КУЛЬТОВА І ПОЗАКУЛЬТОВА ДІЯЛЬНІСТЬ. МІСЦЕ КУЛЬТУ В СТРУКТУРІ РЕЛІГІЇ. ЗМІСТ КУЛЬТОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Якщо релігію визнати видом духовно-практичного опануван­ня світу, то практичним аспектом цього процесу є культ.

РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТ (від лат. cultus - поклоніння) - вид релігійної діяльності, система релігійних дій, предметів і символів, протягом певного часу етноконфесійно зорієнтованих, апробову- ваних у релігійній практиці і при потребі змінюваних.

Культ пов’язаний з релігійними уявленнями віруючих і спря­мований на задоволення релігійних потреб суб’єктів культової ді­яльності (3; 172).

Культові дії - конкретні акти релігійної активності вірую­чих, засобами реалізації якої є релігійні богослужіння, обряди, свята, молитви тощо.

На рівні перетворення первісного культу в релігію виникає віра у святість об'єкта (об’єктів) віри. Святість (сакральність) не визна­чається надприродністю, містичністю об’єкта поклоніння. Святість - це непогрішимість, чистота й має позитивно-етичне наповнення.

І Культова Розпечення -

діяльність потребує і специфічного предметного за- культової будівлі, культових предметів; релігійного мистецтва - архітектури, малярства, скульптури, музики, які в єд­ності формують специфічну ауру духовного простору.

Суб’єктами культу можуть бути як окремі віруючі, так і їхні групи, які знаходять у ньому задоволення своїх релігійних потреб. Конкретні форми такого задоволення в різних конфесі­ях різні. Так, католицизм і православ’я зберігають вірність пи­шній обрядовості, широко й уміло використовуючи релігійне мистецтво, зокрема скульптуру, малярство, музику і спів, завдя­ки чому задовольняються не лише релігійні, а й естетичні по­треби віруючих. Обряди у протестантизмі скромніші, основна увага приділяється індивідуальному спілкуванню віруючих із Богом через молитву, покаяння тощо.

Культова діяльність є передусім системою певних обрядо­вих дій, обрядів як сукупності стереотипних символічних дій віруючих, що об’єктивує їхні релігійні уявлення і спрямована на встановлення двосторонніх відносин між людиною і надпри­родним.

Розрізняють два різновиди культових дій: магія (чаклунст­во) та умилостивлювальний (пропіціальний).

МАГІЯ (грец. mageia - чаклунство, чародійство) - діяльність, яка грунтується не на знанні її суб’єктом природних законів, кау­зальних зв’язків, а на мисленнєвих ілюзіях, хибних уявленнях, що подібне породжує, виробляє подібне.

В цьому відношенні магія - зародкова форма релігійного куль­ту. Відповідно до змісту ранніх релігійних уявлень магія була фе­тишистською, тотемістичною, анімістичною та дсмоністичною. У ком­плексі «чуттєво-надчуттєвого» освоєння природи - контактною, в демоністичному комплексі - символічною; у функціональному відношенні - мисливською, лікувальною, любовною, лиходійною і г.п. Елементи первісної магії у трансформованому вигляді збе­реглися в усіх сучасних релігіях (2; 353).

РЕЛІГІЙНІ ОБРЯДИ - сукупність символічних індивідуа­льних або колективних дій віруючих, яка об’єктивує їхні релігійні уявлення і спрямована на встановлення двобічних відносин між людиною і надприродними об’єктами (2; 220).

Головна характеристика обряду - його символічний характер, тобто релігійні ідеї, об’єкти, явища передаються через певні наоч­но-чуттєві об’єкти. Мета релігійної обрядовості - встановлення зв’язку 5 Богом, богами та іншими об’єктами релігійної діяльно- j сті. Кожна релігія та релігійна організація виробляє свою специфі­чну систему культових дій.

Для релігійних обрядів характерна точність відтворення їх елементів, тому вони є найбільш усталеними, консервативними в будь-якій релігійній системі. І

Види позакультової релігійної діяльності - сукупність релі­гійно обумовлених дій віруючих, релігійних інститутів, спрямова­них на задоволення духовних та практичних потреб функціону­вання релігійних організацій:

1) духовна сфера - продукування релігійних ідей, богословсь­ко-теологічне їх обгрунтування, інтерпретація, систематизація;

2) практична сфера - пропаганда, поширення релігійних ідей, місіонерська, доброчинна, релігійно-освітня, виховна, управлінська діяльність в системі релігійних організацій (2; 57).

Основою обряду є ритуал, який можна визначити як суворо регламентовані традицією або особливими установками дії окремих людей чи груп, що виявляє їх певне ставлення до тих або інших подій чи явищ соціального життя, що мають для них істотне значення. Ритуал складає сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу.

У ритуалах створюється спільний емоційний настрій, що об’єд- ♦ нує учасників, дозволяє їм відчувати себе єдиним цілим. Ритуаль­на поведінка покликана фіксувати, закріплювати, формувати цін­ності вищого порядку.

6.3.