Загальна характеристика і основні етапи античної філософії

Слово «античний» перекладається як стародавній, але не будь-яка стародавня філософія є античною. Частіше за все під античною філо­софію розуміється сукупність філософських вчень, які розвивалися в давньогрецькому та давньрнмському суспільствах, починаючи з кінця VII cm.

Наскрізною рисою античної філософії цілком слушно вважається космоцентризм, оскільки у давньгрецьких мислителів природа (космос) розумілася в якості чуттєво-матеріального абсолюту, підпорядкованій розуму доцільності, що вічно перебуває у стані постійного оновлення. При цьому людина розглядався не як щось зовнішнє і протилежне при­роді, а як невід’ємне і однорідне з нею. Така космосмоцентрична наста­нова обумовила приоритет натурфілософських міркувань, особливо на ранніх етапах античної філософії.

Важливим моментом античної філософії був також пантеїзм, який випливає з природи Космоса, що об’єктивно і чуттєво сприймається. Якщо існує абсолютний Космос, то цей Космос є бог. Античні боги — це порядок цього світу, це закони природи, які всім керують і все впо­рядковують.

На зміст своєрідної античної філософії значно вплинув, по-перше, унікальний полісний устрій суспільного життя стародавніх греків, який (завдяки винесення рабів за межі власне соціальної структури поліса) стимулював розвиток демократичного спілкування, ораторського мис­тецтва, основ психологічного та політичного знання. На відміну від Стародавнього Сходу, де тиранія обумовлювала свободу одного — ти­рана, в елінських містах-державах створилися більш сприятливі умови для розвитку торгівлі, ремесла, культури, мистецтва, для вільної і кри­тичної думки.

По-друге, джерелом античної філософії слід вважати міфологіч­ний світогляд, який поступово розкладався на раціональну (наукову) та ірраціональну (релігійну) складові. Філософія протиставляла мі­фології космологічну концепцію, що відмовлялася від будь-яких ан­тропоморфних елементів у своїх доказах і вимагала логічного об­грунтування висунутих положень.

По-третє, виникнення античної філософії відбувалося під впливом відповідних вчень Близького і Середнього Сходу, де математика, аст­рономія, медицина, механіка та інші науки сформувалися раніше за греків. Зокрема, важливою умовою гнучкості і «переливу» філософсь­ких понять був алфавіт, який греки запозичили у фінікійців.

Існують декілька варіантів періодизації античної філософії. Згідно одному з них, виокремлюється чотири наступних періоди.

1) Докласичний (або досократичний) етап — період зародження (передфілософія) та виокремлення філософії з міфологічного світогляду (VII — V ст. до н.е.).

2) Класичний (або сократичний) етап — період зрілості античної філософії та її переорієнтації з натурфілософських на гносеологічні і антропологічні проблеми (V — IV ст. до н.е.).

3) Елліністична філософія — розповсюдження грецької філософії на Схід, приоритет етичної проблематики (III — I ст. до н.е.).

4) Римська філософія — вплив стоїцизма, неоплатонізма та виник­нення християнства (І — VI ст. н.е.).

Кінцем античної філософії вважається 529 рік н.е., коли римський імператор Юстініан закриває останню платонівську Академію. Розгля­немо детальніше зміст кожного з названих етапів.

2.