3. Трансцендентально-прагматичний підхід до проблеми досвіду

Якщо подивитися на наше попереднє питання про те, чи не зумовлено ме­татеорію досвіду в її трансцендентально-філософському тлумаченні історією, то можна відповісти: так, зумовлено.

Яким же чином ми маємо оформити метатеорію досвіду, аби працювати з досвідом як філософським поняттям, артикуляція смислу якого зазнає значних змін у кожній окремій філософській позиції'? На мій погляд, єдиною прийнят­ною відповіддю може бути така: слід працювати зі смислами, які постають в наявних та можливих філософських теоріях досвіду. Завдяки цьому історія філософії зазнає вирішального вивільнення від минущості позицій і здогадок. Історія філософії має бути не так описом реального процесу появи та зміни філософських позицій, як дескрипцією філософських позицій (топосів) певного поняття. Таким чином, у послідовному трансцендентально-прагматичному тлумаченні історії філософії має розглядатися як переважно історична тополо­гія філософії, яка можлива у поєднанні історико-понятгєвої настанови та мета- теоретичното дослідження.

До важливості історії філософії, з огляду на її можливість створити мета­теорію досвіду, приходить і вищезгаданий Вольфганг Рьод. Однак його думка рухається дещо в інший спосіб. Він, зокрема, акцентує увагу на тому, що будь- яке позитивне визначення досвіду у філософії помішує цей філософський вираз на рівень теорії досвіду. Рівень метатеоретичності філософія утримує тільки тоді, коли вона працює з проблемними виразами, шо постають внаслідок порів­няння та аналізу теорій досвіду. Рьод говорить, шо трансцендентальна філо­софія (тобто метатеорія досвіду) «має завдання рефлектувати над тими припу­щеннями, через які визначено предметний досвід як можливий, а також визначено характер значущості таких припущень» [386, с.

Попри відмінність шляху обгрунтування метатеорії досвіду Рьода від на­шого шляху, вони приводять до одного висновку: метатеорія досвіду можлива лише за умови відмови від дефінітивного та позитивного обгрунтування якоїсь певної теоретико-досвідної позиції. Однак щойно ми визначаємо позицію проб- лемативізму за єдино можливу послідовну метатеорію досвіду, як одразу вини­кає питання про плідність цієї позиції. Адже небезпідставним буде побоюван­ня, що відмова від позитивних висловлювань призведе до переривання чи завершення мислення: мислити — означає стверджувати.

Вольфганг Рьод звернувся до цієї проблеми, коли готував своє обгрун­тування проблемативізму трансцендентальної метатеорії досвіду. Він визначив відмову від ствердження як «евристичну невизначеність» проблематистичної метатеорії досвіду. Вихід з цього він бачив у редукції висловів, що містять предикацію існування. Послідовна тралсиендентальна філософія (в сенсі мета­теорії досвіду), вважає професор Рьод, має утриматись від висловів про існування і Я, і речі, тобто забути і про суб’єкта, і про об’єкта як традиційних реперів побудови теорій досвіду. Таку політику утримання від суджень існування Вольфганг Рьод веде аж до того моменту, коли опиняється перед тим самим питаниям: якщо досвід не оперти на бодай примару існуючого предме­та, то буде втрачено остаточно і евристичну, і науково-прагматичну складову поняття досвіду. Тому, зрештою, він був змушений говорити про «залишок (Residuum) у досвіді» [386, с. ]78). «Залишок» у досвіді — це те саме нсви- значене «розмаїття» чуттєвості Канта, а тому, фактично, Рьод— хай обережніше — продовжує кантіанську традицію теоретизувати з приводу досвіду і тлумачити поняття досвіду як обмежене чуттєвістю, тим самим позбавляючи метатеорію її методологічного значення.

На мою думку, можна уникнути безплідності радикального проблемативіз- му, якщо дотримуватимемося трансцендентально-прагматичного підходу до визначення метатеорії досвіду. Відмова від гіпостазування таких традиційних понять філософської теорії досвіду як Я (чи суб’єкт) та річ (чн предмет, чи об'єкт, чи стан справ) не означає відмову від цих понять. Мало того, відмова від суджень про існування суб'єкта чи об'єкта, водночас означатиме перетво­рення самої екзистенційної предикації на предмет дослідження в метатеорії досвіду. Евристичне виправдання проблематнстичного підходу полягає в тому, що оперування проблематистично артикульованими поняттями дає можливість доступитися до найглибших структур досвіду без того, щоб покладатися на застосовування досвідних актів в осягненні досвіду. Тут йдеться про створення топології досвіду, грунтованого на топологічному аналізі філософських теорій досвіду минулого як експлікаиій поняття досвіду, здійснених у певних істори- ко-культуринх та теоретичних контекстах. Саме такий підхід, на мою думку, може надати чіткішого розуміння досвіду як такого і, разом з тим. уникнути недоліків епістемології та історицизму в тлумаченні значення поняття досвіду.

Зазначені міркування можна резюмувати в двох висновках.

[Іо-перше, метатеорію досвіду слід розглядати як трансцендентальну фі­лософію, шо бере до уваги висновки дискусії між історично-прагматичною та трансцендентально-прагматичною позицією.

По-друге, метатеорія досвіду має трунтуватися на історико-філософсь- кому аналізі попередніх систем із врахуванням досвіду топологічної дескрипції теоретичних дискурсів. Ці два висновки свідчать про те, шо підхід, який поєд­нає історію поняття із метатеорією досвіду, становить цікаву можливість розгля­нути поняття досвіду у неепістемологічннй та несиієнтичний спосіб, шо відкриває нові шляхи до розуміння генези саморефлексивного мислення і фі­лософії, а також пов'язаних з ними життєвими практиками та пізнанням.