ЛІБЕРАЛІЗМ ТА ОБМЕЖЕННЯ

За визначенням, ліберал — це «особа, що вірить у сво­боду»¹. Але не дивно, що ліберали різняться за причинами своєї віри у свободу та за способами, в які вони її втілю­ють у політичну доктрину та дію.

Друга ліберальна традиція зосереджується на абсолют­них або майже абсолютних правах на деякі основні сво­боди, такі, як свобода совісті і висловлювань, як повний захист свободи. Проте такі теорії викривлюють цінність свободи, розглядаючи її як (майже) абсолютну в певних сферах поведінки і як не існуючу в інших. Вони також переоцінюють формальні свободи, ігноруючи їхню дійсну цінність для людей, яка звичайно залежить від відносного успіху цих людей в інших сферах життя ³.

Третя ліберальна традиція покладає свій захист свобо­ди на прийняття певного принципу політичного обме­ження.

ни, що можуть виправдати приватний вчинок, перебува­ють за межами політики і не можуть застосовуватися для виправдання деяких політичних акцій. Діючи таким чи­ном, вони захищають свободу окремих людей. Однак, на відміну від базових свобод, які обмежують владу держави, декларуючи, що певні сфери поведінки лежать поза ме­жами її повноважень (за винятком, можливо, надзвичай­них обставин), принципи політичного обмеження, як тут розуміється, заперечують доречність певних причин як основи для політичної дії взагалі або для деяких її видів. Таким чином, прийняття принципів обмеження може вплинути на думку людини про всі чи якісь політичні ак­ції, і не тільки з тих, які втручаються в певні привілейо­вані сфери. На практиці ці принципи, звичайно, можуть захищати від втручання уряду одні сфери поведінки біль­шою мірою, ніж інші.

Принцип є принципом обмеження, якщо і тільки якщо мотиви, визнані, згідно з цим принципом, непридатними для мотивації політичної дії, не є хибними. Не пов’язана з будь-яким обмеженням аргументація, згідно з якою пев­ні мотиви є помилковими і мають ігноруватися. Принци­пи обмеження ґрунтуються на аргументах, призначених для того, аби встановити, що мотиви певного типу, хоч вони взагалі правильні, не повинні, внаслідок характеру (деяких) політичних діячів або дій, бути мотивами для всіх чи деяких політичних дій.

Тоді як JIok вважається автором концепції базових сво­бод у лібералізмі, Міл домінує в тих ліберальних традиці­ях, які виражають себе в принципах обмеження. Багато з лібералів згодні, що суть їхньої віри в свободу виражаєть­ся у принципі шкоди (іншим):

Цей принцип полягає в тому, що єдиний мотив, з якого мо­жуть виходити люди, індивідуально або колективно втручаю­чись у свободу дії когось із їхнього числа,— це самозахист. Тобто, що єдина мета, заради якої влада може бути право­мірно застосована до будь-якого члена цивілізованого су­спільства проти його волі, — це запобігання шкоди іншим ⁴.

Для позиції Міла не суттєве те, що має бути сфера поведінки, яка повинна завжди залишатися вільною від втручання. Для Міла абсолютність бар’єра проти втручання, або «теоретична межа», яку він встановлює для влади держави чи суспільства у застосуванні примусу, буває різного типу. Деякі мотиви для втручання в поведінку людей завжди слід виключати як не­доречні. Навіть коли втручання в конкретному випадку ви­правдовується, то це робиться скоріше на основі одних при­чин, а не інших ⁵.

Інакше кажучи, принцип шкоди є принципом обме­ження. В минулі роки велику увагу привертали декілька інших принципів обмеження, які, завдяки їхній суттєвій подібності, я розгляну як численні вияви доктрини ней­трального політичного ставлення. Роберт Нозік пише: «Держава або уряд, який вимагає... лояльності [громадян] (тоді як окремі особи цього не вимагають), як наслідок, повинна бути бездоганно нейтральною щодо своїх грома­дян» ⁶. Автори, що дотримуються егалітарних ліберальних переконань, часто приєднуються до лібералів-лібертарис- тів, аплодуючи подібним заявам, хоч інтерпретація цих заяв у них звичайно істотно різниться.

Доктрина нейтрального політичного ставлення вима­гає, щоб (деякі) політичні дії були неупередженими сто­совно ідеалів хорошого життя, щоб втілення в життя або підтримка ідеалів хорошого життя, хоч і достойна сама по собі, не була б законною основою для (деяких) політич­них дій.

Коли принципи нейтрального політичного ставлення використовуються, щоб забезпечити обґрунтування полі­тичної теорії, вони можуть розглядатися як спроби ухо­пити те головне, що становить визначальні риси ліберала. Не всі прибічники різних принципів нейтрального полі­тичного ставлення висувають їх як інтерпретацію лібера­лізму, але характер цих принципів і культура, яка їх по­роджує, надають їм характер такої інтерпретації. В цьому есе критикуються деякі версії доктрини нейтрального по­літичного ставлення і стверджується, що переконливість, котра, здається, притаманна їм, випливає з концепції доб­ра, яка цінує автономію. Автономія, однак, потребує не нейтралітету, а плюралізму.

У розділах 2 і 3 розглядається значення нейтрального політичного ставлення і робиться висновок, що жодна політична теорія не може бути нейтральною. Таким чи­ном, в інших розділах есе розглядаються і критикуються деякі аргументи на підтримку нейтральності.

2.