4.1. ЛІБЕРАЛІЗМ ТА РЕАЛІЗМ У ВИМІРАХ НОВОЇ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Американська модель, яка довго вважалася взірцевою, оскільки була достатньо репрезентованою медійно, базується на ліберальній та неоліберальній парадигмі. Американський дослідник ідеологічних концептів інформаційного суспільства Р Барбрук вважає [165], що домінанта ліберальної парадигми (та похідних від неї) у становленні інформаційного суспільства є логічним продовженням суспільно-по­літичних процесів, що охопили США в середині 60-х - початку 70-х років і супроводжувалися виникненням руху хіппі, ліворадикальних політичних течій, виникненням концептів екотопії, боротьбою за права меншин тощо.

Позитивні ідеї, запропоновані ідеологами нових лівих, зводилися до утвердження гуманістичних пріоритетів у виробничій та полі­тичній діяльності, залучення мас до практики політичного та еко­номічного управління через механізми прямої демократії. Саме ці ідеї у дещо трансформованому вигляді стали концептуальними кон­структами ідеологеми інформаційного суспільства, а значна частина теоретиків, яких відносили до ідеологів нових лівих (представники Франкфуртської школи неофройдомарксистів, І. Валлерстайн, М. Фуко) самі стали ідеологами та дослідниками інформаційного суспільства як своєрідного аналога марксового комунізму.

Водночас деякі дослідники [166] вважають, що справжній системний політико-філософський етап осмислення нового типу суспільства (передусім - у США) почався не у 60-70-х роках, а лише у 1993 р., з появою видання «Wired» як центрального дру­кованого органу нових лібералів із властивими їм лозунгами, за­позиченими у неолібералізму та руху нових лівих.

Центральним концептом «Wired» стали ідеї М. Маклуена, якого головні редактори зовсім невипадково вважали святим заступником Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina журналу, щодо медіа, формування глобального села та можливого створення певної електронної агори. Сам термін «електронна агора» належав не М. Маклуену, а Г. Рейнгольду [167] і передбачав кібер- простір як ідеалізований простір свободи, де люди можуть вільно, без остраху переслідування чи цензури, висвітлювати свої думки та погляди. На думку М. Маклуена, це мало зумовити зменшення ваги держави, знищення на символічному рівні її влади та револю­ційного відновлення міжособистісних комунікацій, коли «діалог замінить лекцію» [168].

Такі традиційні для ліберальної ідеології концепти стали ос­новою формування нового типу ідеології, яку Р Барбрук та Е. Ка­мерон [165] назвали Каліфорнійською ідеологією і до основних засад якої відносили таке.

1. Пропагування віртуального класу - техноінтелігенції з вчених, інженерів, комп’ютерних вчених (computer scientist), роз­робників відеоігор та усіх інших фахівців у сфері комунікацій [169], які виконують у інформаційному суспільстві ту ж саму роль, що й «ро­бітнича аристократія» у ХІХ ст. Водночас дописувачі «Wired», навпаки, вважали, що саме цей клас розпочне боротьбу за соціальне звільнення за допомогою власної праці на фабриках та вимог самоврядування.

2. Виникнення вільного цифрового ринку. Передбачалось, що новітні інформаційні технології змінять сам характер ринкових від­носин, що посприяють їх принциповій трансформації у високотех- нологічну «подарункову» економіку [170], в якій ключове місце буде відведено гіпермедіа, що дозволить зменшити залежність від корпоративного капіталізму та уряду. Альтернативний підхід до осмислення цього поняття зводився до тлумачення вільного циф­рового ринку не в дусі антикорпоративної парадигми нових лівих, а їхніх ідеологічних суперників - нових правих, що розуміли вільний цифровий ринок у контексті класичного економічного лібералізму й замість колективної свободи нових лівих пропагували індивіду­альну свободу всередині ринку (до представників цієї течії відно­ситься класик-теоретик інформаційного суспільства Е.

3. Виникнення «цифрової Агори». Інформаційні технології мають спричинити посилення контркультурних, антиурядових суспільно-політичних рухів, недержавних організацій, що зу­мовить збільшення індивідуальних свобод та формування або від­будову нового типу джефферсонівської демократії. Характерно, що нові праві й нові ліві розуміли і пропагували джефферсонівську неодемократію з протилежних позицій створення вільного місця та прибирання зі шляху приватного підприємництва всіх регу­ляторних бар'єрів [165].

Компромісну позицію намагалися сформулювати Р Барбрук та Е. Камерон, які критикували Каліфорнійську ідеологію як з по­зицій традиційного марксизму, наголошуючи на появі нового типу тоталітаризму по відношенню до робочого класу та застерігаючи від формування псевдоідеалу «нового, вільного працівника», так і з по­зицій нових лівих, звинувачуючи ідеологів з «Wired» у надмірному використанні ідей нових правих з їх економічним лібералізмом.

Wired-ідеологи заслуговували критики ще й тому, що забували не лише про цифровий розрив між розвиненою Північчю та бідним нерозвиненим постколоніальним Півднем, але і всередині країн «першого світу». Ф. Міллрах, аналізуючи публікації теоретиків швидкого становлення цифрових хайвеїв (наприклад, M. Капура [171]), зазначав, що ці автори часто забували, що «...побудова такого кібердрімленду актуальна у тому випадку, якщо ви є пред­ставником середнього класу всередині нації «першого світу», ваші первинні потреби забезпечені, ви маєте повноцінний доступ до те­лефонних ліній та комп'ютер за тисячу доларів. Однак, хто зможе дати відповідь на питання про те, яким чином цифрові хайвеї зможуть нагодувати мешканців Ефіопії, щоб вони могли при­наймні помріяти про всі ці речі?» [166].

Власне, політика більшості міжнародних організацій (зокрема ООН), багато в чому демонструє саме таку Wired-ідеологію, коли сам концепт цифрових хайвеїв існує поза критикою, а потрібно лише забезпечити технологічну реалізацію ідеї за допомогою ши­рокої інформатизації таких регіонів, як Африка, та економічно слабких країн Південної Америки.

Подібний антигуманістичний технопозитивізм, замішаний на неоліберальних ринкових підходах, мав наразитися на спротив, і це насправді сталося у 1998 р., коли сформувався рух технореа- лістів. Його головними ідеологами стали О. Шапіро, Д. Шенк, С. Джонсон, які задекларували свої погляди у своєрідному мані­фесті «Принципи технореалізму» [172], що зводяться до таких тез.

1. Технології не є нейтральними. Найбільш оманливою є думка, що технології повністю нейтральні, оскільки є артефактами.

Фактично ж технології є засобами подвійного призначення, спря­мованими не лише на покращення життя, але й на те, щоб стати зброєю та інструментом контролю за соціумом.

2. Інтернет є революційним явищем, однак не Утопією. Значне зростання користувачів мережі Інтернет перетворює його на сим­волічне відображення реального світу з його проблемами та недо­ліками, видозміненими з урахуванням особливостей середовища.

3. Уряд (держава) відіграє важливу роль у формуванні нового електронного світу. Незважаючи на утопічну ідею стосовно того, що кіберпростір є реальністю, практично відірваною від землі, держава не має своєрідної форми суверенітету там, де пересува­ються її громадяни та можуть діяти злочинні організації. Держава не лише має право, але й зобов’язана допомогти інтегрувати кі­берпростір у звичне суспільство. Крім того, існує низка питань (наприклад, щодо конфіденційності, забезпечення єдиних стан­дартів тощо), які надто важливі для функціонування кіберпро- стору, щоб покладатися виключно на вільноринкову конку­ренцію.

4. Інформація не є знанням. Незважаючи на стрімке зростання швидкості передачі інформації, важливо пам’ятати про більш важливе завдання - перетворення її на знання та мудрість. Крім того, хвилеподібне збільшення інформації створює і нові види загроз (наприклад, інформаційного смогу [173]).

5. Масове підключення шкіл до інтернету не врятує їх. Тради­ційні проблеми шкіл (невідповідне фінансування, соціальне за­безпечення, проблеми з комплектуванням класів, проблеми з інф­раструктурою, постійна зміна стандартів) не можуть бути вирішені просто за допомогою новітніх технологій.

6. Інформація хоче бути захищеною. Це антитеза ключовій тезі прибічників неоліберальних підходів - інформація хоче бути вільною. Автори маніфесту погоджуються, що зміни, ха­рактерні для інформаційного простору, вимагають перегляду більшості положень поняття «інтелектуальна власність», однак не згодні з тезою щодо потреби їх повного перегляду. Підкрес­люється нагальність такої форми захисту інформації (інтелекту­альної власності), яка б, з одного боку, відповідала вимогам більшої

відкритості, а з іншого - забезпечувала стимулювання авторів у на­прямі створення нового інформаційного продукту.

7. Ефір (частоти) належать громадськості, і саме громадськість має отримувати зиск від їх використання. Держава не є ефективним користувачем радіочастот, тому вони мають бути передані тим, хто зможе забезпечити їх використання для зиску всіх громадян.

8. Розуміння технологій має перетворитися на основний ком­понент глобального громадянства.

Технореалісти вважають, що сучасні засоби масової інформації впливають на життя так само, як і звичайні закони, і мають бути піддані перевірці на рахунок прийнятості для людей, що означає насправді запровадження (відтворення) цензури.

Рух технореалістів в його початковому радикальному вигляді проіснував недовго, однак більшість поставлених його представ­никами питань щодо принципів інформаційного суспільства, що базується на ідеях ліберальної парадигми, відобразилося як у по­літиці, яку з 2007 р. і донині проводить як ООН (вироблення глобального підходу до недопущення мілітаризації мережі Ін- тернет та формування міжнародного договору з міжнародної ін­формаційної безпеки [174], що відбувається за активної про­тидії керівництва США та інших країн-гегемонів), так і ЄС (серія судових позовів до корпорації Microsoft щодо монополії корпорації на ринку та регулювання цього на рівні державних рішень [175]).

Незважаючи на критику адептів Каліфорнійської ідеології, що досягла піку наприкінці 90-х, саме цей каліфорнійський концепт інформаційного суспільства домінує в американській (а почасти - в європейській) науковій та політичній думці 90-х років ХХ ст.

Домінуванню каліфорнійського концепту у США посприяла підтримка, здійснювана спікером Палати представників Конгресу США Н. Гінгрічем на початку 90-х років як провідним ідеологом так званої республіканської революції 1994 р., коли Республіканська партія США вперше за 40 років отримала контроль за Палатою пред­ставників [176]. Сам Н. Гінгріч неодноразово й некритично (апологе­тично) цитувався на сторінках «Wired», що свідчить про еклектичну суміш, яка виникла в концептуальних основах науково-популярної та науково-політичної думки США стосовно ідеологічного базису інформаційного суспільства і посприяла об’єднанню таких Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina протилежних у своїх першоосновах ідеологічних концептів нових лівих та нових правих.

Після закінчення активної політичної кар'єри Н. Гінгріч став старшим науковим співробітником Американського інституту під­приємництва (American Enterprise Institute) як загальновизнаного аналітичного центру, ідеологічно скерованого на захист ідей нео­консерватизму часів адміністрації Дж. Буша-молодшого.

Ключові положення зазначеної ідеології: заклик до агресивного та безкомпромісного впровадження лібералізму та демократії (осо­бливо в авторитарних країнах), у тому числі - за допомогою зброї та активної мілітаристської політики.

Політика неоконсерватизму певною мірою трансформувала і ліберальну ідеологію інформаційного суспільства, посприяла її трансформації у нові підходи, що виражаються порівняно новими концепціями кіберлібералізму та інформаційного імперіалізму.

Кіберлібералізм дедалі більше набуває тенденції до самопози- ціонування як нової наднаціональної ідеології, яка пропагує відмову від будь-яких обмежень інформаційного обміну та сві­тових стихійних інформаційних потоків інформації, що має ви­разом агресивну, пов'язану з безмежним експансіонізмом, праг­ненням до уніфікації, примусу і знищенням моральної автономії людини, пропаганду мережі Інтернет [цит. за: 177].

Противагою кіберлібералізму є критика інтернету як гіперлібе- ралізму [170], представники якої звинувачують ідеологів кіберлібе- ралізму в тому, що, незважаючи на задеклароване ними рівноправ'я у Мережі (доступу, можливостей, свободи тощо), їх ідеологічний ідеал насправді є не стільки ліберальним, скільки гіперліберальним, таким, що містить усі проблеми та внутрішні конфлікти традиційного лібералізму, помножені на можливості мережі Інтернет. Крім того, в кіберліберальній парадигмі інтернет сам по собі є не просто уособ­ленням ідеї лібералізму, а чимось більшим, ніж сам лібералізм, а гло­балізація (сучасна версія якої безпосередньо пов'язана з розвитком мережі Інтернет) розглядається як гіперлібералізм, що поступово втягує все людство в орбіту ліберальної суперцивілізації [178].

Водночас рух до єдиного глобального інформаційного су­спільства в розумінні кіберлібералів, на думку їх критиків, - це не більше, ніж гарний лозунг, за яким стоять інтереси ІТ-бізнесу. В рамках кіберліберальної ідеології інформаційна стихія сучасного світу пояснюється як така, що має особливий рівень організації, свій вектор та логіку розвитку, наперед заданий баланс сил та впливів: «...глобальне суспільство розуміється як новий світ, у якому громадяни світу відкидають норми патріотичної лояль­ності на користь цінностей американоцентризму» [179].

Концепція інформаційного імперіалізму [180] вибудована на ви­користанні іншого важливого елементу, що традиційно відноситься до інформаційного суспільства, - інформаційної нерівності. На думку прихильників цієї концепції, цифровий розрив як похідний від гло­бального ринку, по суті експортується США в інші країни, оскільки ІКТ у інформаційно бідних країнах - необхідна умова подальшого розвитку глобалізації (чи швидше американізації) і є найважли­вішою зброєю для захоплення нових ринків. З цієї точки зору трак­туються і зусилля США з подолання цифрового розриву та пришвид­шення ідеї безальтернативності інформаційного суспільства [177].

Такий підхід до усвідомлення інформаційного лідерства США повністю корелює зі студіями теоретиків проблем безпеки у пост- біполярному та постіндустріальному світі і, зокрема, - працями автора концепції «м'якої сили» та «інфолідерства» Дж. Ная- молодшого [181]. Хоча Дж. Най-молодший належить до теоретиків неолібералізму і його активно критикують ідеологи неоконсер­ватизму, в його, начебто більш ліберальних, пропозиціях із опти- мізації зовнішньої політики США шляхом перенесення акцентів з військової зброї та прямого тиску («жорсткої сили») на куль­турологічний вплив, пропагування цінностей тощо базова кон­цепція інфолідерства США не ставиться під сумнів, а концепція має чимало спільного з інформаційним імперіалізмом та іншими агресивними американоцентристськими конструктами.

Сама ідея забезпечення інформаційного лідерства США пов'я­зується Дж. Наєм-молодшим із забезпеченням військової та по­літичної переваги США «у світі, де змінився зміст поняття стри­мування, ядерної парасолі та неядерного залякування». Автор зазначає, що інформаційне переважання США здатне посилити інтелектуальний зв'язок між зовнішньою політикою та військовою міццю США та викликати появу нових способів збереження лі­дерства в альянсах та тимчасових коаліціях [181].

Практична реалізація «м'якої сили» США має бути реалі­зована, за Дж. Наєм-молодшим, через заміну «ядерної парасолі» Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina «інформаційною парасолею», тобто певним заміщенням недоско­налих інформаційно-розвідувальних можливостей країн - парт­нерів США та тих країн, що хочуть стати такими партнерами, над­звичайно надійною та детальною розвідувальною інформацією, яку надаватимуть США: «США можуть передавати всю наявну у них інформацію або її частину тому, кому вони забажають її пе­редати. Отримана таким чином інформація надасть можливість державі-реципієнту приймати більш досконалі рішення у цьому недосконалому світі. Аналогічно ядерному стримуванню, вони (такі відносини передачі інформації. - Авт.) можуть створити фундамент взаємовигідних відносин».

Таким чином, парадигма Дж. Ная-молодшого, що може бути ре­алізована у новому, узалежненому від інформації світі, насправді має ухил не стільки неоліберальний, скільки неоконсервативний. Хоча в цілому подібну відсутність жорстких суперечностей між нео­консерваторами та неолібералами можна пояснити багато в чому їх спільним корінням у розвитку ліберальної думки у США. Як пере­конливо показує Г. Куц, «класичні» американські ліберали та кон­серватори вийшли з єдиного джерела - англосаксонської версії класичного лібералізму, який згодом розділився на дві базові течії лібералів: помірних (Дж. Адамс, А. Гамільтон, Дж. Медісон) та демо­кратичних (Т. Джефферсон, Т. Пейн, Б. Франклін). Власне, помірні ліберали згодом (у 30-х роках ХХ ст.) прибрали самоназву «консер­ватори», а «ліберали» закріпилася за соціал-демократично орієнто­ваними лібералами, хоча в основі цих течій - схожі концепції [182].