ВІРА НЕРЕЛІГІЙНА І РЕЛІГІЙНА

У своїх філософських працях, найвідомішими серед яких були «Трактат про людську природу» (1737) та «Дослідження щодо людського пізнання»(1748), Юм розвинув далі емпіричну філосо­фію Дж.

Всі проблеми, пов’язані з об’єктивною реальністю, підлягають у нього скептичному розгляду. Зокрема, поняття «субстанція», на думку мислителя, - лише фікція нашої уяви. При цьому Юм відкидає не лише субстанцію тілесну, навіть духовна субстанція для нього не існує. Несприйняття останньої слугує філософською передумовою скептичного ставлення Юма до релігії. Його скепсис виливається в іронічне ставлення до віри в божественні чудеса, в культ, в обряд­ність тощо. Юм заперечує навіть можливість потойбічного життя.

Низка праць Юма була присвячена релігії. Це - «Природня історія релігії» (1755) та більш відома «Діалоги з природным релігії», опублікована вже після смерті філософа (1799).

Проблема віри посідає значне місце в гносеології Д. Юма. Саме вона, на думку філософа, слугує підставою для найголовніших ідей і форм мислення, таких як зовнішнє існування або причина. Проте Юм розрізняв віру як почуття впевненості, переконаності (belief) і релігійну віру (faith).

До проблем релігії, так само як і до інших світоглядних пи­тань, Юм підходив з позицій скептицизму. Скептичне ставлення до неї породжувало неоднозначність його власної позиції. З одного боку, він досить критично оцінював релігійні догмати, культ, теоло­гічні спроби доведення буття Божого. Все це робило Юма спіль­ником діячів Просвітництва, які були в захваті від його праць. Проте, з іншого боку, Юм виступав і проти атеїзму, вважаючи неможливим і безпідставним як визнання релігійних догматів, так і їх безумовне заперечення.

Скептичне розв’язання Юмом цієї проблеми полягає у прого­лошенні неможливості дійти остаточно рішення, оскільки ми ма­ємо тут справу з таємницею, яка виходить за межі наших пізнаваль­них можливостей.

Сутність релігії, на думку Юма, зводиться до віри в невидиму розумну силу, яка керує природними процесами й спрямовує люд­ське життя.

Звертаючись до розуму, Юм стверджує, що саме на абстракто- раціональних міркуваннях побудована теїстична теологія, яка до­водить існування Бога, посилаючись на розумний і доцільний устрій природи. Проте пояснювати виникнення релігії на грунті розуму було б неправильним. Ті народи, які першими прийшли до релі­гійних ідей, були позбавлені такої здатності. Отже, релігійна віра не грунтується на розумі, а раціональні підходи до неї можуть бути лише вторинними.

Первинне джерело релігійності Юм шукає в самій природі людини, в умовах її життя, в її емоціях та почуттях. Важливим досягненням Юма була якраз постановка проблеми щодо емоцій­но-психологічних підстав релігійної віри.

Філософ стверджував, що провідним чинником доброзичливо­сті і доброчинності є органічно властиві людям співчуття, співпе­реживання, симпатія. Людина не може бути глибоко задоволена, щаслива, якщо її оточують нещасні, страждаючі.

Мотивована співчуттям доброчинність не всеохоплююча, не надто поширена. Вона властива лише особам, здатним до емпатії, співпереживання, співчуття.

Д. Юм значно більше уваги, ніж його попередники, звертає на чуттєво-емоційну природу людини, на роль віри в її житті. Йдеть­ся не про релігійно-містичні аспекти цієї віри, а про ті немовби природні сили людини, безпосередні вірування й переконання, на яких грунтується її свідомість і життєвий досвід. Філософ праг­нув того, щоб повного мірою були оцінені досвід та розум, щоб їх не підпорядковували вірі. Царина розуму та царина віри повинні бути розмежовані. Можна погодитися з Ф. Енгельсом, який писав,

що скептицизм Юма став формою «іррелігійного філософування в Англії».

9.3.