Загальна характеристика умовиводу

Умовивід — це форма мислення, у якій з одного чи кількох іс­тинних суджень на основі певних правил виводу виводять нове су­дження.

Структура кожного умовиводу включає в себе засновки, висновок, логічний зв’язок між засновками та висновком.

Умовивід буде правильним тоді і тільки тоді, коли в ньому викону­ються основні закони логіки (тотожності, несуперечності, виключеного третього, закон достатньої підстави).

Логічним висновком з цих засновків є таке речення, яке не може бу­ти хибним, коли ці засновки істинні.

Умовиводи поділяються на дедуктивні, індуктивні і умовиводи за аналогією. Вони можуть бути необхідними та ймовірними (правдоподі­бними).

Дедуктивний умовивід — це умовивід, у якому висновок зроблено обов’язково із засновків, які виражають знання достатньо великого сту­пеня загальності і які самі є знанням меншого ступеня загальності:

1) усі люди смертні;

2) Сократ — людина;

3) отже, Сократ — смертний.

Логічне слідування іде від роду до виду, від загального класу до підкласу.

Правила виводу повинні задовольняти ряд вимог:

по-перше, з істинних засновків вони повинні давати змогу виводити тільки істинні судження;

по-друге, правила виводу в даній логічній системі повинні бугі несупе- речними (сумісними), тобто не можна одним способом з одних і тих самих засновків виводити висновок «а», а другим способом — «не-а»;

по-третє, необхідно виходити з наявності повноти системи, а це означає: користуючись тільки даними правилами виводу в даній логіч­ній системі, можна вивести будь-які змістово-істинні висновки, які сформульовані в термінах даної системи і логічно випливають з даних засновків.

Правила прямого виводу дають змогу з наявних істинних засновків одержати істинний висновок.

Правила непрямого виводу дають змогу робити висновок про пра­вомірність деяких висновків з правомірності інших.

2.