Співвідношення понять «людина - індивід - особа - особистість - індивідуальність».

Поняття "людина - індивід - особа - особистість - індивіду­альність", перш за все характеризують якісні прояви людини. Поняття "людина" означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняттям "індивід" позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені далеко не у всій родовій повноті та яскравості. Тобто в кожному конкретному індивіді представлені далеко не всі можливі прояви родових якостей людини. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і

навпаки. Таку діалектику одиничного та загального в індивіді часто позначають висловами: "типовий індивід", “дуже своєрідний індивід" і т.ін.

>Поняття “особи " характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи немає. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо. Як звичайно, до поняття особи включають три найважливіших моменти.

По перше, особа - це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані; за цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (наприклад, керів­ник, сумлінний працівник, енергійний підприємець та ін.), постає представ­ником певних соціальних верств (особа лицаря, селянина та ін.). За цією характеристикою у більшості розвинених країн досить чітко визначають на юридичному рівні, кого і коли можна вважати повноцінною особою, наприк­лад, за ознакою повноліття, можливістю виконання всіх основних соціальних повноважень та ін.

По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутріш­ній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, еру­дицією, цінностями.

Нарешті, по-третє, особа постає перед нами як людська “самість”, вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей; наявність в особи такої “самості” (дечого такого, що робить особу самою собою) дозволяє характеризувати її як сформовану, або розвинену, або досконалу, або духовну особу.

Оскільки особа постає як певна якість людського індивіда, то кожнаособа є унікальною та неповторною у своїх характеристиках і виявленнях, але водночас вона є також представником людської особи взагалі, особи як такої, особи як родової характеристики людини.

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою уні­кальність, свої вади та переваги, вона стає людською особис­тістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною оди­ницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внас­лідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.

[1] Поняття і^щвідуальносгі може викликати (і викликає) асоціації з і^щ- відуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивіду­альність не може (сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюю­чи свою незамінність, індивідуальність, людина усвідомлю і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь - не такі. Мірою відпові­дальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень ж загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.

14.2.