ІДЕЯ ПОДВІЙНОСТІ СВІТУ - ГОЛОВНА РИСА РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ

Проблемне поле філософії релігії насамперед становлять он­тологічні питання, що дають змогу виявити онтологічний статус реалій і явищ релігії, осягнути її буттєві форми.

Ідея Бога є ядром усієї системи релігійних понять, вона має більш або менш детальне тлумачення у віронавчальних джерелах, теологічних концепціях та релігієзнавчих працях.

Так, релігійна віра визнає, що, крім реального, матеріального світу, існує світ Бога, надприродних сил і явищ. Яскраво цю фор­мулу виразив Тома Аквінський. Він говорив, що Всесвіт являє со­бою ієрархію буття: нижчий ступінь цієї ієрархії становить мате­рія, природа; вищий ступінь - абсолютна божественна свідомість, яка творить світ і управляє ним.

МЕТАФІЗИКА - філософське вчення про надчуттєві прин­ципи та першооснови буття.

Термін «метафізика» ввів систематизатор творів Аристотеля Андронік Родоський (1 ст. до н.е.) стосовно групи трактатів про «буття саме по собі». Сам Аристотель називав науку, що викладена в цих книгах, «першою філософією», «наукою про Божество» («тео­логією»), або просто «мудрістю». Надалі терміном «метафізика» стали тлумачити будь-які, не лише аристотелівські, дослідження умоглядних питань про вищі начала буття й пізнання. З 16 ст. по­ряд з терміном «метафізика» для позначення вчення про суще і буття набуло поширення й поняття «онтологія».

Особливістю релігії є її спрямованість на надприродне як:

- абсолютне;

- довершено-субстанційне.

Через надприродне можна виповнювати буттєві стани людини.

НАДПРИРОДНЕ - категорія, що виражає всезагальне і най­більш істотне в предметах релігійної віри - образах і уявленнях релігійної свідомості.

Це сила, незалежна від законів, причинно-наслідкових зв’язків природи і суспільства.

Надприродне - гносеологічна ознака образів богів, духів, душ тощо, а також сакральних зв’язків і властивостей реальних пред­метів і явищ (3; 405).

Надприродне релігійної філософії - категорія підрядна зага- льнофілософському розумінню надприродного, співвідносного з при­родним як об’єктивно сущим. Але в релігії надприродне є увірува- ним і втіленим у культовій практиці, наділеним рисами субстан- ційності та розумінням предмета віри як такого, що справляє ви­значальний вплив на людину і природу. В категорії «наприродне» виражені значення не лише релігійних образів та уявлень, а й зага­льної визначеності стихійних станів людини, що характеризує її і в онтологічному відношенні.

Уявлення про надприродне виникають і складаються як фан­тастичне відображення і морально-психологічне виповнення неві­льних станів людського існування - процесу, за якого ілюзорне і реалістичне можуть бути включені в єдиний план мислиннєво- фантазійної і практичної діяльності.

Відомі три основні історичні типи уявлень про надприрод­не: «чуттєво-надчуттєвий», демоністичний і теїстичний. Для пер­шого, найдавнішого типу характерні уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, обмеженій ь сфери впливу та притаманність йому орудної функції (фети­шизм, тотемізм, анімізм); для другого - уявлення про безплот- ність предмета віри - духа, розширення сфер його впливу, мож­ливість його переселення і перевтілення, поява ознак творильно- сті (демонізм, демони); для третього - уявлення про надприрод­не як довершену й абсолютну особу з іманентною їй деміургіч- ною функцією розпорядника і творця природних і суспільних явищ (Бог, теїзм, політеїм, монотеїзм). Наприродне в релігії - перевер­нутий продукт входження людини в світі (3; 405). Між тим над­природні якості має й «нечиста сила», та вона злодійна й прямо протилежна святому.

4.2.