РЕЛІГІЙНА ВІРА: СТРУКТУРА, КОМПОНЕНТИ ТА ФУНКЦІЇ

Віра в надприродне є визначальним чинником релігійної свідомості більшості (але не всіх) розвинутих релігій. Тому інтегративною рисою і невід’ємною ознакою релігійної свідо­мості є релігійна віра.

Якщо брати віру в широкому розумінні, то треба зазначити, що вона є досить складним явищем в свідомості людини. До її складу входять два основних компоненти: інтелектуальний та емо­ційний. Наявність цих компонентів і забезпечує існування віри.

ВІРА - визнання певних понять, суджень, уявлень, ідей як іс­тинних без достатнього підтвердження їх істинності пізнавальною діяльністю. Вона надає життєдайної сили всьому релігійному ком­плексу, обумовлює своєрідність процесу траисцендування в релігії.

РЕЛІГІЙНА ВІРА - невід’ємна ознака релігійної свідомості, особливістю якої є бездоказове визнання істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил, власти­востей і відносин. Релігійна віра оголошується невід’ємною цінніс­тю людської свідомості, дарованою Богом благодаттю, тобто чимось таким, що має надприродну сутність (2; 62).

Релігійна віра в надприродне включає в себе необхідний ком­понент - емоційне ставлення людей до сил, що панують над ними.

Віра у надприродне включає у себе переконання в тому, що надприродне може визначати долю людей і що людина може пев­ним чином впливати на надприродне. Між віруючим і об’єктом його віри виникають особливі ілюзорно-практичні відносини.

Перше визначення релігійної віри як явища знаходимо в Біб­лії: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невиди­мих» (Євр. 11:1). Надприродна сила стає для віруючого провідни­ком і помічником, спасителем у певній ситуації. Тому найчастіше теологи розглядають релігійну віру як властивість психіки, що притаманна людині від народження.

В новозавітному розумінні віра, перш за все, - це віра в слово Боже. Віра стає необхідною людині в усіх земних справах.

В християнській теології можна визначити три найпоширені­ші позиції щодо основи віри. Одна з них виступає як д о к т р и- н а і, перш за все, є відправним моментом для подальшої побудо­ви логічних умовиводів. Ця позиція простежується в роботах Ав­густина Аврелія. Великий учитель Західної Церкви святий Авгус­тин повчав: «Вірую, щоб зрозуміти й пізнати, а розумію, щоб віри­ти», «Вірити в те, що не доведеш». Цей напрям підтримує ортодо­ксальне християнство.

Інший підхід висловлено в працях П. Абеляра: «Розуміти, щоб вірувати». Звідси випливає, що в розумінні Бога ми переходимо з терен віри на царину знання.

Третя позиція веде до розмежування теології і філософії. Тео­ретиком напряму вважається Тертулліан: «Вірю, бо абсурдно».

Збільшення авторитету віри спостерігається найчастіше в мо­менти економічних криз, природних стихій тощо.

Змістом релігійної віри виступають різноманітні емоційні від­чуття людини. В процесі формування вони отримують релігійне забарвлення завдяки існуванню такого поняття, як Бог, котрий може впливати на життя людини.

З погляду онтології віру необхідно розглядати як своєрідну реальність специфічного компонента свідомості. Аналізуючи віру саме в цьому плані, можна зробити висновок, що їй притаманні такі властивості, як цілісність (віра не буває частковою, людина або вірить, або ні) та стійкість (переконати в неправильності релі­гійних уявлень дуже складно).

У гносеологічному плані феномен релігійної віри, перш за все, пов’язаний з традиціями, впливом визначних авторитетів, залежить від світоглядних установок та орієнтирів.

Щодо аксіологічного аспекту феномена релігійної віри, то мо­жна сказати, що предмет віри тут завжди наповнений ціннісним значенням для суб’єкта, пов’язаний з його інтересами, надіями, по­требами. Даний зміст може відігравати визначальну роль у світо­розумінні та світовідчутті суб’єкта і визначати його життєві орієн­тири та пріоритети. В цьому разі віра набуває властивості надцін- ності, яка і буде впливати на формування ціннісно-змістовної стру­ктури свідомості.

Досить цікавим є аспект розгляду релігійної віри з праксео- логічного погляду. Релігійна віра виступає як каталізатор актив­ності свідомості суб’єкта, формуючи проекцію в майбутнє. Віра являє собою відображення особистого через сформовані ідеали під кутом зору бажаного майбутнього. Таким чином, віра забезпе­чує підтримання цільової установки внутрішнього напруження, особливо коли потрібне максимальне концентрування духовних і фізичних сил. Віра виступає генератором енергії, підтримує внут­рішню міць, що необхідно для подальшої діяльності.

Не можна залишити поза увагою проблему суб’єктивної реаль­ності (тобто реальності духовного світу людини в усіх його пло­щинах), де віра є однією з головних складових. В інтегральному плані віра виступає виразником індивідуального і своєрідного «Я», включає у свій зміст життєвий досвід певної особистості.

Важливою умовою розуміння віри є розгляд її в аналітичному плані. З цієї позиції можна виділити декілька основних моментів аналізу віри як феномену суб’єктивної реальності:

- змістовний: віра завжди має певний зміст, тобто те, в що вірять, і це «щось» можна описати (наприклад, Бог, святі тощо);

- формальний: віра - це певна форма існування явищ суб’єк­тивної реальності, їх взаємозв’язок та взаємодія;

- аксіологічний: віра несе в собі ціннісне ставлення до навко­лишнього середовища, моральних цінностей.

Релігійна свідомість не може існувати поза релігійними п о- чуттями, оскільки вже сама віра віруючого є глибоко ірраціо­нальною. Віруючий любить і радіє, благоговіє і сподівається, має надію і переживає страх та відчай, скорботу та заспокоєння, розчу­лення тощо.

Найсильнішим серед релігійних почуттів є почуття любові - любові довготерпеливої, милосердної, любові, яка не заздрить, не возвеличується, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, а тішиться правдою, усе зносить, всього сподівається. Мо­тиваційно переживання любові є ставленням не лише людини до Бога, а й Бога до людини, «...бо від Бога любов,...і хто перебуває в любові, перебуває той у Бозі, і в нім Бог перебуває».

Релігійні погляди, уявлення, почуття мають специфічний спо­сіб буття і формування - культову практику.

РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТ - один із основних елементів релігій­ного комплексу, система дій і засобів впливу на надприродне.

У кожній релігії наявний культовий елемент, оскільки це спосіб існування релігійних уявлень та почуттів. Зміст культових дій визна­чається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами.

Релігійна свідомість постає в культі у вигляді культового тек­сту, основою якого є зміст того чи іншого Святого Письма. Відтво­рення цього змісту під час культових дій актуалізує у свідомості їх учасників релігійні образи і сюжети, тому релігійний культ називають мовою релігії, в якій предмети, дії, слова мають символі­чне значення.

Носії певного віросповідання формують релігійну спільноту (сукупність релігійних груп), існування й функціонування якої як цілісності забезпечується певного організаційною структурою.

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ - об’єднання послідовників пев­ного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змі- стом віровчення (догмати, ідеї, морально-світоглядні цінності, тра­диції) та культу, системою організаційних принципів, правил і ро­лей (2; 224).

Функції релігійних організацій: систематизація віровчення, його захист, керівництво культовою діяльністю, контроль і санкції в галу­зі релігійних норм, регулювання відносин між релігійними органі­заціями і державою, правом, світськими організаціями. В релігій­них організаціях чітко виділяються керівництво - сталий соціаль­ний стан служителів культу - і об’єкти керівництва - віруючі.

Основні типи релігійних організацій - церква, секта, хариз- матичний культ, деномінація.

Церква - це тип релігійної організації з суворою централізо­ваною ієрархізованою системою управління, організації і координа­ції релігійної діяльності. В церкві відсутній контроль за членст­вом, але церква зазвичай має велику кількість віруючих. Принале­жність до церкви визначається, як правило, традицією, а також вільним вибором індивіда.

Секта - організація, яка виникла в результаті відділення від церкви на засадах змін віровчення і культу. Сектам притаманні прагнення ізольованості від інших релігій, релігійних організацій і мирського життя, віра у виключність свого віровчення, опозицій­ність до інших релігійних організацій. Кількісно секти невеликі, членство добровільне, але контрольоване. Всі члени секти проголо­шуються рівноправними. Як правило, секти називають свої органі­зації церквами і зарахування до сект вважають образливим.

Харизматичний культ - ця організація об’єднує прихильни­ків конкретної особи, носія особливих божих дарів (харизми). Дух виключності, ізоляціонізм, фанатизм, містицизм, як правило, неве­лика кількість послідовників характеризують цю організацію.

Деномінація - тип релігійної організації, яка має характерис­тики церкви (централізація, ієрархічні принципи управління, від­мова від ізоляціонізму) та секти (визнання своєї виключності, бо- гообраності, добровільність і контрольованість членства).

Харизматичні культури і секти можуть перетворюватися у церкви. І від церков часто відокремлюються групи, які утворюють секти, деномінації або харизматичні культи.

Отже, структурованість релігії не є чимось випадковим та су­б’єктивним. Навпаки, вона породжена умовами функціонування і розвитку релігійної системи. Релігійна система діє як цілісність, у кожному з елементів якої виявляється віровчення.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Яке визначення релігії, на ваш погляд, найбільше передає суть цього явища?

2. Дайте характеристику структурних елементів релігії.

3. У якому зв’язку знаходяться складові елементи релігійного комплексу?

ЛІТЕРАТУРА

1. Академічне релігієзнавство. Підручник. - K., 2000.

2. Релігієзнавчий словник /За ред. А.Колодного і Б.Лобовика. - K., 1996.

3. Релігієзнавство: Підручник/За ред. В.І. Лубського, В.І. Тере­мка. - K., 2000.

4. Батай Ж. Теория религии //Батай Ж. Теория религии. Ли­тература и Зло. - Минск, 2000. - С. 5-120.

5. Бергсон А. Два источника морали и религии. -M., 1994.

6. Бердяев Н.А. Наука о религии и христианская апологетика //Путь, 1927. - С.39-53.

7. Бубур М. Два образа веры. -M., 1995.

8. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. //Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. - 20.

9. Лэнг Эндрю. Становление религии / Религиоведение. Хрес­томатия. -M., 2000.

10. Москалець В.П. Психологія релігії. - K., 2004.

И. Мень А. История религии. - M., 1994.

12. Мюллер М. Введение в науку о религии /Религиоведение. Хрестоматия. -M., 2000.

13. Спенсер Герберт. Принципы социологии. /Религиоведение. Хрестоматия. -M., 2000.

14. Тайлор Е. Первобытная культура. - M., 1989.

15. Тойнби А. Дж. Постижение истории. -M., 1991.

16. Французские просветители 18 в. о религии. - M., 1960.

17. Фрезер В. Золотая ветвь. -M., 1980.

18. Фрик Генрих. Сравнительное религиоведение. / Религио­ведение. Хрестоматия. - M., 2000.

19. Яблоков И.Н. Религия: сущность и явления. -M., 1982.