ЛІБЕРАЛІЗМ У XXI СТОЛІТТІ

XX ст., напевне, було кульмінацією у світовому тріумфі лібералізму як ліберальної моделі представницької держави, поєднаної із орієнтованою на ринок економікою, яка домінувала в політичному та соціальному розвитку на Заході з XIX ст.

та невпинно поширювався у світі. Цей погляд найбільш показово виклав американський соціальний теоретик Френсіс Фукуяма (1989), який проголосив, що «ми є свідками кінця історії в такому аспекті: це кінцевий пункт людської ідеологічної еволюції та універсалізації західної ліберальної демократії як кінцевої форми людського уряду». І свідчень на підтримку цієї тези неважко знайти. Після падіння фашизму в 1945 р. принциповою альтернативою західному лібералізму був комунізм радянського ґатунку. Проте останній також зазнав поразки в революціях східної Європи 1989—1991 років і підірвав самі ідеї планування та державного втручання. У Африці, Азії та Латинській Америці процес «демократизації», який виключав запровадження конкурентної партійної системи та зростання ентузіазму щодо ринкових реформ, відбив цей процес як явну перевагу лібералізму над його ідеологічними суперниками, особливо соціалізмом. Як зазначали теоретики «кінця історії», це стало наслідком появи глобальної капіталістичної системи, де домінують мультинаціональні корпорації і, як попереджують критики, прообразом майбутнього здавався наперед визначеним. У XXI ст. економічні та політичні відмінності будуть стрімко зникати, оскільки всі суспільства, на різних рівнях, сходяться по суті на ліберальній моделі розвитку. Це можна побачити, наприклад, у збільшенні кількості «ринкових держав» та переважанні спірних питань, що стосуються індивідуальних витрат та індивідуального вибору (Боббіт, 2002). Проте ліберальний тріумф має бути послаблений визнанням нових викликів, які змусили лібералів переосмислити та іноді переглянути їхні позиції. Насправді в деяких відношеннях ліберальна ідеологія страждає від кризи довіри, очевидної в умовах зростаючого небажання лібералів подати свої ідеї як фундаментальні чи універсальні принципи.

Виклики в XXI ст. лібералізму надходять з різних джерел, але з очевидною перемогою над соціалістичним викликом; їхня спільна тема — визнання важливості відмінностей та різноманіття. Це висвітлює той факт, що все важче укорінити цінності та особистість в абстрактний погляд на індивіда, оскільки він має можливість проявитися в «універсальному». Комунітаризм створив основу для першої з найранішних таких атак на лібералізм. Елісдейр Макінтайр (1981) та Майкл Сендел (1982), наприклад, відкинули індивідуалізм як поверхневий, оскільки він стверджував, що «я» не об- тяжене, складає свою особистість повністю зсередини, швидше ніж із свого соціального, історичного та культурного контексту. Ліберальне суспільство, яке проповідує, що кожен індивід має прагнути до гарного життя, такого як він чи вона його визначає, і таким чином загрожує виродитись у необмежений егоїзм та стати неспроможним забезпечити співробітництво та колективні зусилля.

Феміністи розробили свою версію «політики різноманіття». Вони критикують лібералізм як недостатній засіб поширити соціальну роль жінок, бо неспроможний визнати значущість гендерних відмінностей і дуже часто захищає концепцію, в якій домінують чоловічі риси та характеристики. Стверджується, що жінки мають прийняти цінності та індивідуальність, які є «жінко-визначені», що означає відкидання претензій ліберального універсалізму. Поява мультикультурних суспільств також принесла лібералізму труднощі. Хоча ліберали довго проповідували толерантність, визнавали користь морального та культурного розмаїття, мультикультуралізм закидає їм, принаймні, дві проблеми. Перша — те, що мультикультуралізм асоціюється із колективним поняттям про індивідуальність, що ґрунтується на етносі, мові чи чому б там не було. Друге — це те, що цінності, які притаманні груповій індивідуальності, повинні бути прийняті як правильні, незалежно від того, ліберальні вони чи неліберальні або навіть антиліберальні.

Мультикультуралізм використовується і як описовий, і як нормативний термін.

Як описовий, він стосується культурного розмаїття, що постає з існування всередині суспільства двох або більше груп, чиї переконання та звичаї створюють особливий сенс колективної індивідуальності. Мультикультуралізм незмінно виступає за суспільне розмаїття, яке постає з расових, етнічних чи мовних відмінностей. Як нормативний термін, мультикультуралізм означає позитивне схвалення суспільного розмаїття, що ґрунтується на праві різних культурних груп на визнання та повагу. У цьому розумінні він визнає важливість переконань, цінностей та способів життя у певному сенсы гідності для індивідів і подібних груп.

Виклики лібералізму також походять із протилежної заходу сторони. Кінець біполярного світового порядку, в якому домінував конфлікт капіталістичним Заходом та комуністичним Сходом, спричинив виникнення нових неліберальних політичних сил. У Східній Європі та частині країн світу, що розвиваються, відроджується націоналізм, чий популярний заклик, побудований на силі, впевненості та безпеці, часто виявлявся переконливішим, ніж сумнівний лібералізм. Більше того, цей націоналізм частіше асоціюється з етнічною чистотою та авторитаризмом, ніж з ліберальними ідеалами, такими як самовизначеність та громадянська гордість. Різноманітні форми фундаменталізму, що мають суперечності з ліберальною культурою, також з'явилися на Середньому (Близькому) Сході та у частинах Африки та Азії. Насправді, політичний іслам може превалювати над лібералізмом у більшості країн, що розвиваються, як раз завдяки можливості запропонувати незахідну, навіть антизахідну позицію. До того ж там, де успішні ринкові економіки були запроваджені, вони не завжди були засновані на ліберальних цінностях та установах. Наприклад, політичні режими Східної Азії можуть більше завдячувати конфуціанству, здатності підтримуватии соціальну стабільність, ніж впливу ліберальних ідей, таких як конкуренція.

Далекий від створення об'єднаного ліберального світу, політичний розвиток у XXI ст. можна охарактеризувати ідеологічним різноманіттям, що дедалі збільшується.

Політичний іслам, конфуціаство і навіть авторитарний націоналізм ще можуть виявитись тривалими суперниками західного лібералізму. Західні суспільства, у свою чергу, можуть відповісти на такі виклики відхиленням від лібералізму, що є очевидним із скорочення громадянських свобод, яке супроводжують так звану «війну терору». З точки зору постмодернізму, криза лібералізму є наслідком краху Просвітницького проекту, частиною якого завжди був лібералізм. Цей проект ґрунтувався на припущенні, що універсально підходящі раціональні принципи можуть створити умови, які дозволяють індивідам прагнути непомірних цілей. Проте постмодерністські мислителі, такі як Річард Рорті (1989), поставили під сумнів ідею об'єктивної правди і стверджували, що лібералізм, як і інші ідеології і насправді всі системи переконань, є просто «словником», який не може розглядатись як більш достовірний, ніж інші «словники». З цього боку, лібералізм як мета-розповідь, теорія, яка накреслює напрям історичного розвитку, мертвий. Якщо це так, то лібералізм, можливо, має зустріти майбутнє, в якому він буде лише одним серед ряду моделей політичного устрою. Джон Грей (1995) стверджував, що справжнім нащадком лібералізму є плюралізм, сила якого в тому, що він приймає як ліберальні, так і неліберальні цінності та установи як однаково легітимні.

Використана та рекомендована література

Бентам Джерели. Про принцип корисності // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Берлін Ісайя. Два конценти свободи // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. — 2-е изд. — М.: Логос, 1999.

Гобаус Т. Леонардо. Апологія свободи // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Гобаус Т. Леонардо. Держава та індивід // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Грей Джон. Про негативну і позитивну свободу // Лібералізм: Антологія / Упор.

О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Кейнс Джон. Общая теория занятости, процента и денег // Антология экономической классики. В 2-х т. — Т. 2. — М., 1992.

Кимлічка Вілл. Лібералізм і права меншин. — Харків: Центр освітніх ініціатив, 2001.

Макаренко В.П. Главные идеологии современности. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.

Мізерс Людвіг Ф. Лібералізм у класичній традиції // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Мізерс Людвіг Ф. Сутність laisser-jaire // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Нозік Роберт. Розподільна справедливість // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Нэмо Ф. Либерализ // Опыт словаря нового политического мышления. — М., 1988.

Поппер Карл. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994.

Рікер П. Ідеологія та утопія. — Дух і літера, 2005.

Роулз Д. Справедливість як чесність: політична, а не метафізична // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Роулз Д. Теорія справедливості. — К., 2001.

Соловьев А.И. Идеология и культура: политические оппоненты современной эпохи // Политическая идеология в современном мире / Ред. О.Ю. Машкова. — М.: РАН ИНИОН, 2004.

Спенсер Герберт. Опыты научные, политические и философские. — М., 1998.

Спенсер Герберт. Прийдешнє рабство // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Спенсер Герберт. Синтетическая философия. В сокращенном изложении Говарда Коллинза. — К., 1997.

Фрейд Зигмунд, Буллит Уильям. Томас Вудро Вильсон. 28-й президент США. Психологическое исследование. — Т. 2. — М., 1992.

Фрідман Мілтон. Взаємозв’язок між економічною політичною свободою // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К.: Смолоскип, 2002.

Фрідріх А., Райєк Ф. Право, законодавство і свобода. — К.: Аквілон-Прес, 2000.

Фридман М., Хайек Ф. О свободе. — М., 1990.

Фромм Эрих. Анатомия человеческой деструктивности. — М., 1999.

Фукуяма Ф. Доверие. Социальные добродетели и созидание благосостояния. Новая постиндустриальная волна // Антология. — М.: Academia, 1999.

Хайек Фридрих. Общество свободных. — Лондон, 1990.

Юнг Карл. Архетип и символ. — М., 1991.

Юнг Карл. Психологические типы. — СПб, 1995.

Acton, Lord (1956) Essays and Power. London: Meridian.

Bobbitt, P. (2002) The Shield of Achilles. New York: Knopf and London: Allen Lane.

Gray J. Liberalism. — N-Y., 1986.

Ideology and discontent / Ed. By Apter D.E. — Glencoe., 1964.

Kenneth M., Delbear K., Medcalf Z. The rising Stars: Neoliberalism a. Neoconservatism // Political issues in America today. — Manchester, 1991. — P. 97.

Koerner K. Liberalizm and its Critics. — L., 1985.

Rorty R. Contingencu, Ironi and Solidarity. — N.-Y.: Cambridge UP, 1989.

<< | >>

↑

Источник: Кирилюк Ф. М.. Філософія політичної ідеології: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури,2009. - 520 с.. 2009

Еще по теме ЛІБЕРАЛІЗМ У XXI СТОЛІТТІ:

- Политическая философия - общие вопросы -

- Аксиология - Герменевтика - Гносеология - История философии - Логика - Онтология и теория познания - Основы философии - Политическая философия - Социальная философия - Философия науки и техники - Философия образования - Философия права - Философия религии - Этика, эстетика - Lecture.Center