5. Ларцев В. Основні компонента структури суспільства: структуро- фіксуюча складова // Людина і політика. — № 2. — 2001. — С. 51—61.

6. Навроцький В. В. Логіка соціальної взаємодії. Монографія. — K.: Кондор, 2005. — 204 с.

7. Хамитов Н. Философия: Бытие. Человек. Мир. — K.: Кондор, 2005. — 448 с.

8. Шинкарук В. І. Філоосфія і сучасні історичні реалії // Філос. і со- ціол. думка. — 1992. — № 4. — С. 3—11.