Детермінанти суспільного розвитку

Суспільство не існує у вакуумі, воно завжди історичне, має час і мі­сце свого буття. Існування суспільства робить можливим низка факто­рів. Доцільно говорити про умови і фактори життєдіяльності суспільст­ва розділивши їх на дві групи: історичні та природничі.

Існує якісна різниця в діях сил природи і суспільства. перші діють стихійно, в той час як людина, допускаючи елемент стихії, все ж тво­рить свою історію свідомо, свідомо прагне задовольнити свої потреби, створюючи все нові способи для цього, модифікуючи, вдосконалюючи їх, керуючись цілями, настановами. Історичними, на відміну від приро­дничих, є фактори створені самою людиною. Перший з них, і, на думку деяких мислителів, основний — фактор суспільного виробництва і пра­ці, другий — знання, техніка, технології, третій — інституалізація сус­пільного життя.

Суспільне виробництво представляє процес взаємодії людини з ін­шими людьми та з природою за допомогою знарядь праці на основі розподілу праці в умовах історично визначених економічних відносин, метою яких є створення матеріальних і духовних благ. Це необхідна умова і матеріальна форма життєдіяльності суспільства, порушення су­спільно-виробничої діяльності спричиняють соціальні кризи, а припи­нення її загрожує існуванню суспільства. Суб’єкти суспільно- виробничої діяльності історично змінюються (первісні мисливці, зем­лероби, раби, робітники, управлінці, комп’ютерні системи, роботи) але вони мають бути. Праця — це необхідна умова існування суспільства, в процесі праці люди впливають на навколишній світ з метою його пере­творення і підкорення власним потребам та інтересам. Праця забезпе­чує своєрідний обмін речовин між природою, людиною, суспільством. Доцільно згадати тезу про те, що писати вірші, насолоджуватися музи­кою, вивчати філософію і юриспруденцію людина може лише задово­льнивши свої елементарні первинні потреби.

У процесі виробництва люди задовольняють свої первинні потреби у їжі, помешканні, вдосконалюють засоби задоволення потреб тим са­мим покращуючи і вдосконалюючи умови свого буття, розширюючи сферу потреб, ставлячи перед собою нові цілі.

Маркс зводив трудову, виробничу діяльність людей до першооснови розвитку суспільства, спрямованої на задоволення в першу чергу мате­ріальних потреб людини. Таку позицію можна назвати соціально- економічним детермінізмом.

Детермінізм означає, що всі події у світі відбуваються за певних умов, без яких вони відбутися не можуть, всі явища і події у світі обу­мовлені зв’язками і відношеннями, тому детермінізм не зводиться лише до причинно-наслідкових зв’язків. Причинний детермінізм призводить до викривленого уявлення про дійсність. У даному випадку соціально- економічний детермінізм абсолютизує чи то надмірно звеличує роль економічного виробничого фактору в існуванні і розвитку суспільства.

Вагомим історичним фактором суспільного розвитку виступають знання, техніка і технології та його закономірності. Знання — це досто­вірна інформація про світ накопичення людством. Ще Бекон наголошу­вав, що знання — це сила здатна змінити світ. Знаряддям зміни світу і підкорення його потребам людини є техніка і нові технології. Техніка постає комплексом речей, створених людиною, які вона використовує збільшуючи свої виробничі можливості. Техніка опосередковує зв’язок природи і людини, підсилюючи міць останньої.

Представники технологічного детермінізму фетишизують роль і мі­сце науки і техніки в сучасному соціальному розвитку, забуваючи при цьому, що аморальне використання досягнень сучасної науки і техніки, незнання або ігнорування можливих наслідків застосування нових тех­нологій можуть спричинити катастрофічні наслідки, які деструктивно та руйнівно впливають і на довкілля, і на суспільство.

Історичним фактором який забезпечує відносну стійкість суспільст­ва є традиції, які були і будуть імперативною основою суспільного життя, традиції — це досвід поколінь, це механізм акумуляції, збере­ження і трансляції соціальної спадщини.

Природничими умовами, відсутність яких унеможливлює існування суспільства є, по-перше, географічне середовище, по-друге, народона­селення. Територія, клімат, рельєф місцевості, гори, ріки і моря, рос­линний і тваринний світ, атмосфера представляють географічне середо­вище. Воно поставляє суспільству ресурси забезпечуючи виробництво та потреби людей, створює матеріальні умови господарювання. Людина є природною істотою і суспільною одночасно. Ставлення суспільства до природи на різних етапах еволюції людства було різним. На різних етапах воно було злите з природою і абсолютне залежне від неї. Перші мисливці і землероби освоювали тваринний і рослинний світ, родючі землі. З часом, предметом освоєння стають земні надра, глибини морів та океанів, людина намагається освоїти атом, розщепивши його і поста­вити собі на службу.

Деякі дослідники абсолютизують роль природного фактору в розвитку суспільства, на їхню думку, особливості географічного середовища обумо­влюють характер взаємодії людини з природним середовищем, впливають на тип господарювання і на нерівномірність економічного і технічного розвитку суспільств, визначають навіть ментальні особливості людей різ­них регіонів. Ця позиція отримала назву географічного детермінізму.

Ще одним природничим фактором життєдіяльності суспільства є народонаселення. Кількість населення, його склад, народжуваність, смертність, міграційні процеси вивчає демографія. Теорії, які визнають чисельність і якість населення, відтворення населення домінантою сус­пільного розвитку отримали назву демографічного детермінізму. Вони ставлять питання про необхідність збалансованого зростання народона­селення і матеріальних ресурсів суспільства, застерігаючи від демогра­фічних криз як у формі «демографічних вибухів» (значне перенаселен­ня) так і у формі «демографічних ям» (значне зниження чисельності народонаселення, «старіння» суспільства).

Про якісний стан народонаселення свідчить стан його здоров’я, освіта, кваліфікація. Кількісна характеристика народонаселення визна­чається його чисельністю, на яку впливає низка факторів: соціальні (в період соціальних потрясінь народжуваність зменшується), екологічні (стан економічного хаосу не сприяє народжуваності), морально- психологічні (рівень готовності людей до батьківства), медичні (стан здоров’я чоловіків і жінок) та інші.

Говорити про домінування лише одного з вищеназваних факторів недоцільно, лише їх збалансованість і свідоме дбайливе та відповідаль­не ставлення людини до довкілля, до самої себе, до інших буде запору­кою соціального блага.

3.